Флері рятує прем’єру - Мері Блер

— Будь обережна, — тільки й встигла промовити схвильована бабуся.

Еліза сховала телефон і сказала Флері:

— Тепер можемо летіти.

— Залазь до мене на спинку. Тільки крила не зімни!

Еліза забралася на спину Флері й міцно вхопилася за її пухнасту шерсть. Райдужні крила повільно розвернулися, і дівчинка засміялася, дивлячись на мільйони сонячних зайчиків, які спалахнули навколо.

— Флері, яка ж ти гарна! — захоплено промовила Еліза.

— Тримайся міцніше, — промурчала чарівна кішечка.

Флері пружно відштовхнулася лапками від землі і злетіла. Зробивши коло над парком, щоб Еліза трохи звикла до висоти, кішка піднялася високо в небо.

— А-а-а! — закричала Еліза. — Неперевершено! Флері, я лечу-у-у!

— Ох і налякала ти мене! Я вже було подумала, що ти падаєш, — засміялася кішка.

Еліза дивилася на будинки і дерева, що проносилися внизу. Усе здавалося таким маленьким, ніби це було іграшкове місто.

— Флері, а як же ми знайдемо дорогу до театру? Я ж ніколи туди не літала, а тільки їздила по землі… — раптом злякалася Еліза.

— У цьому нам теж допоможуть дива. Веселка веде нас. Дивись, — кішечка вказала лапкою кудись уперед.

Тільки тут Еліза помітила смугу, яка світилася в небі й уздовж якої летіла Флері.

— Думаю, нам потрібно поквапитися, — прокричала кішка. — Тримайся!

Еліза щосили вчепилася в бузкову шерсть. Флері притиснула вушка й полетіла з такою швидкістю, що все навколо злилося в суцільну кольорову пляму.

Невдовзі політ сповільнився, і Флері приземлилася на якийсь сірий дах.

— Ну що ж — ми на місці. Тепер потрібно тихенько пробратися в театр і сховатися.

— Невже ми в театрі?

— Ми радше на ньому, — засміялася Флері. — Тепер я поверну тобі твій розмір. А то в такому вигляді ти довго будеш пробиратися в підвал. Та й із щурами краще боротися, коли ти великий!

Елізі знову довелося подивитися в очі Флері. За хвилину дівчинка відчула, що виросла.

— Як же здивуються мама і тато, коли побачать мене! — прошепотіла Еліза.

— Іди за мною, нам потрібно спуститися з даху, — покликала Флері дівчинку до маленьких дверцят.

Еліза з кішечкою потрапили на горище. Тут було темно й порошно. Зі стелі звисали шматки павутини.

Раптом дівчинка почула, як рипнули двері, що вели з горища вниз. Еліза і Флері перезирнулися. Дівчинка причаїлася за якимись ящиками. Кішка присіла їй на плече.

Розділ 4. Страшна таємниця

Флері й Еліза побачили, як на горище виліз Стефан. Еліза вже збиралася кинутися до нього, але Флері зупинила її. Хлопчик злякано озирався на всі боки і здригався від кожного шереху. В одній руці він стискав ліхтарик, а в другій тримав металеву миску. Пройшовши кілька кроків, хлопчик зупинився. Він поставив миску на підлогу й тихенько покликав у темряву:

— Містере Рет, містере Рет.

За мить у дальньому кутку хтось заворушився, і в колі світла від ліхтарика з’явилася вусата щуряча пика. Очі чудовиська виблискували в темряві червоним світлом. Вуса бридко ворушилися, а гострі зуби були вишкірені. Тіло щура було надзвичайно величезним. Його вкривав рідкий темно-сірий смух, а хвіст був зовсім лисим.

Гарненько розгледівши загадкового гостя, Еліза мало не скрикнула від огиди. Але Флері затиснула їй рота лапкою.

— Містере Рет, усе готово, — пробурмотів хлопчик. — Я розчистив прохід.

