Чортів млин: Казки про чортів - Автор невідомий - Народні казки
Форналі зловили квочку з курчатами, принесли до воза — глип — один віл пропав!
— Дивись, яке диво: віл вола з’їв, — крикнув один з форналів. — Бач, не встиг хвоста пролигнути.
Пішли форналі до пана і замельдували:[47]
— Паночку, сьогодні, коли ми орали під лісом, віл вола з’їв.
Дідич зрозумів, чия то робота. Покликав Климка до себе й сказав:
— Як ти такий мудрий, то вкради мою паню.
— Зроблю так, як хоче наш вельможний пан.
Климко купив добру пару чобіт і кинув один чобіт у лісі серед дороги, а другий трохи далі. Заліз у корчі й чекає.
Почувся стукіт кінських копит. То пані їхала до міста. Фірман глипнув на землю й вигукнув:
— Дивіться, вельможна пані, чобіт!
— Злізь і візьми його, — відповіла пані.
— А що буду робити з одним чоботом? Якби два, то було б що носити. А так… — і фірман цьвохнув батогом.
Через якийсь час побачив другий чобіт. Притримав коні і сказав:
— Дивіться, вельможна пані, другий чобіт.
— Я тобі казала взяти перший чобіт. Злізь і біжи за ним, доки хтось не забрав.
Климко чув з-під корча, що вони говорили. Коли фірман вернувся за чоботом, він вискочив на сидіння, схопив віжки в руки і поїхав якомога швидко.
На середині лісу його здибали чорти.
— Куди тікаєш, Климку?
— У місто, на ярмарок.
— Що везеш продавати?
— Вельможну паню.
— Продай її нам. Скільки правиш?
— Мішок грошей.
Чорти кинули леґеневі гроші, сіли на бричку й поїхали.
Климко вернувся додому.
— Я вкрав, вельможний пане, вашу жінку.
Дідич почухав потилицю й каже:
— Приведи її назад, заплачу триста римських.
— Пані вже нема.
— А де ж вона?
— Продав її чортам.
Дідич заплакав ревними сльозами.
— Ти здурів, Климку? Що я робитиму тепер без моєї коханої пані?
— Не плачте, вельможний пане, вона живе щасливо, у кришталевому палаці. В неї щодня є високі гості — принци, князі, графи.
— Поведи мене, Климку, до неї, бо я ніде ніколи не бував.
— Не поведу, вельможний пане.
— Чому?
— Бо ми пропадемо без такого доброго дідича, як ви. Вам сподобається в пані і не захочете вернутись. А що ми, сироти, тоді будемо робити?
— Я вернуся, Климку. Не журися…
— Ні, паночку. Тоді зробіть так: скличте людей і сповістіть їм, що як ви не вернетеся, то вони будуть вільні від панщини. І що тільки я дістану право ділити між ними ваше господарство.
— Говориш, Климку, як п’яний. Кажу ж тобі, що вернуся! — розсердився пан.
— Як вернетеся, все буде по-старому.
Пан подумав і все зробив так, як сказав Климко.
На другий день парубок взяв горщик води, жмуток якогось зілля і кавальчик крейди. Пішов з дідичем у ліс. Залишив його під дубом, а сам подався знов до того місця, де здибався з чортами. Вмочив зілля у воду і скропив довкола землю. Потому лазив на колінах з крейдою в руці.
Кілька чортів вискочили з-під землі й спитали:
— Що ти робиш, Климку?
— Обводжу святе місце.
— Нащо?
— На ньому хочу збудувати церкву.
— Ти звар’ював[48], Климку? Нащо нам церкви над самою головою?
— Мене то не обходить. Завтра попи мають тут службу Божу правити.
— Що хочеш за те, аби ти дав нам чистий спокій? — спитав старший дідько.
— Хочу, щоб ви забрали мого пана до пекла і дали йому там гарячу роботу. Він чекає вас отам, під дубом, — показав Климко.
— Давай його сюди! — втішилися чорти.
Зловили паниська, затягли до пекла і там йому одразу показали — по чому лікоть киселиці.
Климко вернувся у село, роздав чесним людям усі панські маєтки й поля. Він довго жив, землю свою орав і нічого у людей не крав. Може, й тепер ще живе на світі.
Як малий чорт служив за окраєць хліба
Загнали чорти молодого чортика на землю зробити гріх. Іде полем і видить: ґазда оре, а полуденок — хліб і солонину — поклав на межі. Чортик узяв полуденок і з’їв. Чекає в терню, як чоловік буде клясти злодія.
Чоловік орав до обіду. Далі дав коням сіна, а сам — до тайстрини[49]. Розв’язав — нема меренді.[50]
— Може, хтось був голодніший за мене, то най йому буде на пожиток, — сказав чоловік.
Вислухав чортик — та й у пекло. Звідує його старший:
— Ну, що зробив?
— Я взяв від чоловіка окраєць хліба і солонину, та він не залаяв, а попросив мені добра.
— Мусиш тепер віддячити йому за се — відслужити три роки.
Зробився чортик хлопчиком і прийшов до того чоловіка найматися за слугу. А чоловік каже:
— Та мені своїх нічим годувати, нащо мені слуга?
— Я себе прогодую і вам дещо принесу.
Пішов уночі до мельника і голосом чоловіка, що недавно помер, загойкав:
— Віддай, що ти від мене більшу мірку брав!
Мельник од страху затрясся і подав через вікно міх муки. Другої ночі пішов під вікно старого вівчаря і голосом того чоловіка, що помер, загойкав:
— Вівці мої на міру ти доїв несправедливо. Верни мої гелети![51]
Вівчар подав через вікно гелетя сиру, бо не хотів, аби мертвий ходив йому попід вікна.
І так кожної ночі той слуга приносив щось своєму ґазді. Прикупив чоловік землі, розбагатів.
Другої весни пішов чоловік орати з слугою, бо було вже роботи на двох. Слуга каже:
— Сього року буде мокре літо. Сіймо на горі.
Чоловік послухав. А люди сіють на долах. У них вимок хліб, а в чоловіка — ні.
Третього року люди посіяли на горах — училися в ґазди. А слуга каже:
— Ти сій на долах, бо літо буде сухе.
У людей на горах висохло, а ґазді довелося звеличити житниці. Каже йому слуга:
— Ну, тепер буду варити паленку![52]
Слуга закислив житні висівки, а потім з того зварив паленку. Тоді каже:
— Склич родичів, будемо гоститися.
Слуга-чортик покликав старого чортяку. Прийшов старий чорт у шапці-невидимці. Його не видно, а він видить усе, що малий витворяє. Налив гостям по одному погарчику — розвеселилися, налив по другому — почали голосно говорити, налив по третьому — почали лаятися, битися. Старий чорт плеще в долоні:
— Ну, тепер ти вже зробив те, що треба! Кінець твоїй сембрелі![53]
Як молдаванин чорта переспівав
Здибався чорт з молдаванином і каже:
— Давай спробуємо, хто кого переспіває. Ти співай, а я буду нести тебе на плечах. А