Сто років тому вперед - Кір Буличів
Колі ніхто не заважав. Лише раз мимо пройшла якась сім’я, але Коля затулив ножик долонею і вдав, що роздивляється кущі. Коля вирізав на спинці великими друкованими літерами:
КОЛЯ, 6-Й КЛАС «Б», 26-ТА ШКОЛА
Все ясно, а ніхто не здогадається. Шукатимуть у їхній 26-й школі. Електрон, напевно, пішов додому. Пора й нам. Адже ще доведеться фліпати через півміста, а о восьмій почнеться «Шинок».
Коля засунув ножик у кишеню й вирушив до виходу. Він проминув галяву, на якій дрімали скліси — корови як корови, — і звернув на головну алею, що вела до виходу. Він ішов швидко, але обережно й думав, що коли побачить Електрона, то мерщій пірне в кущі. Тільки б не в ті, які люблять морозиво. Коля порівнявся зі ставком і побачив, що динозавр Бронтя виліз із води й стоїть передніми лапами на березі. А ось і Аліса. Вона почепила чорну сумку на огорожу ставка, перестрибнула через неї й опинилася на березі. Бронтя, як ручний слон, підігнув передні лапи, щоб Алісі було зручніше на нього вилізти. Коля навіть завмер від подиву. От дає!
Аліса вже сиділа верхи на динозаврі, й той, обережно ступивши у воду, щоб не оббризкати своєї подруги, поплив по ставку, а качки-перевертні, рожеві гуси, птахи з голками, наче в їжаків, та інші дивні створіння розпливалися, як човни перед пасажирським теплоходом, даючи дорогу.
Друзі випливли на середину ставка, і динозавр вигнув шию, як лебідь. Видовище було красиве, і небагато хто з останніх відвідувачів Космозо зупинився, дивлячись на цю картину. Та й сам Коля так задивився, що побачив товстуна без капелюха й худенького, які бігли по доріжці, тільки тоді, коли вони вже наблизилися до виходу. Товстун притискав до грудей чорну сумку. Колі було достатньо одного погляду, аби зрозуміти, що це сумка з мієлофоном, яку так легковажно залишила Аліса на березі.
— Ей, — сказав Коля вголос, — я попереджав!
І він чимдуж побіг за злодіями. Йому б, звісно, закричати, щоб усі їх ловили, а він здогадався крикнути, коли злодії вже зникли в печері з іскристими мікроптахами.
— Держи! — крикнув Коля, але від швидкого бігу в нього перехопило дихання, і якщо Аліса його почула й обернулася, то справжніх викрадачів вона, звичайно, не бачила.
Коля вискочив на спорожнілий майдан перед Космозо. Злодії вже підбігали до автобуса. Це був автобус номер 6 «Космозо — Сокольники». Поряд стояли ще два автобуси.
Треба сказати, що Коля біг усе-таки значно швидше за космічних піратів. Ті провели багато років у пиятиці й розгулі на космічних кораблях, зовсім не займалися спортом, а всю чорну роботу доручали іншим. Тому він улетів у шостий автобус майже водночас із злодіями. Йому ще поталанило, бо саме перед піратами йшли дві жінки, котрі жваво перемовлялися і заступали весь прохід до занавіски, за якою були Сокольники, так що худий пірат, котрий біг попереду, змушений був загальмувати, а товстун налетів на нього і підняв вище руку з сумкою, аби не пошкодити мієлофона. І тут їх догнав Коля.
Жінки, які так і не дізналися, що відбувається позаду, зникли за екраном.
Слідом за ними зник і худий пірат Крис.
Товстун обернувся й упізнав Колю, якого він помітив ще в тераріумі. Він вихопив якусь зброю й погрозливо рикнув, але нічого не посмів зробити, а тільки поквапився до занавіски.
Буває, що єдине слушне рішення з’являється в одну секунду, а якби ти став роздумувати, ніколи б до нього не додумався. Товстун досі ще тримав сумку з мієлофоном над головою і вже почав заходити в екран, як Коля підстрибнув і рвонув сумку на себе. Товстун цього не сподівався, і його пальці розтислися, а сам він уже біг по той бік екрана, в Сокольниках, напевно, за двадцять кілометрів від Колі.
Коля схопив сумку й побіг назад, вискочив з автобуса на майдан. Майдан був великий і зовсім порожній. Як на зло, жодної людини поблизу. Й Аліси нема. Що вона, не чула, чи що? Коля забув, що, коли він побіг за піратами, Аліса була на спині Бронті посеред ставка. Звідтіля відразу до виходу не доберешся.
Коля завмер біля автобуса. Він розумів, що злодіям вистачить кількох секунд, аби оббігти автобус, знову зайти в нього й повернутися сюди. Що робити? Коля не посмів бігти через увесь майдан до Космозо, бо бачив у руці в товстуна зброю — поки він бігтиме, пірати його спокійно можуть уколошкати. І прости-прощай тоді «Шинок „Тринадцять стільців“».
Та перед Колею стояло ще два автобуси. І на ближчому був напис:
№ 8 «КОСМОЗО — ПРОСПЕКТ МИРУ».
Коля, не вагаючись ні секунди, стрибнув у цей автобус, пробіг через салон, пролетів стрілою крізь екран і опинився на зупинці «Проспект Миру». Там він побачив автобус:
№ З «ПРОСПЕКТ МИРУ — ГОГОЛІВСЬКИЙ БУЛЬВАР».
Як на злість, туди входило відразу кілька чоловік. Довелося стояти в черзі. Люди нікуди не поспішали, розмовляли, і Коля втратив цілу хвилину, поки зайшов у автобус. А заходячи, обернувся й побачив, що з сусіднього вилазить худий бандит. Крутить головою, видивляється Колю. Коля збагнув, що злодіїв перехитрити не вдалося: вони розділились — один побіг у восьмий автобус, а другий підстерігає його десь тут.
Коля у відчаї прослизнув під ногами в пасажирів і кулею пролетів крізь екран.
Він не знав, чи встиг злодій його помітити, але все одно