Величезний щур сів біля миски й почав голосно чавкати принесеними ласощами. Закінчивши їсти, щур витер лапами вуса і раптом заговорив страшним скрипучим голосом:

— Добре, негідний хлопчиську. Якщо все готово, то сьогодні ввечері ти отримаєш свою сестричку назад. Іди в підвал і проведи моїх друзів у театр. Сьогодні ввечері ми, нарешті, помстимося огидним людям. Замість Мишачого короля їхній Лускунчик сьогодні буде битися з королем щурів і сірим військом.

Щур неприємно захихотів.

— Тільки не нашкодьте Марі! — скрикнув Стефан.

— А то що? Ти нас покараєш? — зареготав щур.

— Вам усе одно не здолати людей! — закричав хлопчик.

— Це ми ще подивимось. Тебе ж ми здолали! І ти служиш нам! — засміявся містер Рет і втік. А хлопчик, похнюпившись, став спускатися з горища.

Еліза з Флері тихенько вибралися з-за коробок і, не кажучи ані слова, пішли за хлопчиком. Тут Еліза прошепотіла:

— Флері, це Стефан. Ми повинні йому допомогти.

— Здається, ці мерзенні щури щось зробили з його сестричкою. Треба терміново в усьому розібратися, бо вони можуть зірвати прем’єру твоїх батьків.

Дівчинка з чарівною кішкою йшли за Стефаном до самого підвалу. Тут хлопчик зник за важкими іржавими дверима. Почекавши трохи, Еліза ввійшла за ним.

— Ага! Попалася! — закричав Стефан, хапаючи Елізу за руку.

Дівчинка голосно скрикнула від несподіванки.

— Стефане, це ж я, Еліза! Ми хочемо тобі допомогти!

— Відпусти Елізу, дурний хлопчиську! — обурено зафиркала Флері й засяяла яскравим бузковим світлом.

Стефан відпустив руку Елізи й злякано заозирався, намагаючись зрозуміти, хто з ним говорить.

— Хто ти? Покажись!

У повітрі просто перед його обличчям з’явилася Флері. Строго блискаючи очима, кішка накинулася на хлопчика:

— Що це ти придумав — допома­гати щурам? Вони ж такі огидні істоти!

— Вони викрали мою маленьку сестричку Марі. Що ж я міг вдіяти?

— Флері, ми повинні врятувати Марі й перешкодити щурам зіпсувати виступ.

— Боюся, вже занадто пізно, — сумно промовив Стефан. — Я розчистив підземний хід, і сьогодні під час концерту сіре військо захопить театр, а потім і все місто.

— Флері не проста кішка, вона фері´ард — чарівний захисник. Вона нам допоможе. Правда, Флері? — Еліза з надією подивилася на кішечку.

— Потрібно врятувати маленьку Марі, а потім перешкодити щурам. Тільки де ж вони ховають дівчинку?

— Під усім містом прориті ходи. Там ціле підземне поселення. Марі в одній з печер. Щури кинули її в залізну клітку. Її стережуть величезні щури. Їх дуже багато! Мені їх не перемогти, — прошепотів хлопчик.

— Це я беру на себе, — хижо при­мружившись, сказала Флері. — Показуй дорогу.

— Може, ти зменшиш Марі і врятуєш її з полону?

— Спочатку Стефан повинен показати мені дорогу до печери. А потім можемо спробувати викрасти Марі.

І друзі вирушили в небезпечну подорож підземним світом.

Розділ 5. Підземний світ

Друзі довго йшли підвалом. Флері висвітлювала шлях, тому похмурі коридори не здавалися такими вже страшними. Нарешті Стефан підвів Елізу до тієї самої діри в стіні, де нещодавно друзі рятували кошенят. Навколо цього місця валялися інструменти, купи битої цегли й тачка. З діри тягнуло холодною вогкістю.

— Ой, це ж те місце, де ми знай­шли кошенят! — здивувалася Еліза.

— Те, — похмуро буркнув Сте­фан. — Через кошеня все і сталося. Марі гралася з котом, а він утік у цю діру. Вона попросила мене допомогти. Я поліз туди знову. Дурний кіт проліз у щілину. Я його кликав-кликав, але він не хотів виходити. Тоді я розібрав частину