Незнайко на Місяці - Микола Миколайович Носов

Повечерявши, космонавти залишили ракету ФІР і організовано перейшли в ракету НІП. Лікар Пілюлька сказав, що в ракеті НІП умови для проживання кращі, там кожен може лягти спати в окремій каюті, в той час як у ракеті ФІР усі змушені тулитися в одній дванадцятимісній кабіні. Правда, самому лікареві Пілюльці було зручніше пильнувати за дотриманням режиму, коли всі розміщувалися в одній кабіні, але заради загального добра він вирішив поступитися особистими вигодами.

— Однак майте на увазі, — пригрозив він, — я все одно час від часу прокидатимусь і робитиму нічний обхід. Ніякі порушення режиму не залишаться поза моєю увагою, так і знайте! Це сказав вам я, лікар Пілюлька, а лікар Пілюлька, як уже всім відомо, кидати слів на вітер не любить!

Зробивши таке попередження, лікар Пілюлька забрався у свою каюту й заснув так міцно, що за всі вісім годин, відведені для сну, не прокинувся ні разу.

Почувши богатирське хропіння, яке долинало з каюти Пілюльки, всі коротульки вилізли із своїх постель, і кожен узявся до якогось діла. Тюбик заходився малювати місячні пейзажі. Йому вже давно кортіло скинути скафандр і скоріше відобразити у фарбах все, що пощастило побачити на Місяці.

Гусля узяв флейту й насвистував якісь дивні мелодії, що роїлись у нього в голові. Відчуваючи, що ці мелодії наче тікають від нього й не даються в руки, він схопив аркуш паперу, написав угорі «Космічна симфонія» і почав писати нотні знаки. Посвище, посвище на флейті і пише, потім знову посвище — і знову пише. Добряче йому дісталося б, якби Пілюлька прокинувся і почув усі ці мелодії.

Кубик, не довго думаючи, почав створювати архітектурний проект обладнання під житло місячної печери. За цим проектом вхід у печеру закладався повітронепроникною стіною з герметичними дверима і шлюзовим пристосуванням, після чого печера наповнювалась повітрям. Стіни й стеля печери облицьовувались гранітом чи якимсь іншим красивим каменем. Недалеко від печери на місячній поверхні встановлювались сонячні батареї, що виробляли електроенергію, потрібну для освітлення та опалення приміщення. Всередині печера поступово переобладнувалась: з'явилися кімнати, коридори, зали, підвали, ліфти, телефонні будки, засіки, склади, фотолабораторії, науково-дослідні інститути й навіть підмісячна залізниця для зв'язку з іншими печерами. Проект швидко обростав новими й новими деталями.

Гвинтик і Шпунтик думали, як доставити в печеру ракету й запустити її усередину Місяця. Довго думали й нарешті додумались приробити до ракети хвіст і колеса, щоб вони могли вільно котитися по Місяцю на зразок реактивного роликового трубольота. Єдине, до чого вони не могли додуматись, — це де взяти на Місяці колеса.

Інженер Клепка, який вибився з останніх сил, стрибаючи по Місяцю у скафандрі, ніяких проектів не створював, а замість того вирішив з'ясувати, які вигоди дістає звичайний земний коротулька, потрапивши на Місяць, і яких зазнає незручностей. Продумавши все як слід і зробивши точний підрахунок, Клепка дійшов висновку, що, потрапивши на Місяць, космонавт має двадцять чотири вигоди, зате зазнає двісті п'ятдесят шість найрізноманітніших незручностей.

Знайко і професор Зірочка билися, в цей час над іншим завданням, а саме — вирішували, які властивості повинен мати заново відкритий антикамінь. Виходячи з того, що ця речовина, очевидно, має властивості, протилежні тим, які має місячий камінь, вони дійшли висновку, що антикамінь скоріше прозорий, ніж непрозорий, скоріше фіолетовий чи синюватий, ніж жовтий, зеленуватий чи сіро-буро-малиновий; теплопровідність його скоріше погана, ніж добра, електропровідність же скоріше добра, ніж погана. Питома вага його скоріше невелика, ніж велика, температура плавлення скоріше низька, ніж висока, залягає він у надрах Місяця скоріше неглибоко, ніж глибоко. З мінералів, які можуть бути супутниками антикаменю, скоріше всього можна назвати місячний камінь, бо ж поклади чистого місячного каменю, взаємодіючи з космічними магнітними силами, могли б створювати стан невагомості, а це порушувало б стабільність верхніх шарів Місяця, що насправді скоріше не спостерігається, ніж спостерігається.

Як Фуксію, так і Рибку найбільше цікавило питання, що треба зробити, щоб прилад невагомості почав діяти в нових умовах. Обміркувавши всебічно це питання, вони зробили висновок, що подолати сили протидії антикаменю можна лише збільшенням розмірів приладу невагомості, а для цього необхідно знайти досить великий кристал місячною каменю і взяти досить сильний магніт.

Другого дня Знайкові та його друзям вдалося розкопати в глибині місячної печери потужні залягання місячного каменю. Умови залягання, як і передбачав професор Зірочка, свідчили про те, що у верхніх шарах Місяця цей мінерал зовсім не дивина. Вибравши найбільший кристал місячного каменю і взявши один з найсильніших магнітів, доставлених на Місяць ракетою, коротульки спробували сконструювати новий прилад невагомості, не виходячи з печери. Як і сподівалися Фуксія та Рибка, невагомість виникла, тільки-но кристал і магніт були зближені на достатню відстань.

Коротульки, які були при цьому досліді, зараз же відокремились від дна печери й піднялися вгору. Плаваючи під стелею печери в найрізноманітніших позах, вони всіляко намагались опуститися вниз, але спроби їхні були марні. Одягнуті у важкі скафандри, вони не могли точно розрахувати рухи свого тіла й використати реактивні сили для переміщення в просторі.

Загальний подив викликало те, що сам Знайко, а також професор Зірочка хтозна з яких причин не зазнали дії невагомості і мовби нічого й не сталося, працювали собі внизу. Вони переносили прилад невагомості з місця на місце, відходили від нього в далекі закутки печери, перевіряли за допомогою пружинних терезів, як змінюється сила тяжіння в різних місцях. Усі питали Знайка й Зірочку, чому на них не діє невагомість, але Знайко та Зірочка тільки посміювались тихенько і вдавали, ніби не чують запитань. Навтішавшись досхочу, вони призналися, що знайшли антикамінь, який і дає можливість їм зберігати вагу.

Вимкнувши прилад невагомості, від чого всі коротульки одразу опустилися вниз, Знайко витрусив із свого рюкзака кілька дрібних камінців. Усі зацікавлено розглядали їх. Камінці були тверді, зовні схожі на кремінь, але, на відміну від кременю, не темно-сірого, а яскраво-фіолетового кольору, до того ж вони мали якусь енергію і тому притягались один до одного, як притягаються наелектризовані предмети або шматочки намагніченого заліза.

Знайко сказав, що вони з великими труднощами відкололи ці камінчики від величезної брили, знайденої у глибині печери, бо антикамінь надзвичайно тверда речовина.

— Чим же пояснюється дія антикаменю? Чому він дає можливість зберігати вагу? — розпитували коротульки.

— Певно, енергія, що її виділяє антикамінь, створює в умовах невагомості