Артеміс Фаул. Парадокс часу - Йон Колфер

— Я знаю все, Арті. Все. Та істота залишила мені свої спогади. Я намагалася боротися з нею, але вона була занадто сильною.

— Яка істота, мамо? Це була лихоманка. Це була просто галюцинація — от і все.

Анджеліна тримала його на відстані руки.

— Я була в хворому пеклі мозку того ельфа, Арте­місе. І не смій мені брехати і говорити, що це не так. Я бачила, що твої друзі майже померли, щоб допо­могти тобі. Я бачила, як у Батлера зупинилося серце. Я бачила, що ти врятував нас усіх. А тепер подивися мені в очі і скажи, чи було таке.

Артемісу було важко подивитися в очі матері і ви­тримати її погляд.

— Це сталося. Усе це. І навіть більше.

Анджеліна спохмурніла.

— У тебе одне око каре. Чому я не помічала цього?

— Я гіпнотизував тебе, — сумно сказав Артеміс.

— І батька теж?

— І його теж.

Унизу почувся звук дверей, що відчинялися. У хо­лі, а потім на сходах були чутні кроки його батька.

— Ти врятував мене, Артемісе, — сказала його мати поспішно. — Але в мене таке відчуття, що весь твій гіпноз почасти помістив нас у цю ситуацію. Таким чином я хочу знати все. Все. Ти мене розу­мієш?

Артеміс кивнув. Він навіть і не здогадувався, як уникнути цього. Він був у безвиході, і єдиний ви­хід — бути чесним.

— Тепер ми дамо батькові і близнюкам час, щоб обійняти мене і поцілувати, а потім ми поговоримо. Це буде нашою таємницею. Зрозуміло?

— Зрозуміло.

Артеміс сидів на ліжку. Він знову відчував ці шість років, коли його спіймали на хакерстві шкіль­них комп’ютерів — він хотів зробити тестові питан­ня трохи більше стимулюючими.

Його батько приземлявся. Артеміс знав, що його секретне життя скінчилося сьогодні. Як тільки він залишиться з матір’ю наодинці, йому доведеться їй усе розповісти. Викрадення, повстання, прогулянки в часі, повстання гоблінів. Усе.

«Абсолютна чесність», — подумав він.

Артеміс Фаул тремтів.

Через декілька годин спальня хазяїв була в безла­ді, відомим під назвою Беккет Фаул. На столику для вечері були коробки з-під піци, на стіні — картини, намальовані пальцями томатною пастою. Беккет одягнув одну з футболок батька, яку він опоясав на­вколо талії. Він намалював помадою вуса і шрами і зображував битву з невидимим ворогом, викорис­товуючи одну із старих протезних ніг його батька як меч.

Артеміс закінчував своє пояснення дивовижного одужання Анджеліни.

— І потім я зрозумів, що мама так чи інакше хво­ра на лихоманку, яка зустрічається тільки на Мада­гаскарі, таким чином, я знайшов природне лікуван­ня, про яке мені розповіли місцеві жителі. Допомога була безпосередньою.

Беккет помітив, що Артеміс припинив говорити і трагічно зітхнув. Він поїхав на уявному коні впо­перек кімнати і ткнув Майлза протезом батька.

— Гарна історія? — запитав він у близнюка.

Майлз спустився з ліжка і нахилився до вуха Бек­кета.

— Артеміс — простачок, — запевнив він.

ЕПІЛОГ

Півострів Крюк, Ірландія

МАЙОР ЛЕП Трабл Кельп сам керував пошуко­вою командою, яка відкопувала Опал Кобой зі щебеня. Вони надували повітряні кулі неправильної фор­ми над робочою зоною — так вони могли увімкнути лазери шаттлу без побоювання бути виявленими.

— Поквапся, Фурті, — прокричав Трабл у відкри­тий прохід. — У нас тільки одна година до сходу сон­ця. Давайте заберемо цю мегаманіячку піксі звідси назад до її часу.

Їм пощастило, що в їхній команді працював гном. Зазвичай гноми надзвичайно неохоче працювали з владою, але цей погодився, поки його не примушу­вали працювати ні в один зі ста дев’яноста з гаком гномських свят, і якщо ЛЕПрекон платив йому як консультантові непомірну платню.

Але в такій ситуації, як ця, гноми неоцінимі. Вони можуть працювати з щебенем, як ніхто інший. Якщо ви хочете розкопати кого-небудь живого, то тільки гноми можуть це зробити. Усе, що їм треба, це роз­пустити свою бороду над поверхнею, і вони можуть сказати вам про те, що відбувається під землею біль­ше, ніж будь-яка кількість сейсмічного або геологіч­ного устаткування.

Зараз Трабл контролював просування Фурті Пулчейна крізь уламки Кракена через камеру його шо­лома. У фільтрі нічного бачення кінцівки гнома мали блідіший відтінок, ніж зазвичай. Одна рука на­правляла наконечник флакона зі зміцнюючою пі­ною, що покривала стіну тунеля в небезпечних міс­цях, а інша була під бородою, щоб вправляти нижню щелепу.

— Гаразд, майоре, — сказав він, роблячи вигляд, що образився. — Я дістався потрібного місця. Це диво, що я залишився живий. Цей тунель такий же стійкий, як картковий будиночок у бурю.

— Так, звичайно, Фурті. Ти — феномен. Тепер ви­тягни її і давай вибирайся з-під землі. У мене є капі­тан, якого я повинен привчити до дисципліни.

— Тримайтеся за ваші жолуді, майоре. Я чую маяк голосно і ясно.

Трабл тихо закипав. Можливо, Холлі була не єди­ною, кому потрібно було підтягнути дисципліну.

Він стежив за сигналом із шолома. Бачив, як Фур­ті прибирав убік камені, бур’яни й осколки черепа­шок, що покривають костюм елфійки. Але тут не було ніякого костюма. Тільки шолом з його спалаху­ючим передавальним маяком.

— Я даремно пройшов увесь цей шлях до шоло­ма? — сказав Фурті, засмутившись. — Нема тут ні­якої піксі, тільки її запах.

Трабл випрямився.

— Ти впевнений? Може, ти не в тому місці?

Фурті пирхнув:

— Так, я — біля іншого засипаного шолома ЛЕПреконів. У місці я упевнений.

Вона пішла. Опал зникла.

«Неможливо. Як вона могла втекти»?

— Перемогла мене, — сказав Фурті. — Можливо, вона втекла через природний тунель. Ці слизькі ма­ленькі істоти. Я пам’ятаю один випадок, що стався, коли я був дитиною. Я і Керб, мій кузен, проникли...

Трабл не слухав його. Це було серйозно. Опал Ко­бой була на волі. Він відправив відеозапит до Фоулі на Поліцейську Плазу.

— Не говори мені, — сказав кентавр.

— Вона пішла. Вона залишила шолом, розуміючи, що маяк притягне нас туди. Чи є ще якісь важливі частини від її костюма?

Фоулі перевірив свій монітор. «Нічого. Це було ясно ще п’ять хвилин тому. Я думав, що це був збій костюма».

Трабл зітхнув. «Бий на сполох. Пріоритет номер один. Я хочу потрійну охорону у нашої Кобой в Ат­лантиді. Це було б так схоже на Опал — намагатися знищити себе».

Фоулі пішов на це. Одного разу Опал майже зумі­ла захопити владу над світом. Удруге, ймовірно, піді­рве цілу галактику.

— І зателефонуй