Українська література » Дитячі книги » Гордівниця Злата - Тамара Крюкова

Гордівниця Злата - Тамара Крюкова

Читаємо онлайн Гордівниця Злата - Тамара Крюкова
кулон, він відчув себе впевненіше. Ось захист від злощасного кубка й запорука того, що на трон сяде він, а не Гліб, будь той хоч тричі наслідний принц.

Залишившись на самоті, Гордій обвів поглядом полиці, читаючи назви книг: «Наведення порчі на курей», «Лікування зурочення волоссям чорного ведмедя», «Сто один рецепт приворотного зілля»… — усе це мало цікавило власника амулета. Нарешті він зупинився на невеличкій непоказній книжечці з назвою «Найпростіші заклинання». Прихопивши брошурку з собою, Гордій направився в те крило палацу, де вони з братом займалися науками.

Звичайно о цій порі клас пустував, там можна було почитати, не боячись викликати непотрібні запитання. Хлопчик сів до столу й заглибився в книгу. Читання давалося через силу. Текст перемежовувався цілими абзацами цілковитої нісенітниці. Гордій сердито захлопнув книжку, зрозумівши, що без Віщунки не обійтися. Посидівши трохи, він знову перегорнув сторінки, розсіяно розглядаючи малюнки, і раптом побачив амулет зі змією. Підпис під ілюстрацією говорив: «Хоронитель отрути — дає власнику здібності мага четвертого ступеня».

Здібності мага! Від цих слів Гордія кинуло в жар. Він поспішно витяг амулет з-під сорочки, щоб порівняти його з малюнком. Схожість була разючою.

Судячи з книги, кожен, хто має магічну річ, міг творити найпростіші закляття. Отже, він уже зараз може чаклувати! Хлопчику кортіло перевірити силу амулета на ділі. Вибравши закляття вогню, він по складах почав його читати. Позбавлене якого-небудь змісту, воно нагадувало набір звуків. Гордій так зосередився на тому, щоб нічого не переплутати, що забув, до чого може призвести його заняття.

Тільки-но він вимовив останній склад, як з амулета вирвалася вогненна куля. Вона вдарилася об гардину. Тканина запалала. Опам’ятавшись, Гордій перелякано кинувся гасити пожежу. Він зірвав штору й став затоптувати вогонь. На щастя, полум’я не встигло розгорітися як слід. Загасивши його, хлопчик віддихався й оглянув місце злочину. Справи йшли — гірше не може бути: від занавіски залишилося обгоріле лахміття, а на килимі зяяла чорна діра. Хлопчик кинувся тікати, поки його не застали, але на порозі кабінету зіштовхнувся з Глібом. Гордій беззвітно позадкував, але швидко опанував себе, згадавши, що кращий захист — напад.

— Ну що тобі сказала стара? — випалив він, відтіснивши брата від дверей.

— Стара? Нічого. Я туди не ходив, — невміло збрехав Гліб.

— Брешеш. Я усе бачив з вікна.

Гліб зрозумів, що відмовлятися безглуздо.

— Ну то й що? Яке тобі діло до того, що вона мені сказала?

— Може й ніякого. Тільки я можу розповісти батькові про твої дивні знайомства, — пригрозив Гордій, щоб відвернути увагу Гліба від класної кімнати. Крім того, йому було приємно бачити розгубленість брата.

Гліб мовчав. Просити Гордія не видавати його було марно. Варто тільки заїкнутися про це, як той на зло зробить навпаки. Гордій зміряв брата презирливим поглядом, і раптом йому прийшла думка, що він може мати з цієї зустрічі вигоду.

— Хочеш, я забуду про стару? Але за це ти мені повинен зробити невелику послугу, — сказав він.

— Яку? — Гліб так поспішно схопився за протягнену соломинку, що Гордій зрозумів: брат у його владі. Він поманив Гліба в клас і, показавши на обгорілу фіранку і зіпсований килим, запропонував:

— Скажи, що це зробив ти, і я буду німий як риба.

Гліб зі здивуванням дивився на сліди пожежі.

— Але ж це нечесно! — запротестував він, зрозумівши, що брат хоче звалити провину на нього.

— Ти правий. Я думаю, з мого боку теж недобре промовчати. Треба розповісти, що в тебе з’явилася дурна звичка гуляти по ночах. Мабуть, за тобою слід покраще наглядати, а то й замикати в спальні.

Гордій знав, що потрапив у саму точку. Сьогодні Гліб повинен відправитися за кубком. Значить, йому неодмінно треба буде відлучитися вночі зі своєї кімнати. Розрахунок виявився правильним. Глібові не залишалося нічого іншого, як погодитися.

— Добре, — кивнув він і для надійності попросив: — Скажи «чесне шляхетне», що будеш мовчати.

— Чесне шляхетне, — урочисто промовив Гордій, а про себе посміхнувся: нехай Гліб думає, ніби два порожніх слова можуть змусити його зберігати мовчання. Цьому простаку й невтямки, що він, Гордій, на це має більш вагомі причини.

Розділ 12
Викрадення

Жодна коштовність у палаці не охоронялася настільки ревно, як подарунок чарівника. Усі думали, що кубок замкнений у скарбниці, і тільки найбільш посвячені знали, що насправді він зберігається у вежі біля старої каплиці. Вежа була такою вузькою, що усередині поміщалися лише кручені сходи, які з’єднували нижній поверх з коміркою нагорі. З кругового балкона під дахом відкривався чудовий пейзаж. Час від часу Злата піднімалася сюди помилуватися околицями, але звичайно вежа пустувала. Віднедавна нижнє приміщення перетворилося на вартову, де день і ніч чергували озброєні гвардійці. Навіть миша не могла проскочити повз них до кручених сходів.

Однак, незважаючи на найсуворішу таємність, пронозлива Віщунка вивідала, де шукати кубок. Вона від душі веселилася, уявляючи, як син Злати, на свою погибель, викраде подарунок Чарівника. Усе йшло, як задумано. Хлопчисько був у неї на гачку.

Головному

Відгуки про книгу Гордівниця Злата - Тамара Крюкова (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: