Українська література » Дитячі книги » Кароліна і дорослі - Сюзанна Пру

Кароліна і дорослі - Сюзанна Пру

Читаємо онлайн Кароліна і дорослі - Сюзанна Пру
в свої гніздечка-віконечка. Не впурхнуло тільки совеня — його не було…

Дідуся підняли на руки, перенесли у вітальню й поклали на канапу.

Тітонька Люся махала на нього газетою, бабуся спробувала дати йому води, а тато викликав по телефону лікаря.

Дорослі, сумні й стурбовані, зовсім забули про Кароліну, яка тихо плакала в куточку, сидячи на маленькому стільчику. Вона себе картала, що не послухалася Адоніса, та було вже пізно. Вона єдина знала, що сталося з дідусем. Але знала вона й інше: якби вона розказала, що дідусь зомлів, бо совеня, яке жило в його серці, полетіло в садок, ніхто не повірив би їй. Навпаки, їй веліли б замовкнути, не казати дурниць і відправили б спати…

Дівчинці лишилося тільки сподіватися, що вранці совеня повернеться до свого гніздечка-віконечка. А як не повернеться? Що ж, вона піде шукати пташку!

VIII

Нарешті з’явився лікар.

Це був поважний чоловік із борідкою. Кароліна його не любила, бо цього лікаря інколи викликали до неї і він виписував гіркі ліки.

Але зараз вона зраділа. Може, лікар вилікує дідуся?

Лікар підняв дідусеві повіки, помацав йому пульс, потім покопався у великому чорному саквояжі, вийняв з нього шприц і ампулу, закотив рукав дідусевої сорочки і зробив укол. Тоді сів біля канапи й став пильно дивитися на дідуся.

Усе це тривало довгенько. Рідні перешіптувались і тихо зітхали.

Нарешті дідусь ворухнувся й розплющив очі.

— Він опритомнів, — сказав лікар.

— Що зі мною було? — спитав дідусь.

— Нічого страшного, — відповів лікар. — Невеличка слабість. Не турбуйтеся, зараз вас проведуть до вашої кімнати, ви гарно виспитесь, і завтра все мине.

Спираючись з одного боку на татову, а з другого на лікареву руку, дідусь почалапав до своєї кімнати й ліг у ліжко.

Якби дорослі були не такі розгублені й налякані, вони, певно, відіслали б Кароліну спати, але в метушні всі забули про дівчинку. Стоячи в кутку, вона бачила, як бабуся скидає з дідуся сорочку, надягає на нього піжаму, пригладжує розкуйовджену чуприну, поправляє подушку під його головою — і все це так лагідно, так ніжно…

Потім вона вимкнула світло, залишивши тільки нічник із синьою лампочкою.

Бабуся зайшла у вітальню. Кароліна подалася слідом за нею.

Лікар давав деякі настанови й запевняв, що дідусь просто втомився; варто трохи відпочити — і все буде гаразд. Дідусь цілком здоровий. Дивно, чого він раптом зомлів…

Лікар виписав краплі, тонізуючу настоянку й пішов.

Проте Кароліна боялася, що ліки не допоможуть — адже дідусеві бракує того, що він, сам не знаючи, втратив: маленького сірого совеняти, яке берегло в його серці молодість…

Тут мама помітила Кароліну й веліла їй іти спати.

Дівчинка повільно пішла сходами нагору.

Адоніс погойдував маятником і цокав, ніби аж поскрипуючи, — Кароліні здавалося, що він пригнічений. Вона не сміла й глянути на годинника. А коли зважилась підвести очі, побачила суворий циферблат і невдоволені очі.

Кароліна спробувала виправдатись:

— Вибач, Адонісе, я не знала…

— Тік-так, ніхто наперед не знає! — відповів Адоніс. — Треба було мене слухатися. Я довірив тобі таємницю, а ти ось що накоїла…

— Пробач, Адонісе, будь ласка, пробач!

— Пробачу я тобі чи не пробачу — що це важить? Важливо тільки те, що совеня полетіло геть! І я не знаю, коли ти його знайдеш…

— Я шукатиму його! — пролепетала дівчинка. — Шукатиму, аж поки знайду!

— Щасти тобі, — мовив годинник. — А поки що йди спати, завтра треба бути сильною й бадьорою.

Кароліна пішла спати. Трохи поплакавши, вона заснула.

Прокинулась дівчинка дуже рано. Їй відразу пригадався вчорашній вечір. Навіть не випивши чашки какао, вона побігла спитати, як почуває себе дідусь.

Кароліні сказали, що дідусь почуває себе нібито непогано, але на вигляд ще кволий. Якщо вона хоче, то може його провідати.

Дівчинка побігла в дідусеву кімнату.

Дідусь лежав на своєму широкому ліжку. Голова його спочивала на високих подушках. Він був дуже блідий. Вітаючи Кароліну, дідусь підняв руку й безсило опустив її на простирадло. Здавалося, дідусь зовсім не має сили. Він заплющив очі й завмер, блідий, непорушний. Ще чіткіше окреслились зморшки в нього на лобі й навколо рота. А руки, що немічно лежали на простирадлі, здавалися висхлими й неймовірно старими.

Треба було щось робити.

Кароліна раптом зрозуміла, що дуже любить дідуся. Їй було боляче бачити його таким сумним і кволим. І в цьому винна вона!

Дівчинка заплакала.

Трохи згодом вона похопилася: хіба не від неї тепер залежить, чи стане дідусь знову здоровий? Тож не можна марнувати часу на плачі. Зараз вона обшукає весь садок. Вона знайде сіре совеня з круглими золотистими очима!



Кароліна вибігла

Відгуки про книгу Кароліна і дорослі - Сюзанна Пру (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: