Татарський острів - Василь Олександрович Лисенко
— На барикадах? — запитав Святий.
— Ні, — відповів Шредер, — при надто трагічних обставинах. І чим більше про це знатиме людей, тим буде краще для справи. У Мюнхені був клуб лікарів. Батько часто зустрічався там зі своїми колегами, пили каву, обмірковували всілякі новини. Саме в цей час прийшов до влади Гітлер. Він став канцлером, часто виступав перед своїми спільниками, галасував, кричав, завзято розмахував руками. Потім з ним почали творитися незбагненні речі, він почав заговорюватися, плести всяку нісенітницю. Особистий лікар Гітлера викликав на консультацію мого батька. Після тривалого дослідження батько поставив діагноз: шизофренія, необхідне примусове лікування.
Батько повернувся до Мюнхена, подзвонив по телефону додому. На щастя, я взяв трубку. Батько попередив, що він зайде в клуб, передасть лист хірургу Шульцу і повернеться додому о десятій вечора. Він і розповів мені про діагноз, який поставив хворому. Під час розмови в клубі батько мав необережність познайомити колег з наслідками своїх спостережень. І всі лікарі, які були присутні при цій розмові, згодом зникли. Зникли безслідно. Нас викликали в гестапо, допитували, чи не заходив батько додому, чи не дзвонив по телефону… Я нічого не сказав під час цих допитів, нікому, крім старшого брата, не розповів про свою останню розмову з батьком. Я багато думав, зважував, намагався докопатися до істини. Німеччиною керує божевільна людина! Маніяк! Хто привів його до влади? Навіщо? З якою метою? І поволі дійшов висновку: Гітлеру вручили владу монополісти, щоб спрямувати його божевільний розум на війну з Радянською країною. І вони досягли своєї мети. Заради цього тисячі кращих синів німецького народу були розстріляні, кинуті в концтабори, знищені, як і мій батько, без суда та слідства. І я вирішив боротися проти фашизму, боротися до останньої краплі крові.
Шредер попросив дозволу запалити, глибоко затягнувся димом і продовжив свою розповідь далі:
— Потім я побачив такі жахи, в реальність яких взагалі не можна повірити. Про них я теж повинен розповісти, бо вони стосуються нас усіх. Мій старший брат Конрад на той час став досить відомим хіміком. Він мріяв винайти такі речовини, які б можна було успішно застосовувати в боротьбі проти шкідників сільськогосподарських культур. Адже третю частину врожаю на планеті знищують шкідники. Конрад почав працювати над вирішенням цієї проблеми. Він хотів досягнення хімії поставити на службу людям.
— І що з цього вийшло? — запитав Святий.
— Невдовзі в Німеччині, — відповів Шредер, — почалося жахливе безробіття. Це був страхітливий час. Власники заводів та фабрик закривали підприємства. Родини робітників викидали на вулиці, лишали без шматка хліба. Мій брат і я теж втратили роботу. Мільйони молодих, здорових людей довгими місяцями вистоювали в чергах біля біржі праці. А в цей час Гітлер галасував, що лише він забезпечить всіх бажаючих роботою, коли прийде до влади. І справді виконав свою обіцянку. Після приходу до влади фашистів на повну потужність запрацювали військові заводи. Монополії всього світу озброювали вермахт, готувались до нападу на Радянську Росію.
Невдовзі брата запросили на хімічний концерн «Фарбеніндустрі». Тут вироблялися ліки, добрива, отруйні речовини. Конраду запропонували працювати над вдосконаленням отруйних речовин, замовником яких виступало сільськогосподарське відомство. Але все це був підлий обман, — гнівно мовив Шредер. — Отруйні речовини необхідні були для знищення людей, а не шкідників сільськогосподарських культур. Про це брат довідався пізніше при страхітливих обставинах і не міг після цього прийти до тями. Я теж працював у хімічній лабораторії концерну «Фарбеніндустрі».
Шредер замовк, дістав з кишені хусточку, витер спітніле обличчя.
— Потім, — повів далі розповідь, — трапилося найстрашніше. Концерн розпочав виготовляти отруйну речовину «циклон». Ніхто напевно не знав, навіщо почали виробляти цю сильнодіючу отруту. Адміністрація концерну пояснила, що «циклоном» будуть протруювати деревину, рятувати її від враження шашелем. Почалися досліди і над виготовленням токсичної речовини «табун».
Поступово концерн «Фарбеніндустрі» потрапив під контроль відомства Гіммлера. Замовлення зростали. Особливо велика потреба була в «циклоні». Десятки тонн цієї речовини відправлялися в розпорядження гестапо. За наказом Гіммлера кількох працівників концерну, хіміків, в тому числі і мого брата, було відряджено в один з концтаборів для ознайомлення з дією продукції концерну. Хіміків супроводжував Гіммлер. Начальник концтабору, намагаючись догодити Гіммлеру, вислужитися перед ним, наказав відібрати триста дівчат-в'язнів, і всіх їх було отруєно «циклоном». Дівчата померли в страшних муках. Після цієї поїздки брат покінчив життя самогубством.
Перед хіміками ж виступив Гіммлер і сказав, що «циклон» надзвичайно разюча зброя. Вона вже знищила півтора мільйона ворогів великої Німеччини. І цю зброю необхідно вдосконалювати, зробити її ще могутнішою, здатною очистити життєвий простір від неповноцінних рас та народів.
Незадовго до своєї смерті брат говорив мені: «Нас ошукали! Ми створюємо отруйні речовини, якими вкорочують життя мільйонам невинних людей! Їх вина полягає в тому, що вони за божевільним маренням Гітлера не належать до вищої раси. Наш батько казав правду! Німеччиною керує шизофренік, агресивний маніяк, кровожерний убивця!»
Після смерті Конрада я продовжував працювати в лабораторії. Потім нам стало відомо про підготовку операції «Сахара» та про створення складу хімічної зброї на Татарському острові.
— Кому це нам, гер Шредер? — уточнив Святий.
— Підпільній партійній організації, — відповів Шредер, — якою керує товариш Курт. Маленький Садівник. Німецькі комуністи продовжують боротьбу в глибокому підпіллі. За рішенням партійної організації я й прибув на острів, одержав завдання встановити зв'язок з місцевими партизанами і повідомити їх про намір фашистів застосувати зброю масового знищення. Я весь час чекав вашого зв'язкового. Добитися відрядження на Татарський острів мені допомогла й несподівана нагорода. Моє прохання послати на Східний фронт було розцінене як високий патріотичний прояв.
— Скажи, Юрку, — звелів хлопцеві Святий, — що партизани дуже вдячні геру Шредеру за допомогу, за вияв інтернаціональних почуттів.
