Флері рятує прем’єру - Мері Блер

Мері Блер

Флері рятує прем’єру

А ти віриш у дива? Так? Тоді одного разу до тебе неодмінно прилетить чарівний захисник! Адже ці милі крилаті звірятка завжди приходять на допомогу тим, хто вірить у диво…

Історії про добрих i вірних, сміливих i веселих ферiґардiв чекають маленьких читачів на сторінках цих чудових книжок.

Розділ 1. Мрія

Життя Елізи було набагато складніше, ніж у багатьох дівчаток її віку. Адже Еліза була балериною! А все тому, що її батьки були танцюристами. Та й сама Еліза дуже любила танцювати.

У дівчинки було по дві-три репетиції на день, але вчитися Еліза теж не забувала. Вона була однією з кращих учениць у класі, тому що докладала багато зусиль до навчання.

Батьки Елізи готувалися до відкриття театрального сезону. Вони проводили весь свій час у театрі на репетиціях. Дівчинка часто приходила в театр і знала в ньому кожен куточок. Коли Еліза втомлювалася від тренувань, то гралася із сином костюмерки Стефаном і його сестричкою Марі.

Одного разу, коли Еліза зі Стефа­ном читали книжку в костюмерній, до них прибігла Марі. Крихітка захекалася і була дуже схвильована.

— Стефане, Стефане! Там кошенята нявчать! — прокричала Марі.

— Які кошенята? Де? — не зрозумів Стефан.

— Унизу, за стіною! Там темно. Вони, напевно, загубилися, — запхикала Марі.

— Марі, не плач, — обійняла подругу Еліза. — Покажи нам, де ти чула кошенят.

Марі взяла Елізу за руку й повела темними коридорами театру. Коли діти підійшли до сходів, що вели до підвалу, то чітко почули жалібне нявчання.

— Чуєте? — прошепотіла Марі, вказуючи на чорний прохід. — Там котик плаче.

— Зараз ми його врятуємо. Я тільки ліхтарик принесу, — поплескав по плечу сестричку Стефан і зник.

Еліза обійняла Марі, щоб дитина заспокоїлася. Стефан швидко повернувся і приніс два ліхтарики — собі й Елізі.

Діти спустилися в підвал. Жовте світло ліхтариків вихоплювало з темряви шматки сірих стін і брудної підлоги. Стефан ішов першим, а дівчатка, міцно взявшись за руки, за ним. Нявчання ставало голоснішим, але кошеняти ніде не було видно.

— Напевно, малюк десь застряг, — промовив Стефан.

— Або він загубив свою матусю, — припустила Марі.

Раптом перед Стефаном із темряви вистрибнула кішка. Хлопчик завмер. Тварина тривожно дивилася на людей своїми блискучими очима. Потім, мабуть, вирішивши, що діти не становлять загрози, кішка підійшла до Стефана й голосно нявкнула.

— Вона нас кличе, — прошепотіла Марі. — Може, це мама кошенят?

Діти пішли за кішкою. Тварина впевнено рухалася коридором до якоїсь тільки їй відомої цілі. За поворотом Стефан побачив досить великий провал у стіні. Тварина застрибнула туди.

— Я спробую пролізти. А ви залишайтеся тут, — розпорядився хлопчик і, ставши на коліна, поліз у діру. — Ой, тут прохід майже завалило.

Стефан почав викидати з діри шматки цегли, а Еліза відносила їх до далекої стіни, щоб у темряві не спіткнутися об них. Крихітка Марі світила їм ліхтариком.

— Готово! — нарешті пролунало з діри.

Марі від нетерпіння застрибала на місці.

— Зараз Стефан урятує котика. Правда, Елізо? — запитала дівчинка.

— Звичайно. Не хвилюйся, ми подбаємо про кошеня.

За кілька хвилин з діри в стіні з’явилася голова Стефана. Коли хлопчик випростався, Еліза і Марі побачили в його руках згорток. Звідти долинало жалібне нявчання.

