Незнайко на Місяці - Микола Миколайович Носов

Незважаючи на всі вжиті заходи, робота йшла все ж не так швидко, як хотілося, і Знайко буквально знемагав від нетерплячки. Розробляти окремі вузли йому було нецікаво, до того ж цю роботу фахівці-конструктори могли виконати значно краще й швидше, ніж він. Знічев'я Знайко почав думати про відкрите ним явище невагомості, стараючись знайти теоретичне обгрунтування процесів, що відбувалися при взаємодії енергії, яку виділяв місячний камінь, із звичайною магнітною енергією.

Своїми думками Знайко звичайно ділився з професором Зірочкою, з яким він за останній час дуже подружив. З коротульками так часто буває: спершу вони посваряться, часом навіть поб'ються, а після цього подружать так, що й водою не роззіллєш. Так сталося і цього разу. Цілими днями обидва вчені не розлучалися один з одним і все обмірковували різні наукові проблеми. Траплялося, звісно, що й тепер вони гостро сперечалися, але при цьому не втрачали поваги один до одного, розуміючи, що без суперечок у науці ніяк не обійтися. Істина, як любив казати професор Зірочка, народжується в суперечках.

Професор Зірочка дуже цікавився Місяцем і всім, що було з ним зв'язане, в тому числі й місячним каменем, відкриття властивостей якого дало можливість Знайкові перемогти абсолютно непереборну (як це здавалося спочатку) силу тяжіння. Оскільки єдиний зразок місячного каменя, яким можна було користуватися під час дослідів, полетів з необережності Незнайка назад на Місяць, професор Зірочка був позбавлений можливості вивчати властивості місячного каменю, так би мовити безпосередньо й тому розпитував Знайка про всі проведені ним спостереження над цією дивовижною речовиною.

Діставши деякі відомості про цей мінерал, а також про умови, в яких його знайшли на Місяці, професор Зірочка порівняв цілу низку фактів, відомих йому з геології, мінералогії і кристалографії, зробив потрібні обчислення і дійшов висновку, що цей камінь — дуже поширена на Місяці речовина й запаси його, напевне, досить значні. Це повідомлення дуже втішило Знайка, який сподівався, що поклади місячного каменю можна буде використати для багатьох потреб як на Землі, так і на самому Місяці.

Нічого, звісно, й казати, яке велике було нетерпіння Знайка та Зірочки, як хотілося їм скоріше вирушити на Місяць і перевірити свої гіпотези, тобто свої наукові припущення, не кажучи вже про те, що треба було надати допомогу Незнайкові й Пончикові. Минуло, однак, цілих два місяці, поки перші деталі ракети почали надходити в Космічне містечко. Ще два місяці потрібно було для того, щоб усі ці деталі зібрати, припасувати одну до одної, пригвинтити, спаяти чи зварити між собою, встановити на ракеті різні прилади і перевірити їх. Обидва ці останні місяці промайнули для Знайка та професора Зірочки значно швидше, бо вони брали безпосередньо участь у складанні ракети й перевірці всіх її вузлів. Кожен знає, що коли ти чимось зайнятий, то час минає швидше.

Невдовзі Знайко знову міг милуватися з вікна своєї кімнати ракетою, яка, виблискуючи на сонці, гордо височіла над стартовим майданчиком посеред Космічного містечка. Перший і другий ступені ракети були схожі на видовжені стальні циліндри, вставлені один в один. Третій ступінь являв собою такий же циліндр з закругленою верхівкою і довгою, мов у пляшки, шийкою. Те, що здавалося здалеку шийкою пляшки, й було четвертим, тобто останнім ступенем ракети, в якому містилися кабіна для космонавтів, запаси продовольства і прилади керування. Кожному, хто дивився на ракету збоку, було ясно, що тепер уже недалеко той час, коли вона нарешті здійметься вгору і, подолавши силу тяжіння земної кулі, помчить у космічний простір.

Розділ двадцять дев'ятий

ЗНАЙКО ПОСПІШАЄ НА ДОПОМОГУ

Знищивши Товариство гігантських рослин, пан Спрутс одразу відчув велику полегкість. Тепер він уже був певен, що бідняки не вийдуть з покори у багачів, бо не зможуть використати гігантське насіння, яке назавжди лишиться на поверхні Місяця в ракеті. Однак він дуже скоро зрозумів, що коли жителі далекої планети Землі послали на Місяць один космічний корабель, то вони можуть послати і другий. Поклявшись, що не допустить на Місяць ніяких земних прибульців з їхнім проклятим, як він висловився, насінням, пан Спрутс покликав до себе найкращих місячних астрономів і запитав, чи можуть вони за допомогою своїх астрономічних приладів виявити наближення до Місяця космічного корабля.

Астрономи сказали, що кожне, навіть невеличке космічне тіло, як-от метеор чи міжпланетний корабель, можна виявити за допомогою гравітонного телескопа. За допомогою іншого приладу, який називається гравітонним локатором, астрономи можуть вимірювати відстань до космічного корабля, а також швидкість і напрям його руху.

Цього цілком досить, щоб заздалегідь передбачити, коли й навіть де, в якому місці місячної поверхні, сяде корабель.

Пообіцявши місячним астрономам значну суму грошей, пан Спрутс наказав їм безперервно стежити за планетою Земля і, коли в міжпланетному просторі появиться якесь підозріле тіло, як, наприклад, космічний корабель, одразу ж доповісти йому. Відтоді найдосконаліший гравітонний телескоп давилонської обсерваторії був спрямований до найближчої до Місяця планети, тобто, просто кажучи, до Землі.

Слід сказати, що гравітонний телескоп зовсім не схожий на звичайний оптичний телескоп, у який ми можемо роздивлятися зорі чи планети своїми очима. Гравітонний телескоп — це складний пристрій, схожий на телевізор, він має велику, розширену в кінці трубу, яка легко обертається і може бути спрямована в будь-яку частину місячного неба. Ця труба, або рупор, сплетена з тонесеньких металевих проводів, є антеною, що вловлює хвилі тяжіння, або так звані гравітони, які розсіюються в усі боки від будь-якого космічного тіла. Тільки-но ця трубчаста, або, як її інакше називають, рупорна, антена вловить хвилі тяжіння, телевізійний екран освітлюється, і на ньому виникає зображення кривої лінії. З кривизни цієї лінії і з того, як вона розміститься на екрані, можна судити про величину космічного тіла, за яким стежать. Увімкнувши гравітонний локатор, можна одразу ж дістати відомості про точну відстань до цього тіла, а також про швидкість його руху.

З того часу як головний гравітонний телескоп давилонської обсерваторії спрямували на Землю, астрономам вдалося виявити кілька дрібних космічних тіл. Не тільки розміри, а й швидкість і напрям їхнього руху свідчили про те, що це були звичайні метеори. Однак невдовзі по сусідству з планетою Земля астрономи помітили космічне тіло, яке, здавалося їм, поводилося трохи дивно. Тіло це віддалялось од Землі, але швидкість його чомусь не зменшувалась, а зростала. Це суперечило законам небесної механіки, за якими швидкість тіла, що рухається поблизу планети, могла збільшуватись тільки в тому разі, коли б тіло наближалося до планети. Оскільки ж тіло не наближалось, а