Українська література » Дитячі книги » Слід веде до моря - Володимир Кирилович Малик

Слід веде до моря - Володимир Кирилович Малик

Читаємо онлайн Слід веде до моря - Володимир Кирилович Малик
доведеться сідати за парту. Хто ж тоді буде чатувати на Дзвонаря? Хто допоможе капітанові Федорченку?

Виходив з дому о дев'ятій ранку, на годину пізніше від матері. І хоча ніхто з них — ні він, ні Сергій, ні Марта — годинників не мали, не було такого випадку, щоб хто-небудь спізнився прийти на умовлене місце.

Сьогодні ранок видався сонячний, жаркий. Припікало через вікно так, що хоч зразу біжи до Дніпра і кидайся у воду. Про це якраз і думав Юрко, кінчаючи снідати.

Аж раптом пролунав дзвінок.

Підбіг до дверей, відтягнув засув і застиг від несподіванки: на площадці стояв батько.

Юрко сторопів.

— Здоров, Юрчику, — привітався батько. — До хати впустиш?

— Будь ласка, заходь, — сказав тихо, проковтнувши недожовану їжу. — Здрастуй!

Батько зайшов, і Юрко поспішно зачинив двері, ловлячи себе на думці, що йому не хочеться, щоб хтось дізнався про несподіваний батьків прихід.

У порожній квартирі гучно лунали їхні кроки.

Василь Петрович, видно, помітив збентеження сина і, лагідно усміхаючись, сказав:

— Ти боїшся, що мама повернеться і побачить мене тут?.. Не бійся, я ненадовго. Влаштувався працювати у вашому місті шофером. Глянь на вулицю: бачиш, яка красуня стоїть на тім боці! Новенька! Моя!

— То ти назавжди до нас?

— Може, й назавжди. Ти не проти?

— Я — ні…

— А мама?

— Мама — не знаю…

— Ти розповідав їй про мене?

— Розповідав…

— Ну?

— Не хоче й слухати!

Василь Петрович скрушно похитав головою.

— Шкода. Хоча я сам винен. Сам… — Він замовк і довго дивився у вікно. Потім хитнув головою, ніби скидаючи з себе важку задуму, обвів поглядом порожню кімнату і почав розгортати пакунок, що приніс з собою. — Ось, Юро, вам з мамою подарунки. Тобі — костюм, а мамі — відріз на плаття та духи.

— Добре. Дякую…

Юрко зашарівся. Костюм був, без сумніву, гарний. Але він дивився не на костюм, а на сувій матерії бордового кольору. Відріз на плаття! Мама любить бордовий колір… «Він мені до лиця», — не раз казала. І Юрко подумав, що мама буде задоволена таким подарунком.

— Ану, приміряй. Чи вгадав? — сказав батько, подаючи Юркові костюм. — Якщо замалий чи завеликий — обміняємо. Я домовився.

Юрко одягнувся.

Хотів подивитися на себе в дзеркало, але дзеркала не було.

Батько оглянув його зі всіх боків.

— Гарно! Твій розмір! Ну, носи на здоров'я…

Поки Юрко роздягався і складав костюм у кутку на газету, Василь Петрович обійшов кімнату, заглянув на кухню, у ванну.

— Юрко, — почувся з коридора його голос, — чи ти пам'ятаєш, що незабаром мамин день народження?

Юрко почервонів. Правду сказати, він зовсім забув про це. Але признатися батькові не захотів. Тому сказав твердо:

— Пам'ятаю!

— А що ж ти їй подаруєш?

— Ще не думав, — трохи знітився Юрко, бо й справді не думав про подарунок.

— Ти знаєш — у мене є ідея…

— Яка?

— Зробимо їй спільний подарунок! У мене є трохи грошей, і ми з тобою щось придумаємо. Але не зараз, бо я і так уже затримався. Тож заїду завтра чи післязавтра. Згода?

— Заїжджай.

— От і добре. Може, підвезти тебе?

— Ні, не треба. Я піду з товаришами до Дніпра.

— Тоді — бувай, — і батько, потиснувши Юркові руку, пішов.

Юрко деякий час стояв непорушний, схвильований батьковими відвідинами. Власне, чого йому хвилюватися, — подумав. — Адже сам хотів зустрітися з батьком. І зустрівся! І батько сподобався. Простий, щирий, привітний…

Звідки ж тривога, що якось непомітно, як прохолодний туман, закралася в серце?


НА ДАМБІ

Червоний поплавець застрибав, затанцював і раптом зник під водою. Юрко різким рухом підсік і поволі почав натягувати волосінь. Щось добряче піймалося на гачок!

Сергій сидів далеченько і нічого, звичайно, не бачив.

Тим часом вудлище забриніло ще дужче. Волосінь водило туди й сюди.

А вода забурувала, немов на глибині запрацював мотор.

— Не тягни! — почувся згори знайомий голос. — Тримай високо — нехай стомиться!

На дамбі стояв з велосипедом у руках Владик Хвостенко.

— Сам знаю! — сказав Юрко, міцно тримаючи вудлище. — Якщо волосінь не порветься…

— Поволі підтягуй до берега! — знову гукнув Хвостенко, а потім, кинувши велосипеда, хутко збіг униз, став поряд. — Я допоможу! Та не поспішай!

Юрко сердився. «І чого він прив'язався? Що йому тут треба? Причепився до нас, мов реп'ях! Тільки ми на греблю, — уже й Хвостенко тут! Невже щось підозрює?..»

Волосінь витримала. Юрко поволі, потихеньку підтягнув рибину до берега, на мілке. Вона, видно, стомилася, бо вже не рвалася і не била хвостом, а тільки в'яло опиралася, каламутячи під берегом воду.

— Підтягуй ще ближче! — прошепотів Хвостенко, похапцем скидаючи з себе штани і сорочку. — Під самий берег!

Він плигнув у воду і перегородив рибині шлях у море. Тепер, коли б вона й зірвалася, то не втекла б.

Юрко сміливіше потягнув, з води показалася сіра голова щуки.

— Тягни! Вже не втече! — щосили закричав

Відгуки про книгу Слід веде до моря - Володимир Кирилович Малик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: