Артеміс Фаул. Парадокс часу - Йон Колфер

Вона майже відкрила рот, щоб закричати. Одна проста річ зупинила її. Щось з’явилося навпроти її обличчя. Труба. Їх було дві.

«Труби для дихання».

Тремтячими пальцями Холлі обмацала трубу по всій довжині. Вона боролася з собою, щоб не запих­нута трубу в рот Номера Один.

У критичній ситуації завжди слід потурбуватися, передусім, про себе, а потім тільки звертати увагу на цивільні особи.

Таким чином Холлі використала свій останній по­дих, щоб очистити трубу, як водолаз чистить її. Вона уявила собі, як краплі жиру розлітаються по кімнаті.

«Сподіваюся, костюм Батлера зіпсований», — по­думала вона.

Тепер немає ніякого вибору, тільки видихнути. Повітря, змішане із краплями, просвистіло по труб­ці. Ельфійка дмухнула знову, позбавляючи від останніх слідів жиру.

Тепер Номер Один. Його рухи ставали все слаб­шими, оскільки його сила зменшувалася. Для будь-кого з такою сильною магією її зникнення має бути майже нестерпним. Холлі закрила свою трубу вели­ким пальцем, потім очистила другу, перед тим як за­сунути її в рот Номеру Один. Спочатку не було ні­якої реакції, і вона вже вирішила, що надто пізно. Аж раптом Номер Один засмикався і захрипів, як старий мотор морозним ранком.

«Живий, — подумала Холлі. — Ми обоє живі. Якби Батлер хотів нас убити, то ми давно були б мертві».

Вона уперлася ногами в дно бочки і міцно обійня­ла Номера Один. Тут потрібний спокій.

«Спокійно», — намагалася вона заспокоїтися за допомогою телепатії, хоча знала, що ці здібності у Номера Один зараз ослаблені.

— Спокійно, маленький друже. Артеміс урятує нас.

«Якщо він живий», — подумала вона, але уточню­вати вголос не стала.

Артеміс відступав назад від страхітливої версії його матері, яка ширяла перед ним. Джей-джей ви­щав і брикався в його руках, але Артеміс міцно три­мав його, автоматично погладжуючи крихітний чу­бок волосся на його голові.

— Передай цю істоту мені, — зажадала Опал. — У тебе немає вибору.

Артеміс обхопив горло Джей-джея пальцями.

— О, я думаю, що у мене є вибір.

Опал злякалася.

— Ти не зможеш убити безневинну істоту.

— Я зробив це раніше.

Опал подивилася йому в очі.

— Я не думаю, що ти зробиш це знову, Артемісе Фаул. Моя чарівна інтуїція говорить мені, що ти не настільки жорстокий, яким намагаєшся здаватися.

Це була правда. Артеміс знав, що він не може за­шкодити Джей-джею, навіть щоб зруйнувати плани Опал. Проте не було причин говорити їй про це.

— Моє серце, як брила льоду. Повір у це. Можеш використати свою магію, щоб знайти мою душу.

Його тон змусив Опал зробити паузу. У ньому були сталеві нотки, і їй важко було не повірити його словам. Можливо, вона не повинна так необачно сперечатися з ним.

— Дуже добре, людино. Передай мені цю істоту, і я збережу життя твоїм друзям.

— У мене немає друзів, — коротко відповів Арте­міс, хоча і знав, що це досконалий блеф. Опал була тут принаймні декілька днів. Вона поза сумнівом контролювала камери спостереження маєтку.

Анджеліна потерла підборіддя.

— Гм, ніяких друзів. Окрім ельфа, з яким ти подо­рожував у минуле, і, звичайно, чарівника-демона, який послав вас туди. Не рахуючи твого великого охоронця.

«Алітерація, — подумав Артеміс. — Вона грає зі мною».

«З іншого боку, — роздумувала Анджеліна, — Бат­лер дійсно більше не твій друг. Він мій».

Це було тривожною новиною, і можливо, істин­ною. Артеміс зазвичай добре розумів мову тіла і жес­тів, але ця божевільна версія його матері збивала його з пантелику.

— Батлер ніколи б сам не став допомагати тобі! — Опал знизала плечима. Це було правдою. — Хтось го­ворив, що він робив це охоче?

Артеміс зблід.

«Ох-х».

— Дозволь мені пояснити, що сталося, — солодко сказала Опал. — Я змінила пам’ять моїх маленьких помічників так, щоб вони не змогли нічого повідо­мити про мене, а потім відлетіли на шаттлі назад у Гавань. Потім я встигла влетіти у ваш потік часу до того, як він закрився. Це дуже просто з моїми здіб­ностями. Ви навіть не замаскували вхід у нього.

Артеміс клацнув пальцями.

— Я знав, що я щось забув.

Опал посміхнулася.

— Кумедний. Так або інакше, це стало очевидним для мене, що я була або буду відповідальною за всю цю справу, таким чином я випала з потоку на декіль­ка днів раніше і, не кваплячись, познайомилася із сі­мейством. Мати, батько, Батлер.

— Де моя мати? — закричав Артеміс, гнів проби­вався крізь його спокій, подібно до молотка через лід.

— Я — прямо тут, коханий, — сказала Опал голо­сом Анджеліни. — Я дійсно хвора, і ти мені потрібний, щоб повернутися в минуле і принести чарівну мавпу для мене. — Вона глузливо засміялася. — Люди — такі дурні.

— Хіба це не заклинання перевтілення?

— Ні, ідіоте. Я була абсолютно упевнена, що Ан­джеліна буде обстежена. Заклинання перевтілен­ня — тільки видимість, і навіть такий геній, як я, може застосовувати його тільки на короткий про­міжок часу.

— Це означає, що моя мати не помирає? — Арте­міс знав відповідь, але він мав переконатися.

Опал вискалила зуби, розриваючись між нетер­пінням і бажанням показати увесь блиск її плану.

— Ще ні. Хоча скоро ушкодження її органів стане безповоротним. Я контролюю її на відстані. Особли­ва форма месмеру. З моєю силою я можу управляти її організмом. Наслідування спеллтропії було дитя­чою іграшкою. І як тільки я отримаю маленького Джей-джея, я зможу відкрити мій власний прохід у часі.

— Тобто ти десь поруч? Ти Справжня?

Опал набридли питання.

— Так, ні. Хіба це має значення? Я перемагаю, ти програєш. Прийми це, або хто-небудь помре.

Артеміс просунувся до дверей.

— Цю гру все ж таки не скінчено.

Раптом зовні пролунали кроки і дивний ритміч­ний писк.

— Тачка, — припустив Артеміс, хоча і не мав ве­ликого досвіду роботи з цим пристосуванням.

— О, я думаю, що ця гра вже закінчена, — хитро сказала Опал.

Важкі двері злетіли з петель, неначе їх вибили зо­вні. Батлер, спотикаючись і тремтячи від зусиль, по­штовхами тягнув вагонетку до кімнати.

— Він сильний, — сказала Опал, майже в захо­пленні. — Я загіпнотизувала його, але все одно він відмовився убити твоїх друзів. Безглузде серце май­же вибухнуло. Все, що я змогла змусити його зроби­ти, — це побудувати бочку і заповнити її жиром.

— Щоб задушити магію чарівних істот, — припус­тив Артеміс.

— Звичайно, ідіоте. Тепер гру абсолютно точно скінчено. Скінчено. Батлер — моя прихована пере­вага, як