Сто років тому вперед - Кір Буличів
Його тонкий синтетичний палець, що приховував кіготь, уперся в кнопку, під якою було написано:
«КОСМОЗО»
А в цей час Коля вже летів до Москви. Він прямував до проспекту Миру, звідки третім автобусом збирався повернутись до Гоголівського бульвару й потім до Інституту часу.
Все було б добре, навіть із Миленою Митіною познайомився, тільки хилило на сон. Напевно, досі ще діяло морозиво з лимонадом і бутербродами. А може, стомився чоловік.
Подорож була спокійна, правил руху Коля не порушував. Він дістав із кишені камінь, подарований великою співачкою. Камінь красиво відсвічував на сонці. Було тепло й затишно. Коля поклав камінь назад у кишеню й вирішив, що, поки те та се, він заплющить очі й трохи подумає про різні речі. Він заплющив очі, але ні про що не встиг подумати, бо заснув.
Уві сні він нахилився вперед, поклав голову на руки, а ліктем ненароком натиснув на кнопку з написом «Космозо».
Розділ ХІІІВІДВІДУВАЧ КОСМОЗО
Пузир долетів до перехрестя, звернув на бічну вулицю й помчав убік від проспекту Миру, до центру, туди, де за Колиних часів був зоопарк. Потім зоопарк перевели на нове місце, де звірям і птахам було вільно, а на місці старого зробили сад для прогулянок. Коли люди почали літати на інші планети й привозити звідти незвичайних тварин, вирішено було зробити спеціальний космічний звіринець. І для нього вибрали старе, звичне місце.
Нічого цього Коля, звісно, не знав. Він мирно спав, гадаючи, що його подорож наближається до кінця.
Та де там.
— Юначе! — почув Коля гучний голос. — Уперше бачу, щоб пузир використовували як спальню!
Коля враз прокинувся, підхопився й ударився головою об дах пузиря.
— Що таке? — спитав він, забувши, де знаходиться.
Перед пузирем стояв Електрон Степанович, ворог сучасної техніки, прихильник повернення до природи, а за сумісництвом майстер із нової техніки в Космічному зоопарку.
— Я нічого не зробив, — сказав Коля. — Я зараз додому піду.
— А я думав, що ти приїхав морозиво зі мною їсти, — мовив Електрон Степанович.
Він устиг перевдягтися, і тепер на ньому був робочий зелений комбінезон із намальованими березами. І це було зроблено так натурально, що здавалося, ніби в Електрона замість ніг березові стовбури. Видовище було незвичайне, Коля сидів, кліпав очима, і тоді Електрон Степанович швидко збігав до стовпчика-автомата, одержав дві порції морозива й приніс їх до пузиря.
— На, — сказав він, — з’їж, і все владнається. Покуштуй морквяно-лимонного. Такого більше у всій Москві не знайдеш.
Коля на цей час збагнув, що до чого, виліз із пузиря і, хоч, чесно кажучи, морозива йому не кортіло, один із стаканчиків узяв, щоб не кривдити літнього чоловіка.
Тут Коля зрозумів, що потрапив не на проспект Миру. Позаду й збоку здіймалися високі коралові й звичайні будинки, а просто перед ним були ворота у вигляді дикої скелі з печерою внизу. За скелею виднілися дахи й бані якихось будівель, маківки дерев, а в печеру без упину входили люди від малого до старого.
— Що це? — спитав Коля, без апетиту ковтаючи морозиво.
— Не знаєш?
Електрон Степанович так здивувався, що поперхнувся своїм морквяно-лимонним. Колі довелося стати навшпиньки і як слід ударити майстра по спині.
— Я з Конотопа, — сказав Коля. — Я тут не був.
— Не може бути! — вигукнув Електрон Степанович. — Ти перша людина на Землі, яка про це запитує.
— І все-таки? — Коля не боявся Електрона, котрий нітрохи не задавався своїм віком чи життєвим досвідом.
— Все-таки це Космозо.
— Що?
— Ко-смо-зо. Космічний зоопарк.
Й цієї миті над скелею спалахнули червоні літери:
«КОСМОЗО»
І погасли.
— Оце так справи! — вигукнув Коли й мало не впустив морозиво.
Їхав на проспект Миру, а втрапив у Космічний зоопарк! І якби не випадковість, так би й вирушив назад, не побачивши. Ні, Колі вочевидь щастить.
— Тоді я йду, — мовив Коля.
— Куди?
— У Космозо. Ви що гадаєте, я прощу собі, якщо поїду, не поглянувши на Космозо?
— Ні, не простиш, — погодився Електрон. — Узагалі-то кажучи, я збирався додому піти, та коли таке діло, погуляємо вкупі. Мені навіть цікаво подивитись на людину, яка ніколи тут не була.
— Та ви не турбуйтеся, — сказав Коля.
— Не переч. Це буде подвійний Космозо. Ти дивитимешся на тварин, а я дивитимусь на тебе, як ти дивишся на тварин.
І вони разом зайшли в печеру, яка слугувала входом у Космозо.
Вхід був зроблений так не випадково. Таку точнісінько печеру знайшли якось у відкритому космосі пілоти корабля «Стожари». Печера мчала серед зірок, і в ній, ніби різноколірні світлячки, пустували найменші з відомих у Всесвіті птахів — по півсантиметра завдовжки, разом із хвостом, але дивних барв, причому не можна знайти жодного птаха, схожого на іншого. Печеру як є відбуксирували на Землю й помістили в Космозо. А оскільки