— Кошенята застрягли в трубі, й кішка не могла до них дістатися. Тут ціла сімейка, — пояснив Стефан, простягаючи згорток дівчаткам.

Виявилося, що хлопчик загорнув котиків у свій светр, адже вони намокли і змерзли. Дівчата побачили трьох крихітних кошенят. Вони так забруднилися, що важко було зрозуміти, якого вони кольору.

— Тут три малюки, — захоплено вигукнула Марі.

— Віднесімо їх нагору. Треба скоріше зігріти кошенят, — занепокоїлася Еліза. — Ось тільки чи дозволить їхня мама?

Кішка не відходила від Стефана ні на крок, терлася об його ноги та вдячно мурчала.

— Її доведеться взяти із собою, — задумливо пробурмотів Стефан. — Головне, умовити нашу маму.

— Із цим, мабуть, упорається Марі, — засміялася Еліза.

Крихітка Марі, звичайно, вмовила маму залишити кошенят. Але тільки до того часу, поки вони не підростуть. Діти з радістю взялися доглядати за пухнастиками та їхньою мамою.

Навіть артисти театру скоро прив’язалися до пухнастих манюнь. Балерини годували їх і пестили. Навіть грізний директор не був проти.

— Урешті-решт, у театрі повно мишей. Нехай захищають костюми, — вирішив він і дозволив залишити котячу родину.

Розділ 2. Чари веселки

За тиждень до прем’єри до Елізи приїхала бабуся. Вона дуже хотіла побувати на важливій для її дочки (мами Елізи) виставі.

— Бабусю, я так скучила! — закричала дівчинка, обіймаючи бабусю під час зустрічі.

— Я теж скучила, моя люба. Ти так виросла! — сміялася бабуся, обіймаючи Елізу у відповідь.

Увесь день дівчинка провела з бабусею. Разом вони ходили по магазинах і в парк. А ввечері бабуся вчила онуку пекти правильне печиво для балерин: з вівсяних пластівців і мигдалю.

— Від таких ласощів не гладшають. Адже балерини повинні бути стрункими і здоровими, — пояснювала бабуся. — Я завжди пекла таке печиво для твоєї мами. А вона пригощала ним усіх друзів. До речі, завдяки моєму печиву вона й познайомилася з твоїм татом.

Еліза засміялася. Вона чула від тата цю історію багато разів. Він часто згадував, як після однієї з репетицій дуже зголоднів і раптом відчув запах мигдалю. А мама згадувала, що хлопець дивився на її печиво такими голодними очима, що просто неможливо було не пригостити його. Так і почалася історія їхньої дружби — з печива!

Еліза саме виклала чергову порцію печива з духовки, як задзвонив її телефон. Телефонував Стефан.

— Елізо, Елізо! — почула дівчинка його тривожний голос. — Марі зникла!

— Як зникла? У театрі? — злякалася Еліза.

— Так. Її викрали. Тут щури! Вони хочуть зірвати виставу, — голос Стефана тремтів.

— Щури? Нічого не розумію. Які щури? — розгубилася Еліза. — Може, треба сказати батькам?

— Ні! Не кажи нікому. Цей Рет — ватажок щурів — уміє говорити! Він сховав Марі. Там, під землею, тисячі щурів! Ой… — дзвінок перервався.

— Стефане! — покликала Еліза, але у відповідь пролунали тільки гудки. — Що ж мені робити? Тут може допомогти тільки диво.

Розгублена й налякана, Еліза повернулася на кухню, де бабуся вже розлила по чашках чай.

— Сідай швидше. Спробуймо наше печиво, — раділа бабуся.

Еліза сіла і стала гризти печиво. Але всі її думки були зі Стефаном і крихіткою Марі. Раптом дівчинка подумала, що бабуся може їй допомогти.

— Бабусю, скажи, будь ласка, а ти коли-небудь стикалася з дивами?

Бабуся здивовано подивилася на онуку.