Не такий - Сергій Володимирович Гридін

Потап, човгаючи новими кросівками, попрямував слідом за всіма, намагаючись відтягнути мить розплати за попередні, щасливі хвилини, в які йому поталанило бодай ненадовго стати центром уваги однокласників та ще й в такому позитивному для нього ракурсі.

Першим пішов «на муки» Ромко Загорський. Звісно, він спробував віднікатися: мовляв, за алфавітом він аж четвертий. Але чи то Швабра алфавіт забула, чи то вирішила внести в застарілу абетку свої корективи, та владний порух її руки відправив Ромка на перекладину. Там хлопчина кілька секунд повисів, ніби налаштовувався побити світовий рекорд, потім різко сіпнувся і почав підтягування. Його вистачило на цілих 8 разів, останні з яких він дриґався, наче жаба, яку вдарило струмом. Потім зіскочив на підлогу і підняв руки догори, як спортсмен, що зайняв перше місце на змаганнях. Дівчата, які сиділи на матах і стежили за процесом, голосно заплескали в долоні і закричали щось, імітуючи групу підтримки.

І тут на турнік заскочив Матвій. Він на одному диханні підтягнувся 25 разів, потім якимось невловимим рухом зробив ще одне підтягання і несподівано виконав стійку на руках, а тоді поплескав у повітрі ногами. Збоку все це виглядало так, наче він не докладав жодних фізичних зусиль. Всі отетеріли. Матвій зіскочив на підлогу. У залі враз вибухнув справжній шал емоцій. Дівчата захоплено верещали, хлопці перезиралися між собою, знічено кивали головами і теж, хто як умів, виражали захват.

— Ну ти, Самохо, даєш! — ляснув Матвія по плечу Ігор Дмитрук. — Респект тобі і уважуха! Я таке тільки в кіно бачив!

— Так! — закричала Швабра. — Роти позакривали, бо зараз усіх до директора відправлю! А ти, Матвію, молодець! — сказала вже лагідніше. — Слухати мене! Всім рівнятися на Самохіна! — знову підвищила голос Клара Іванівна, звертаючись до хлопців. Усі діти гуртом закивали головами, подумки посилаючи «милу» вчительку туди, куди навіть Макар телят не ганяє.

— Ну що, Потапенко!? Повториш подвиг товариша? — Швабра згадала про Дениса. У того вмить затряслися коліна, уміст шлунку посунув до горла. Противна фізкультурниця чудово знала, що Потап не здатний доторкнутися підборіддям до заповітної залізяки, але не оминала нагоди на його прикладі показати іншим, до чого доводять, на її думку, чіпси та солодкі горішки.

Ледве переставляючи ноги, Денис підійшов до шведської стінки і зупинився під перекладиною. Позад нього крадькома захихотіли однокласники: дуже вже смішно виглядав цей «колобочок» у своїх крутих кросівках, про які тільки й могли мріяти ті, хто справді займався спортом.

— Чого чекаємо, га, Потапенко? Лізь давай, бройлер ти наш! — знущально кивнула на турнік Клара Іванівна. Денис скривився так, мовби розжував кислицю, підняв угору руки і підстрибнув, намагаючись схопитися за гладеньку слизьку трубу. Проте неслухняні пальці не втримали вагу тіла, і Потап гепнув на підлогу.

— Обережніше, Потапенко! — гаркнула Швабра. — Так і школу завалити можна! Де тоді вчитися будете?.. Так! Максименко! Ану, допоможи однокласникові! — скомандувала вона.

Невисокий на зріст Олесь Максименко здивовано глянув на вчительку, але, побоюючись її помсти, став позаду Потапа, схопив його під пахви та, сопучи, почав підсаджувати на спортивний снаряд. Нарешті Денис таки повис на перекладині. Від натуги його обличчя почервоніло і нагадувало перестиглий помідор, який ось-ось репне від надлишку соку. Силкуючись підтягнутися, хлопець зігнув руки в ліктях і забовтав у повітрі ногами, ніби крутив педалі невидимого велосипеда.

— Ги-ги-ги! — хором зареготів восьмий «А». Деякі дівчата попадали від сміху і качалися по зачовганих матах, схопившись за живіт.

— Сало в нові кросівки натече! Обережніше, не вимаж! — знущально закричав хтось із хлопців.

Потім усі нараз затихли і поглянули на Матвія. Той чомусь присів і взявся поправляти шнурки в старих порваних кедах, роблячи вигляд, що його мало обходить те, що відбувається навколо. Помітивши, що Самоха не збирається заступатися за Потапенка, школярі наче з ланцюга зірвалися, намагаючись влучним жартом показати свою перевагу над тлустеньким однокласником. Вони наввипередки підколювали Потапа, який уже давно зістрибнув з перекладини і стояв, боячись повернутися до зали обличчям.

— Давай ще підсаджу! — гукнув Макименко. — Тільки кросівочки не порви! — мстиво гундосив він.

— Бач! Кроси натягнути і дурень може, а підтягнутися — тут сила потрібна! — вставив свої п’ять копійок Генка Довгоп’ятий, який і сам ледве два рази підтягувався, але не міг пропустити нагоди покпити з когось.

— Дивіться! Він зараз розплачеться! — крикнула Юля Сосновська, показуючи пальцем на Потапенка, який нарешті зважився глянути на своїх однокласників.

І Денис не витримав! Юля дуже йому подобалася. Час від часу він підкладав дівчинці в рюкзак велике яблуко, нову ручку, яку сам недавно отримав від тата, або маленьку листівку у вигляді сердечка на День святого Валентина. Звичайно, Потапенко ніколи не озвучував, хто «автор» тих подарунків. Він добре розумів, що йому до першої красуні класу як до неба рачки. Але його дуже ображало те, що, отримавши черговий сюрприз, Юля закоханими очима зиркала на Самохіна, намагаючись перехопити його погляд, і цілком ігнорувала Дениса. І от вона — людина, задля якої він ладен був життя віддати, — каже таке, ТАКЕ!.. Денис затулив обличчя руками, повернувся і подибуляв до роздягальні. Останнім, що він побачив у залі, були насмішкувато-байдужі очі Матвія Самохіна, його найкращого друга.

Розділ 5

День минув, наче в тумані. Потапенко сидів на уроках, щось відповідав на запитання вчителів, час від часу ловив на собі насмішкуваті погляди однокласників. Але на них Денис майже не зважав. У його уяві постійно виникали байдужі очі Матвія, які ранили глибше, ніж усі гострі висловлювання.

На третій перерві Самоха, ніби нічого й не сталося, підійшов до Потапа.

— Ти в їдальню йдеш? — спокійно запитав він. Потапенко мовчав. Його душа волала диким криком, наказуючи все пробачити, забути і не сваритися з другом. Але якийсь бісик штовхнув попід ребра, і Денис, гордо відвернувшись, втупився у вікно. Матвій здивовано здвигнув плечима і більше того дня до нього не підходив. Згодом Самохін ще кілька разів робив спроби поновити їхні з Денисом стосунки, але наштовхувався на стіну мовчання та нерозуміння. Нарешті йому це набридло, він тихенько вилаявся і, здавалося, зовсім забув про свого найкращого друга.

А нові кросівки в перший же день зненацька порвались… Так принаймні Денис сказав мамі з татом. Батьки довго дивувались: як це так, що якісне начебто взуття не витримало навіть і дня? Насправді ж Потап, прийшовши зі школи, схопив плоскогубці та відірвав підошву просто «з м’ясом». Потім він добряче дістав за неналежне ставлення