Татарський острів - Василь Олександрович Лисенко

Далі п'яний есесівець в мундирі шарфюрера, все ще тримаючи в руці аусвайс Ольги Трохимівни, підозріло зиркнув на Юрка, часто закліпав короткими рудими віями.

— А ти хто? Папір!

— Я місцевий житель, — пояснив Юрко, — і не маю. при собі документів. Я прийшов провідати свою вчительку і попросив гера Шредера оглянути її хворого сина.

— О, — здивовано протягнув шарфюрер, — ти добре говориш по-німецьки! Невже тебе навчила ця… — німець кивнув головою на Ольгу Трохимівну і додав злісно: — Лісова бандитка?

— Я німець, — відказав Юрко, — і знаю рідну мову змалку.

— Німець?! — здивувався фашист. — Який же ти німець, коли спілкуєшся з партизанкою, вбивцею німецьких солдатів?

— Я знаю її як вчительку, — пояснив Юрко. — Вона навчала мене в сільській школі. І тепер прийшов її провідати.

— Зрозуміло! — загрозливо вигукнув есесівець. — Ти теж поїдеш в жандармерію.

Шарфюрер повернув до Шредера невеличку, квадратну голову, наказав:

— Папір!

Шредер, який мовчки сидів на лаві, дістав з нагрудної кишені посвідчення, простягнув жандарму. Той прочитав, виструнчився перед Шредером, запобігливо пояснив:

— Гер оберштурмфюрер, мушу попередити вас, що ви знаходитеся в будинку партизанки, злісного ворога «нового порядку». Вона нещодавно навела лісових бандитів на солдатів військ СС в селі Грибарі.

Шарфюрер повернув своє червоне від ластовиння обличчя до вчительки, гукнув розлючено:

— Нам відомо, хто є Ольга Труш! Ми все знаємо! І ми тебе після допиту повісимо разом з перекладачкою коменданта Штарка. Збирайся! Ти будеш розказувати в жандармерії, що приносила в село Гаївці бандиту Кучмі. Він уже арештований і все розповів.

Фашист в рогових окулярах переклав слова шарфюрера і від себе додав:

— І ти, і твій син арештовані. Дорого ти заплатиш за смерть наших солдатів.

— Пане, — намагаючись говорити якомога спокійніше, звернулася до перекладача вчителька, — трапилось якесь непорозуміння. Я маю дозвіл на проживання в селі і не знаю ніякого бандита в селі Гаївці. У мене дуже хворий син!

— О, — співчутливо протягнув шарфюрер, — я все зрозумів. Фрау Труш ні в чому не винна, має хворого сина. Звичайно, його треба лікувати. І ми будемо його лікувати дуже швидко. Ми це вміємо робити.

Каратель, злегка похитуючись на зігнутих, злегка кривуватих ногах, підійшов до Сергійка, рвучко вихопив пістолет і тричі вистрілив. У хаті запахло порохом, а Юрко та Ольга Трохимівна, здавалося, закам'яніли з жаху. Навіть поліцай і той очманіло поводив виряченими очима. Німець у рогових окулярах насторожено спостерігав за вчителькою. Шарфюрер тим часом сховав пістолет і, посміхаючись, звернувся до Ольги Трохимівни:

— Кнабе є зовсім здоровий. Фрау може спокійно їхати. Тепер її сину не потрібні ні лікарі, ні ліки. Все так швидко і так просто.

— Сергійку! — зойкнула Ольга Трохимівна і, як підкошена, впала на долівку, втратила свідомість.

Перекладач узяв на лаві відро, хлюпнув на неї води, наказав поліцаю:

— Забирай, веди до машини!

Шарфюрер посоловілими очима оглянув хату, побачив у кутку бляшанку з гасом, відкрив її, понюхав, задоволено пробурмотів: «Гас!» Не поспішаючи, облив ним постіль, на якій лежав убитий Сергійко, хлюпнув залишки рідини на стіни. Потім дістав запальничку, кресонув і підніс полум'я до ковдри.

Юрко як оглушений стояв біля столу, за яким сидів Шредер. Пізніше він намагався пригадати всі ті події — і не міг, У його свідомості лишилися тільки окремі уривки з того, що діялося в хаті. Він пам'ятав, як есесівець вистрілив у Сергійка, як зойкнула Ольга Трохимівна і впала непритомна на долівку. Потім фашист облив гасом постіль і підпалив її. Далі нічого не пам'ятав, ніби пірнув у непроглядну темінь. Привів його до тями розпачливий крик Ольги Трохимівни. Юрко побачив, як вона накинулася на рудого есесівця і обома руками вчепилася в його коротку шию, намагалася звалити фашиста на землю. На допомогу шарфюреру кинувся есесівець в рогових окулярах. Він ударив вчительку по голові, кинув її до ніг поліцая, наказав:

— Тягни її в машину! Шнель!

— Зачекай! — гаркнув рудий есесівець. По його щоці текла кров. — Зараз я сам буду говорити з нею!

Він підбіг до вчительки, намотав на коротку, покриту ластовинням руку її довгу косу, підтяг до палаючої постелі і ткнув обличчям у полум'я. Потримав, відволік і знову ткнув. На вчительці загорілася коса, вогонь обпалив шкіру.

— Пусти! — простогнала вчителька. — Вбивця! Фашист! Юрко відчув, як йому в голову шугонув гарячий струмінь крові, вдарив у скроні, червоною поволокою заслав очі. Він оглянувся навколо. На столі стояла сулія з молоком. Не роздумуючи, схопив її, розмахнувся і з усієї сили вдарив гітлерівця по голові. Той, як мішок, упав на долівку. В ту ж мить біля Юркового вуха просичала куля і брязнула в шибку. Ще одна, як оса, продзижчала над головою. Стріляв перекладач. Біля порога стояв поліцай з карабіном у руках і намагався вистрілити в Юрка, але йому заважав німець, що стояв перед ним і не давав можливості прицілитися. Фашист в рогових окулярах випростався, широко розставив ноги і повільно почав піднімати пістолет. Тепер каратель був впевнений, що не промахнеться. Але вистрілити не встиг. Його випередив Шредер. Він вихопив з кобури пістолет і двома пострілами звалив на землю есесівця. Ще дві влучні кулі настигли поліцая. Рудий есесівець непорушно лежав на долівці. Юрко кинувся до вчительки. Вона руками гасила палаючу ковдру, під якою лежав мертвий Сергійко. До них підбіг Шредер, відкинув палаючу ковдру, взяв руку Сергійка, намацав пульс.

— Хлопчик мертвий, — вимовив глухо.

Хата поволі наповнювалася сизим димом. Ольга Трохимівна припала до сина, обгорілою рукою гладила його шорсткий чубчик.

— Юрген! — тривожно заговорив Шредер. — За двох забитих есесівців село буде негайно спалене, а жителі — розстріляні.

Юрко виглянув на вулицю. Під ворітьми стояв чорний «опель». У машині нікого не було, і в нього виникла відчайдушна думка. Треба хутчій діяти. Тільки так можна врятувати село від знищення, а його жителів від розстрілу.