І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько - Ено Рауд
Він простяг до Муфтика руку, щоб ознайомитись ближче з його муфтою, одначе лисий застережливо скрикнув:
— Обережно! У вовчого вихованця скоріше всього і вовча вдача!
— Напевне, маєш рацію, — погодився бородатий і відсмикнув руку. — Та перш, ніж твердити про щось, маємо грунтовно дослідити.
Муфтика настільки вразило все почуте, що він деякий час взагалі не міг вимовити й слівця. А щойно почувши, що його хочуть грунтовно вивчати, відразу ж здобувся на слово.
— Пробачте, у кожного кордону є своя річ, — вихопилось у нього. Від хвилювання Муфтик переплутав слова.
— О-о! — вигукнув голомозий. — Він ще не зовсім забув людську мову!
— Зміст його речення вельми туманний, — припустив бородатий. — Але слова вимовляє на диво чітко.
Муфтик хотів говорити далі, проте не було ніякої змоги.
— Підґрунтя у нього принаймні є, — сказав голомозий. — Коли ми схочемо навчити його розмовляти, слава Богу, розпочинати з азів не доведеться, — погодився бородань. — А навчити його розмовляти конче необхідно. Людська мова — прекрасний міст, який пов’яже нас із цією дивною істотою. Екземпляра-мовця вивчати набагато легше, ніж того, хто мовчить або в крайньому випадку підвиває.
— І ніякий я не вихованець, і не екземпляр, — пощастило знову втрутитися Муфтикові. — У мене є навіть особисте авто!
Голомозий аж засвітився.
— Цілком правильні речення! — вигукнув він. — Дуже здібна дитина! Коли так вестиметься і далі, через місяців зо два зможемо вільно з ним спілкуватися!
Але бородатий не покладав особливих надій.
— Думки думками, — насупив брови. — У думках неодмінно повинен бути зміст. На жаль, я взагалі не розумію, про яке авто він каже.
— Можливо, про свою давню іграшкову машину, — припустив лисий. — Можливо, його зв’язки з людським світом ще не урвалися остаточно.
— У мене є і друзі, — Муфтик ще раз спробував внести ясність. — Півчеревичок і Мохобородько…
Лисань урвав його захопленим вигуком:
— Отакої! Півчеревичок і Мохобородько. Ну, що я казав, він же розповідає про свої іграшки! Напевне, побачивши людей, йому пригадалися ляльки. І в моїх онуків є Півчеревичок і Мохобородько, і скажу, що кращих іграшок годі й уявити. Це — крихітні гумові чоловічки, яких можна надимати. Є ще третя, але вилетіло з моєї голови його ім’я.
— Муфтик, — обізвався Муфтик.
— Правильно, — ствердив голомозий. — Авжеж, Муфтик.
Муфтик збагнув, що пояснити щось краєзнавцям просто неможливо. Вони ж бо втовкмачили собі в голову, що мають справу з дитям, яке зросло на вовчому молоці. Тож ні про що інше двійко незнайомців не хотіли й слухати і ніякі розмови, схоже, не допоможуть. Краєзнавцям кортіло відкрити щось нечуване-небачене, і вони вважали, що тепер зробили відкриття. Їм потрібен був вихованець сіроманців… Бородатий і лисань анізащо не погоджувались вважати Муфтика чимось іншим, аніж вовчим вихованцем, якого мудра природа наділила шерстяним кожухом.
— Що ж будемо робити? — запитав лисий. — Чи не спробувати відвезти цього чоловічка до міста й відшукати його рідних батьків? Але бородань мав іншу точку зору.
— Е ні. Різка зміна оточення може глибоко вразити його, — припустив він. — Повернення до людей повинно відбуватися поступово, без натиску, мудро.
Краєзнавці трохи порадились і вирішили перш за все віднести Муфтика до намету, щоб він кілька днів звикав до спілкування з людьми.
— А навіщо такий поспіх, — здивувався бородатий. — Такий екземпляр можна досліджувати не один рік!
— Невже не один рік! — скрикнув Муфтик. Із цього розпачливого вигуку бородань виснував отаке:
— Мовою він, що не кажи, володіє вельми примітивно і просто повторює слова, буцімто папуга.
— Не біда, навчиться, — кинув голомозий. — Запхнемо його зараз у рюкзак.
Краєзнавці обережно підступили до Муфтика, готові будь-якої секунди відбити його напад. А той був настільки ошелешений, що майже не чинив опору.
«Невже не один рік!» — повторив про себе кумедний чоловічок. А він-бо щойно мріяв про жадане звільнення!
ПІВЧЕРЕВИЧОК У ТЯЖКІЙ СКРУТІ
Півчеревичок почав приходити до тями, та був ще настільки затуманений, що взагалі не розумів до пуття нічого. Кості ломило. Навколо панували морок і тиша. Куди ж це він потрапив?
Йому стало страшно. Півчеревичок намагався сісти, але боляче вдарився об щось головою. Так що в голові й над нею гуло, наче гатили по жерсті. Що це значить? Раптом усе пригадалося. Муфтик… Вовки… Ну, звичайно, він, як і раніше, лежить у молочному бідоні, лише зараз посудина стоїть на місці і гуде гулом.
Небавом настала тиша, спочатку над головою, а потім і в голові. Півчеревичок сторожко прислухався. Знов анішелесь. Він обережно відхилив покришку молочного бідона і вибрався на землю. Навколо панує тиша. Трохи подалі, між дерев, видніється знайома лісова галявинка, де він зустрівся з Муфтиком. І там ніщо не насторожило Півчеревичка.
Що робити? Мимоволі його погляд прикипів до високої ялини. Угорі, у верховітті, був якийсь переплутаний клубок, начебто вороняче гніздо або щось подібне. Та Півчеревичок знав, що це ж насправді Мохобородько. Якби оце повернутися до велетенської ялини й погомоніти з ним. Спокуса була неабияка, але Півчеревичок усе-таки зумів опанувати себе. Він не мав права розтринькувати час, бо незабаром усе оповиє темрява. Сонце вже закотилося. Скоро настане ніч. І тоді не буде ніякої надії знайти Муфтика.
Таким чином, зваживши на свої можливості, Півчеревичок знову заліз у жерстяний панцир і вирушив. Його хоробрість помітно підупала. Однак іти мусив. Він сподівався, що Мохобородько не загубив його з поля зору, і ця надія слугувала йому опорою. Якщо друг супроводжує тебе хоч поглядом, прошкувати все-таки приємніше…
Невдовзі Півчеревичок дістався лісової галявинки. Мусив подолати її, сюди його спрямував Комірець, тут він зустрів і Муфтика. А що ж сталося за цей час із Комірчиком? Про нього не було чути і звуку, через це хоч-не-хоч, а довелося іти без провідника.
Той кущ, із якого попереднього разу вискочив Муфтик, закарбувався у пам’яті Півчеревичка. В тому напрямку він і попрошкував. Подолав галявинку й направився в гущавину. Поспішав далі й далі. На душі було моторошно, особливо тоді, коли погляд Мохобородька не міг більше нічого розрізняти в темряві. Одначе Півчеревичок набрався сміливості й не припиняв своєї ходи.
Де ж нині вовки? А що як вони вигулькнуть? Краще взагалі про це не думати. Всі надії пов’язую з жерстяними латами. Надійна одежа. Тут, у чагарях, од молочного бідона користь: він добре захищає від доторків дуже колючого гілля.
Несподівано Півчеревичок зупинився. Кроки! Він пильно прислухався і за мить збагнув, що лісовою стежиною ступають чотири ноги. Хода була вельми важка, і Півчеревичок виснував —