Українська література » Дитячі книги » Слід веде до моря - Володимир Кирилович Малик

Слід веде до моря - Володимир Кирилович Малик

Читаємо онлайн Слід веде до моря - Володимир Кирилович Малик
вантажній машині…

Мати довго мовчки дивилася на сина.

— Юрчику, — промовила тихо, але твердо, — завтра віднеси ті подарунки назад! Віднеси і віддай! Скажи, що ми від нього подачок не хочемо!

— Мамо! Але ж він від щирого серця! Як ти не розумієш?!

Мати підвела голову. Очі її гнівно блиснули.

— А де було його щире серце тоді? Коли покинув нас з тобою самих?.. Найтяжчі роки ми з тобою вже пережили, сину… А далі нам буде легше… — голос її тремтів, переривався. — Тепер він нам не потрібен!

З її очей бризнули сльози. Юрко розумів, які ті сльози пекучі й важкі. Бо не раз і не два за ті роки, відколи себе пам'ятає, бачив її в тузі й зажурі… Але хіба батько йому не потрібен?

— А мені батько потрібний! — сказав уголос, хоча знав, що завдасть цим матері болю.

— Юрчику!

— Так, мені потрібний! Чомусь ти думаєш тільки про себе, про свої болі й жалі, а що думаю я, — тебе не цікавить і не хвилює!

— Як не хвилює? Я для тебе живу!

— Я знаю. Ти живеш для мене, все мені віддаєш найкраще. Я ціню це. Але ти повинна і мене зрозуміти… Я не знаю, що сталося між батьком і тобою, але мені хочеться, щоб у мене, як у всіх, був батько! Щоб я міг його бачити, говорити з ним! Чому ти мені забороняєш це?

Мати сиділа, опустивши плечі, а на її зажурених очах бриніли сльози. Вона була вражена Юрковими словами і, очевидно, не знала, що відповісти…

Юрко схаменувся і замовк.

Вони сиділи, не дивлячись одне одному в очі. В квартирі стояла напружена тиша.

Нарешті, мати зітхнула і хустинкою витерла сльози.

— Гаразд, Юрчику, зробимо так: свій подарунок залиш. Ти вже, бачу, зовсім дорослий… То й роби, як знаєш… А мій — поверни! Мені нічого не треба! Так і скажи! Не треба!

Вона підвелася, виключила світло, і Юрко зрозумів, що розмову закінчено.

Сон як рукою зняло. На серці було тяжко. Знав, що й мамі не легше. Однак не міг виправдати її, не міг зрозуміти до кінця ті причини, які спонукали її до такої упертості.

Довго лежав з розплющеними очима непорушно, боячись потривожити матір, хоча знав, що і вона не спить. І тільки геть-геть з півночі відчув, як тіло його стало легким, мов пір'їна, — і він розставив руки, змахнув ними, ніби крилами, і, піднявшись високо над землею, полетів, полетів…


ОЗЕРЦЕ БІЛЯ ДАМБИ

Батько не здивувався, коли Юрко, сівши в кабіну, поклав йому на сидіння згорток. Тільки спитав:

— Дуже гнівалася?

— Дуже.

Батько включив швидкість — і машина рушила.

— Я знаю — мама горда. Але ми завтра привеземо такий подарунок, що вона не зможе його ні віддати, ні викинути. Я вже домовився…

— Що ж це? — спитав Юрко.

— Це таємниця. Навіть для тебе. Завтра, рівно о дванадцятій, будь дома. Я приїду в обідню перерву.

— А якщо я не зможу?

— Тоді залиш ключ сусідам і скажи, що я прийду за ним.

— Може, не треба? Мама знову розгнівається…

— Хай гнівається. Ти повинен знати, що ці подарунки я роблю на гроші, що належать тобі! Я висилав їх на ощадкнижку. Мама не захотіла скористатися з них. От я й вирішив якимось чином повернути їх вам. А там — що буде! Захоче мама, щоб я був з вами, — добре. Не захоче — нічого не вдію. Житиму сам. А ти приходитимеш до мене… Згода?

— Згода.

— От і добре. Навчу тебе машину водити, — станеш колись шофером. Непогана професія.

— Я теж уже думав про це.

— Ну, от бачиш! Поки у тебе канікули, виходь під час обідньої перерви — я ждатиму тебе… Домовились?

— Домовилися.

Юрко хотів сказати батькові, щоб зупинився, але ні Марти, ні Сергія на місці, де вони завжди ждали на нього, не було. Отже, він запізнився.

— Ти куди їдеш? — спитав батько.

— На той бік, по пісок.

— От і добре. Висадиш мене на дамбі.

— Гаразд.

Далі їхали мовчки. Кожен думав про себе. За віконцями кабіни швидко промелькнули квартали нового міста, почалася автодорога, що незабаром вивела до електростанції, а потім — на міст.

Зліва широко розлилося Дніпровське море. Ще здалеку Юрко впізнав Марту і Сергія. Вони чимчикували по обочині. У Сергія на плечі вудки, у Марти — кошик у руках.

Незважаючи на ранній час, на морі вже снувало багато вітрильників і моторних човнів. Понад берегом подекуди виднілися темні постаті рибалок. У небі гув вертоліт.

Порівнявшись з Мартою і Сергієм, Юрко попросив батька зупинитись. Легко зістрибнув з підніжки машини і повернув до друзів.

— Салют!

— Привіт!

— Чому не ждали?

— А чому запізнився? — відповів Сергій і штовхнув Юрка під бік.

Жартуючи, поволі йшли дамбою і уважно спостерігали за човнами, що снували по морю. Десь, може, серед них і човен Дзвонаря?

Тихий скрик Марти обірвав їхню розмову.

— Що таке?

Марта мовчки, самим поглядом показала на протилежний бік. Юрко і Сергій зупинились.

Відгуки про книгу Слід веде до моря - Володимир Кирилович Малик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: