Не такий - Сергій Володимирович Гридін

— Ага! — не змовчав Дмитрук. — Погано стало, кажете. Та він там копита відкинув! Скоро і нас клята Швабра жмурами зробить!

— Дмитрук! — сердито сказала Людочка. — Коментарі залиш при собі! І взагалі, припни язика!.. Так, восьмий «А»! Медогляд почнеться о дев’ятій. Завтра його проходитимуть тільки два класи — восьмі «А» і «Б». Уроків не буде. Я буду присутня і наглядатиму за дисципліною! — вона повернулась і вийшла в коридор.

Восьмий «А» загув, як вулик із розтривоженими бджолами…

Отож, для Потапенка настав час «X». Востаннє він проходив медогляд років п’ять тому. І вже тоді з його ваги насміхалися однокласники та піджартовували лікарі. Відтак, кожного року перед першим вересня вони з мамою ходили до поліклініки, за день збирали необхідні довідки, і ніхто в нього більше нічого не вимагав. Ех… Денис гарячково обдумував, як би йому і зараз чкурнути зі школи, щоб уникнути сорому.

— Це ж кльово, Потапе! — ляснув його по плечі Ромко і задоволено потер руки. — Зате уроків не буде!

— Ага, кльово! — мляво сказав Денис. Насправді ж, він і контрольну згоден був писати, щоб тільки не йти на той злощасний огляд.

Близько дев’ятої ранку всі хлопці з восьмого «А» галасливою юрбою посунули до спортивної зали. Просто посередині там стояли два довгі столи, за якими сиділи скривлена тітонька з яскраво-рудим волоссям, дядечко зі спитим обличчям і молода медсестра. Біля столів стояли медичні ваги. Тітка виявилася терапевтом, а дядечко — хірургом.

— Що це таке! Я не зрозуміла! — заверещала терапевт і замахала руками, ніби відганяла від себе мух. — Чому всі вдягнені сюди завалили!? Ану, швиденько роздягнутися до трусів і вже потім заходити! — скомандувала вона.

Людочка, яка підтримувала дисципліну у найбільш морально нестійкій (на її думку) частині класу, почала заганяти всіх учнів у роздягальню.

— Чорт! — сказав Олесь Максименко, стягуючи з себе штани. — Це якийсь концтабір, а не медогляд!

— Слухайте! А що цей тип буде перевіряти!? — запитав Звитяжний.

— Ти що, перший раз на медогляді? — хихикнув Самоха. — Це ж хірург, він усе зайве буде відрізати. Або дошивати, якщо замаленьке…

Матвій уже роздягнувся і став при виході, демонструючи м’язисте тіло. Всі голосно і дружно засміялися з його жарту. Мовчав тільки Потап. Він забився у куток і заздрісно поглядав на свого колишнього друга, такого спокійного і впевненого у собі.

Хлопці постягували із себе одяг, залишившись у самих трусах. Іржучи, мов коні на випасі, вони пішли назад до зали. Дімич Заремба не скинув яскраво-жовті шкарпетки, які сягали йому майже до колін і які він навмисно вдягнув сьогодні до школи. Всі тицяли на нього пальцями і не зовсім пристойно жартували. Денис був у футболці та в трусах і прилаштувався в кінці шеренги.

— Потапенко! — зашипіла Людочка. — Ти чого у футболці? Я ж казала все зняти!

— Холодно, Людмило Йосипівно… — прошепотів Денис, намагаючись не привертати до себе нічиєї уваги. — Я потім зніму.

А сам подумав: «Що ж ти причепилась до мене? Он скільки нас тут стоїть, а ти мене вибрала! І за що мені така кара? Домашніх проблем мені мало, чи що?..» Керівничка пригрозила йому пальцем, мовляв: дивись мені! Відійшла від учнів і сіла на лавку.

Ну, почалося! Першим лікарі викликали Ігоря Дмитрука. Молоденька медсестра встала зі свого місця, посовала гирьками на вагах і наказала Ігореві ставати на них. Потім записала щось у зошит, зігнала Ігоря з ваг, поміряла його зріст і знову щось записала в зошит.

Терапевт, яку хлопці вже встигли між собою охрестити Рудою, гидливо доторкнулася кілька разів фонендоскопом до грудей Ігоря, заглянула в рот, і повідомила, що йому потрібно звернутися до стоматолога. Проте сказала це такими словами, що навіть бувалий Ігорко, який звик до ненормативної лексики батька-п’яниці, враз почервонів. Та це був лише початок принижень. Далі за нього взявся хірург.

— Ну що, шановний! Показуй, що ти там відростив! — кивнув він Дмитруку. — Знімай труси!

Ігор глипнув на однокласників. Восьмий «А» затих у передчутті небувалих розваг. Ігор нехотя зняв спідню білизну і мимоволі затулив руками причинне місце. «Веселуха! — подумав Денис і його аж пересмикнуло, — а якщо змерзло все, що тоді показувати?»

— Руки прибери! Бо сестричка нічого не бачить, а їй же цікаво, вона ще незаміжня! — підморгнув лікар медсестрі.

— Дмитрук! — втрутилася Людочка. — Тобі що лікар сказав!? Ану забери руки!

Усі хлопці гуртом обернулися до неї. Демонструвати своє «причандалля» сяким-таким лікарям, це ще нормально. Та світити голим задом перед молодою класною керівничко — це вже було занадто! На щастя, вона й сама це зрозуміла і хутенько подалася навідати дівчат. Хлопці полегшено зітхнули.

— Довго стояти будемо? — знову озвався хірург. Ігор розвів руки, приречено опустив плечі і став схожий на худу обскубану курку.

— Присядь! Нахились! Підійди! — командував хірург, виконуючи різні маніпуляції. Медсестра, насупивши брови, уважно щось записувала у картці. Дмитрук зрозумів, що від цього нікуди не подінешся і навіть почав загравати з нею.

— Закрий рота! Бо зробиш протяг і прищика свого застудиш! — зневажливо промовила та, і хлопчина з палаючими вухами під регіт однокласників швидко помчав у роздягальню, радіючи, що для нього екзекуція закінчилась.

— Підходьте по черзі, не ламайтеся, — забубоніла терапевт. І хлопці вервечкою потягнулися до ваг, перекидаючись такими жартами, почувши які, їхні батьки відразу посивіли б.

Потапенко вирішив скористатися відсутністю класної та заклопотаністю лікарів і тихенько вшитися звідти. Він розвернувся і вже мало не прослизнув у двері, коли це на всю спортзалу прокотилося люте:

— Ану стояти!

Всі застигли, не розуміючи до кого це мовлено, кому і для чого потрібно.

— Ти, хом’яче! — знову гаркнув хірург. — Вирішив передчасно нас покинути? Прізвище як?

— П-п-п-о-тапенко! — пробелькотів Денис, мов громом прибитий.

— Ти знаєш, Потапенко, що в тебе страшна хвороба!? — піднявся з-за стола хірург.

— Я-я-яка? — злякано спитав Денис. У нього враз підкосилися ноги і затремтіли руки.

— Яка? «Дзеркальна хвороба» називається! — із серйозною міною відповів лікар. — Це коли свої ноги ти можеш побачити тільки у дзеркалі! — пояснив він і голосно засміявся. За ним зареготали всі хлопці, захихикала медсестра і навіть терапевт вичавила із себе скупу посмішку. Потап відчув, як його щоки починають палати.

— Футболку знімай! — скомандувала Руда. — Давай на вагу! Подивимося, скільки середньостатистичних дітей є у тобі одному! На вигляд — мінімум двоє!

Денис зняв футболку, від чого все його тіло заколихалося, наче різдвяні драглі, і слухняно рушив до ваги. Став на неї, понуривши голову. Очі у медсестри вражено розширились. Вона записала