Артеміс Фаул. Парадокс часу - Йон Колфер

— Що ти робив із Шальке? Нокаутував?

— Ні. Наші доріжки не перетиналися.

Батлер увійшов у спальню, Артеміс нахилився до нього.

— Опал управляє ним, хоча він примушує її по­працювати для цього. Нам необхідно негайно зне­шкодити їх.

їм знадобилося декілька хвилин, щоб дістатися спо­стережного центру, оскільки Батлер насилу пересував­ся вздовж стін, і на той час Опал уже пішла. Артеміс підбіг до вікна саме вчасно, щоб побачити, як тупий багажник старовинного мерседеса зникає за поворо­том. Маленька фігура підстрибувала на задньому си­дінні. Два стрибки: перша — Опал, друга — міс Бук.

«Уже знову під її владою», — зрозумів Артеміс.

Батлер, задихаючись, підійшов до нього.

— Усе це ще не закінчено, — сказав він.

Артеміс не відповів на коментар: Батлер просто сказав очевидне.

Тут звук мотора машини посилився.

— Шум змінився, — сказав Батлер. — Вона повер­тається.

Хоча Артеміс і чекав цього, він відчув, як у серце пробрався холод.

«Звичайно, вона повертається, — подумав він. — У неї ніколи не буде такого шансу, як цей. Батлер може тільки йти. Холлі з Номером Один будуть ослаблені ще декілька годин, а я — тільки людина. Якщо вона відступить тепер, то Джей-джей буде втрачений для неї назавжди. Скоро сюди прибуде команда Фоулі з Тари і забере лемура під землю. Можливо, через п’ять хвилин у Опал буде перевага.

Артеміс швидко почав планувати.

— Я повинен прибрати Джей-джея звідси. Поки він у маєтку, всі в небезпеці. Опал уб’є нас усіх, щоб приховати свої сліди.

Батлер кивнув.

— Так. Ми можемо відвести його на «Цессні».

— Я можу відвести його на «Цессні», старий дру­же, — поправив його Артеміс. — Я залишу тебе, щоб ти охороняв мою матір з друзями, крім того, тобі треба не пускати мене молодшого до Інтернету. Він такий же небезпечний, як Опал.

Це було розсудливе рішення, і Батлер знав про це до того, як Артеміс сказав це. Він був у дуже поганій формі і тільки уповільнить Артеміса. Крім того, весь маєток абсолютно відкритий для будь-якого з рабів Опал, якщо вона захоче помститися.

— Дуже добре. Не піднімайтеся вище за три тися­чі метрів і слідкуйте за закрилками — вони не дуже слухняні.

Артеміс кивнув, неначе не знав цього. Надання інструкцій заспокоїло Батлера.

— Три тисячі. Ясно.

— Вам потрібна зброя? У мене є маленька «беретта».

Артеміс похитав головою.

— Ніякої зброї. Я так погано стріляю, що навіть з оком Холлі можу стріляти тільки під ноги. Ні, все, що мені треба, — це приманка. — Він зробив паузу. — І мої темні окуляри.

ГЛАВА 15: ФАУЛ-САМОЗВАНЕЦЬ

У сім’ї Фаулів були три повітряних суд­на. «Лірджет» і гелікоптер Сікорського стояли в ангарах поблизу аеропорту, а невеликий літачок «Цессна» розташу­вався в маленькому гаражі-майстерні, що стояв на лужку на узвишші біля північної межі маєтку. «Цессні» було кілька років, і її збиралися здати на метало­брухт, якби тільки Артеміс не взявся за неї особисто. Метою Артеміса було добитися зменшення викиду літаком вуглекислого газу і досягти його рентабель­ності, — і його батько цілком схвалював це.

— У мене сорок учених б’ються над цією пробле­мою, але я б поставив на те, що ти будеш першим, хто її вирішить, — говорив він Артемісу.

Таким чином, Артеміс покрив фюзеляж літака надтонкими високоефективними сонячними пане­лями, подібними до тих, які НАСА використало

в прототипі літака «літаюче крило» у рамках проекту «Геліос». Проте, на відміну від «Геліоса», «Цессна» Артеміса могла не лише літати на своїх звичайних швидкостях, а ще й брати на борт пасажирів. А все тому, що Артеміс зняв один двигун і поставив де­кілька маленьких, замінивши один головний пропе­лер чотирма додатковими, розміщеними на крилах і на шасі. Більшу частину металу в каркасі зняли і за­мінили легким полімером. На тому місці, де раніше розміщався бак для пального, зараз був невеликий акумулятор.

Треба було ще відрегулювати декілька параме­трів, але Артеміс знав, що його судно зможе підня­тися в повітря. Принаймні, він на це сподівався. Ма­ленький літальний апарат неодноразово перевірявся на міцність. Хлопчик швидко вибіг з кухні і кинувся через внутрішній двір до лужку на узвишші. У най­сприятливішому для неї випадку, Опал не зрозуміє, що сталося, перш ніж побачить літак, що злітає в повітря. Звичайно, потім йому треба, аби вона по­бачила його, що сидить у цьому літаку. Сподіватиме­мося, йому вдасться поводити її за ніс достатньо довго для того, щоб устигли прибути підкріплення ЛЕПрекону.

Артеміс відчув утому, якою налилися його ноги, ще до того, як він пробіг сотню метрів. Він ніколи не міг похвалитися атлетичною статурою, а недавня прогулянка в потоці часу нічого не дала його фізич­ній формі, попри те, що він посилено концентрував­ся на своїх м’язах під час подорожі.

Захотілося трохи набратися сил. Маленький уяв­ний експеримент, що, на жаль, не дав жодних ре­зультатів.

Старі ворота на поле були зачинені, тож Артеміс переліз через них, щоб не длубатися з важким засу­вом. Під курткою він відчував тепло мавпячого тіла, шию хлопця міцно обвивали маленькі ручки.

«Джей-джей мусить бути в безпеці», — подумав він. Він мусить бути в безпеці. Двері гаража вияви­лися міцнішими, ніж були на вигляд, їх захищала кнопкова консоль кодового замку. Артеміс набрав код, двері широко відчинилися, заливши примі­щення насиченим помаранчевими променями вечірнього сонця. Всередині, притулившись за роз­ташованими підковою верстатами і візками з інст­рументами, стояв літачок «Цессна», підключений до кабелю додаткового джерела живлення. Артеміс висмикнув кабель із гнізда в фюзеляжі і застрибнув в кабіну пілота. Пристебнувся ременем до сидіння, пригадавши перший раз, коли сам опинився за штурвалом.

«У дев’ять років. Тоді довелося подушку на сидін­ня підкласти».

Двигун миттєво, майже безшумно, завівся. Єди­ними звуками був шум пропелерів і клацання тумб­лерів, коли Артеміс почав готувати літак до польоту.

Загалом і в цілому, новини були хорошими. По­тужність на рівні вісімдесяти відсотків. Це дозво­лить маленькому літаку пролетіти декілька сотень миль. Досить просто буде потанцювати з Опал у по­вітрі, прогулявшись із нею вздовж ірландського узбережжя. Проте звуки, які видавав літальний апа­рат, не вселяли довіри, до того ж кріплення були до­сить старими.

«Не дозволяй їй наблизитися більш ніж на триста метрів».

— Усе буде гаразд, — сказав Артеміс пасажирові усередині своєї куртки. — Ось побачиш.

Але він не був упевнений у тому, що говорив.

Велика галявина, широка і довга, біля стін маєтку під легким ухилом ішла вгору. Артеміс