Українська література » Дитячі книги » Сто років тому вперед - Кір Буличів

Сто років тому вперед - Кір Буличів

Читаємо онлайн Сто років тому вперед - Кір Буличів
подумав Коля. — Можливо, на сотні або ще більше. Щасливий чоловік! Не виключено, що я стану не просто космонавтом, а космічним зоологом. Такі люди теж будуть потрібні».

Як тільки професор із майстром зникли з очей, Коля підвівся з лавки. Сидіти одному в товаристві скупих кущиків йому не хотілося.

Він постояв перед акваріумом, дивлячись на табунець космічних окунів, які відрізнялися од звичайних тільки тим, що очі в них були на хвості й через те, пливучи, вони мотали головою. Потім вийшов на зелену галяву. На ній паслися корови. Поряд з однією з корів стояла бабуся з немовлям. Вона посадила немовля на корову, і Колі здалася дивною така розвага. Аж ось корова розпустила невеликі перетинчасті крила й незграбно полетіла над самою землею. Інші корови підняли голови, спостерігаючи за нею, потім відвернулись. Біля галяви на стовпчику був напис: «Скліси. Сумчасті парнокопитні з планети Шешинера».

Бабуся бігла поряд із коровою й підтримувала малюка, який нарешті таки розсміявся.

Потім Коля зупинився перед майданчиком, на якому гуляли метрові комахи, схожі на богомолів. Комахи іноді зустрічалися одна з одною, підіймали маленькі передні лапки й довго обмацували зустрічного.

Мимо пройшла дівчинка Аліса в червоному комбінезоні. Через плече в неї висіла чорна сумка. Один із богомолів, побачивши її, піднявся на задні тонкі лапи й простяг передні вгору, наче молився. Аліса помахала йому рукою, але не зупинилась. Коля пішов за Алісою.

Розділ XIV
БЕРЕЖИ МІЄЛОФОН

Якби хто-небудь сказав зараз Колі, що він Алісі заздрить, Коля обурився б. Чого там заздрити? Вона просто запізнилася народитись. От Коля народився вчасно та ще і в майбутньому побував. Він як розвідник у далекому поході. Злітав уперед, подивився, як справи, потім вернеться назад і разом з усіма продовжить шлях пішки. Отакечки. І все-таки він, звичайно, Алісі трохи заздрив. Надто вже багато цікавого їй довелося побачити. І пригоди в неї були не рівня звичайним. І взагалі, коли він її роздивився ближче, вона йому сподобалась. Як особистість. І Коля пішов слідом за Алісою. Цікаво подивитися, що вона робитиме. Може, на неї чекає ще один динозавр?

Та виявилося, що Аліса йде до будівлі, на якій було написано «Обчислювальний центр». Але зайти туди вона не встигла. Назустріч їй вийшов директор зоопарку професор Селезньов. Батько з дочкою зустрілися за десять кроків від Колі, й тому він чув кожне слово з їхньої розмови, та, аби вони не думали, що він підслуховує, Коля відвернувся до клітки, по якій бігав колами похмурий рогатий вовк, укритий залізною лускою.

— Ледве знайшла тебе, батьку, — сказала Аліса. — Усе гаразд. Від’їжджаєш?

— Так. Через два тижні повернуся.

— Якщо там маму побачиш, скажи, що я прочитала всі книжки, які вона мені лишила. Приїде — посперечаємося.

— А що, не сподобалися?

— По-різному. Шкода гаяти часу на белетристику.

— Ти знаєш, я тобі в цьому не спільник, — мовив професор Селезньов. — Я боюсь, аби ти не виросла сухою і черствою людиною. Мені здається, ще років зо два тому ти була куди веселіша й твоєю улюбленою книжкою були «Три мушкетери».

— А також «Космічна зоологія».

— Добре. Гляди не забувай снідати.

— Я б забувала, але робот Гришко ніколи не дозволить. А якщо захочу пообідати, поїду до бабусі з дідусем. У них не поголодуєш.

— Ой, до речі, ти знову брала мієлофон? Ти ж знаєш, що це не іграшка. А що, як захворіє котрась із тварин?

— А хіба я граюся?

— Алісо, зрозумій мене правильно. На всій Землі є тільки двадцять мієлофонів. Вони розподілені поміж найбільшими інститутами та медичними центрами. Кристал у центрі мієлофону такий рідкісний, що за останні роки вісім експедицій обнишпорили астероїд Власту і знайшли лише двадцять шість.

— Тату, ти вирішив мені лекцію читати? — здивувалась Аліса. — Я це чудово знаю. Й обіцяю тобі: сьогодні ж, як тільки закінчу дослід із пустотілом, поверну його в клініку. Ти ж знаєш, моє слово тверде. А що, як усе-таки пустотіли трохи думають? Саме коли цвітуть?

— Можливо, ти маєш слушність. Ну гаразд я їду. І не забувай бабусю з дідусем. Вони ж без тебе нудьгують.

Аліса з батьком поцілувались і розійшлися.

Коля хотів було піти слідом за Алісою, як раптом побачив двох чоловіків, які сиділи в холодку на м’якій лавці. Один із них ніби дрімав, насунувши на очі ширококрисий капелюх сомбреро. Другий, удвічі менший від нього зростом і втричі тонший, закутаний у голубу накидку, так що назовні стирчали тільки ніс та очі, відчув Колин погляд і відвернувся.

Коля міг би присягнути, що де ті самі люди, які вилізли з вази в марсіянському кораблі. Правда, він не був упевнений на сто відсотків, бо вони були замасковані, а в марсіянському кораблі було досить темно, але якщо це вони — що зони тут роблять?

Маленький штовхнув великого під бік і щось сказав. Вони відразу ж підвелися й швидко пішли геть. У той же бік, куди пішла Аліса.

Коля подумав, що ці люди теж чули розмову між Алісою та її батьком, але не це його турбувало. Що з того, що ці люди йому не сподобалися? Можливо, справді в маленького є на Плутоні мати, яка чекає його на день народження, а син не зміг дістати квитка? Можливо, говорун справді вдавав крик клеріанської сови, а не піратів. Думаючи так, Коля пішов за тими людьми, бо вони йому не подобалися. Не подобалися та й годі.

Далеко попереду Коля побачив червоний

Відгуки про книгу Сто років тому вперед - Кір Буличів (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: