Флері рятує прем’єру - Мері Блер

Коли прийшов час лягати спати, Флері провела Елізу в спальню. Дівчинка затишно влаштувалася в ліжечку, а Флері сіла до неї на подушку.

— Флері, ти зараз теж зникнеш? — тремтячим голосом запитала Еліза.

— Звичайно, мила. Але не зараз.

— Флері, ти подарувала мені справж­нє диво, — прошепотіла Еліза, дивлячись у добрі зелені очі кішки.

— Це все тому, що ти щиро вірила в нього.

— Але мені теж хотілося б щось тобі подарувати. Тільки я не знаю, чи є такий подарунок, який можна зробити фері´арду.

Флері замислилася на мить і раптом засміялася.

— Мабуть, я знаю, що ти могла б мені подарувати. Та й не тільки мені, але й усім фері´ардам, які допомогли нам.

— Що ж це? — Еліза так зраділа, що підскочила на ліжку.

— Тихіше, — засміялася Флері, — а то твої батьки подумають, що почалося нове нашестя щурів.

— Ой, точно, — прошепотіла дів­чинка. — То що ж це за подарунок?

— Ти могла б подарувати нам свій танець, — промуркотала кішка.

— Ти хочеш сказати, що я можу станцювати для всіх фері´ардів? — очі Елізи розширилися від подиву.

— Думаю, вони будуть раді побачити, як ти танцюєш.

— Але тоді нам потрібно піти в театр або балетну школу… — розгубилася Еліза.

— Ні-ні! Для твого чарівного танцю підійде тільки по-справжньому чарівне місце — місто феріґардів!

— Невже я побачу ваше місто?

— Звичайно, ти обов’язково побачиш його і всіх фері´ардів, — пообіцяла Флері. — А тепер засинай, адже потрапити до нашого міста ти можеш тільки уві сні.

Еліза поспішила закрити очі, а маленька бузкова кішечка злетіла над її подушкою, щоб навіяти дівчинці найчарівніший сон.

Розділ 9. Місто фері´ардів

Уві сні Еліза знову стала дуже маленькою, і Флері посадила її на свою спинку і вилетіла у вікно. Вони летіли над нічним містом, що світилося теплими різнокольоровими вогниками. Флері піднімалася все вище в зоряне небо, і незабаром Еліза вже не могла розрізнити внизу ані міст, ані лісів. Кішка летіла між хмарами, які блакитно-сірими стовпами височіли з усіх боків.

Подолавши цей небесний лабіринт, Флері опинилася перед величезною хмарою, що сяяла синім кольором.

— Як гарно! — вигукнула Еліза. — Це і є місто фері´ардів?

— Так, люба, це мій дім, — ласкаво відповіла кішка. — Ласкаво просимо!

Кішка опустилася на край хмари. Еліза боялася наступати на синю пухнасту поверхню.

— Не бійся, ти не провалишся, — засміялася Флері, помітивши сумніви дівчинки.

Еліза зісковзнула зі спинки кішки. Під ногами вона відчула м’яку як перина, пружну поверхню.

— Це трохи схоже на батут, — засміялася Еліза.

— Підемо швидше, фері´арди вже чекають на тебе, — покликала за собою Флері.

— Але як же я буду танцювати, коли в мене немає сукні? — захвилювалася Еліза, розгублено дивлячись на свій звичайний одяг.— І музики тут немає…

— Усе просто! Уяви таке вбрання, яке тобі потрібне, і мелодію, що підійде для виступу. На чарівній хмарі фері´ардів збуваються всі мрії! — кинула Флері у відповідь, навіть не озирнувшись.

Еліза пішла за кішкою, намагаючись уявити, у якому ж вбранні їй танцювати. Дівчинка так глибоко замислилася, що не помітила, як вони з Флері підійшли до міста чарівних захисників у самому центрі синьої хмари. Кішечка зупинилася і, подивившись на Елізу, сказала:

— Це моє місто.

Еліза заозиралася. Перед нею в повітрі висіло безліч різнокольорових кульок, зроблених із хмар. Тут не було ані вулиць, ані будинків. Тільки найрізноманітніші пухнасті кулі: великі й маленькі, райдужні й однокольорові, «гладкошерсті» й дуже волохаті.

Дівчинка з кішкою пішли вглиб міста. З круглих отворів у кулях до них вилітали фері´арди. Кого тут тільки не було: собаки й поні, кролики й лисиці, ведмеді й леви. Усі вони були прекрасні! Їх шерсть світилася, а крила переливалися всіма барвами веселки.

У середині міста був вільний від куль майданчик. Фері´арди, змахнувши крилами, зробили для Елізи прекрасну чарівну сцену, оточену маленькими хмарками.

— Це, напевно, сидіння, як у справжньому театрі, — здогадалася Еліза.

— Ти готова? — запитала дівчинку Флері.

Еліза кивнула. Фері´арди розсілися навколо сцени. Дівчинка закрила очі й відчула, що все в цьому місці просякнуте чарами. Еліза уявила собі прекрасну ніжно-бузкову сукню, як шерсть Флері. Залунала тиха приємна мелодія, й маленька балерина випурхнула на сцену.

Танець Елізи був по-справжньому чарівним. Дівчинка раптом зрозуміла, що в місті фері´ардів дійсно можливо все. Музика залунала гучніше, навколо спалахнули яскраві вогні. А Еліза розкинула руки, і за її спиною виросли райдужні крила! Чарівні захисники захоплено ахнули.

Балерина закрутилася, її крильця затремтіли, і Еліза, як справжній фері´ард, злетіла над сценою. Дівчинка поманила Флері, а за нею й інших фері´ардів. Чарівні істоти приєдналися до танцю. І ось уже в небі над чарівним містом кружляли сотні крилатих створінь.

Скільки тривав чарівний танець, Еліза не знала. Вона не відчувала втоми. Здавалося, час зупинився. Поступово фері´арди почали танути в повітрі. Небо на сході стало світлішати. Місто фері´ардів потьмяніло, щоб знову засяяти з першими променями сонця.

Еліза з Флері сіли на краю хмари і милувалися світанком.

— Тобі час повертатися, — ласкаво промовила кішечка.

— Флері, як же я буду тепер жити без тебе? — сумно запитала Еліза.

— У твоєму серці тепер назавжди оселилося диво. Так що ти і сама тепер трішки фері´ард, — засміялася Флері.

Кішка потерлася об щоку Елізи. Дівчинка моргнула, а коли розплющила очі, то опинилася у своєму ліжечку. Дивно, але поруч на стільці висіло бузкове чарівне плаття, у якому Еліза танцювала в місті фері´ардів. Так Флері зробила Елізі ще один маленький подарунок на згадку.

Розділ 10. Ще один сон

Не тільки Еліза бачила цієї ночі чудовий сон. Її бабуся теж потрапила в казку. Адже уві сні до неї прийшов Бланкі, на якого вона так чекала.

Бабусі Елізи наснилося, що вона сидить біля відчиненого вікна й милується зірками. Раптом старенька побачила на підвіконні маленьку цяточку, що світилася. Зірочка стала рости й перетворилася на білосніжне цуценя з райдужними крилами.

— Бланкі! — прошепотіла старенька, не вірячи своєму щастю. — Ти все-таки вирішив мене навідати?

— Флері сказала, що ти сумуєш за мною, — з посмішкою промовило щеня.

— Як же добре, що ти був у моєму дитинстві! Тільки зараз я зрозуміла, яке важливе диво в житті дитини. Я завжди пам’ятала про тебе, Бланкі. Усі ці роки…

— Я теж ніколи не забував про тебе, — ласкаво відповіло щеня й підлетіло до бабусі Елізи. — Марто, хочеш політати знову?

Старенька раптом зрозуміла, що перетворилася на маленьку дівчинку. Ту саму дитину, якій колись, багато років тому, допомогло чарівне щеня Бланкі.

— О, Бланкі, звичайно, я хочу політати з тобою!

Друзі вилетіли