Незнайко на Місяці - Микола Миколайович Носов

— Як так не хочу? — заперечив Скуперфільд. — Мені, повіфте, нема ніякої фадості тут стифчати.

— То чого ж ви пропонуєте три фертинги? Це ж курям на сміх.

— Ну гафазд, хай буде п'ять фефтингів. П'ять фефтингів теж добфі гфоші, запевняю вас.

— Ходімо звідси! — сказав Мига зі злістю. — Він, очевидно, не хоче, щоб його врятували.

Мига й Жуліо рішуче рушили геть.

— Гей! — закричав Скуперфільд. — Що ж ви так ідете? Хочете десять фефтингів? Гей! Стійте! Двадцять даю!.. Не хочете, ну й дідько з вами, щоб ви провалились на місці! Мене хтось інший дешевше вфятує!

Побачивши, що Мига и Жуліо зникли з очей, Скуперфільд засумував і пошкодував, що не погодився на вимоги здирників, але враз знову почулися кроки. Побачивши, що його «рятівники» йдуть назад, Скуперфільд зрадів.

— «Ну, тепер все гаразд! — подумав він. — Коли вони повертаються — значить, вирішили взяти двадцять фертингів. Дідька лисого я тепер дам двадцять. Досить їм і п'ятнадцять».

Важко сказати, чому більше радів Скуперфільд. Чи тому, що, зрештою, матиме волю, чи тому, що заощадить п'ять фертингів.

Його здивувало, однак, що Мига й Жуліо не поспішали звільняти його. Підійшовши до дерева, вони почали заклопотано нишпорити навколо й щось шукати в траві.

— Що ви там шукаєте? — занепокоївся Скуперфільд.

— Ганчірку, — відповів Мига. — Адже ми повинні лишити вас тут у такому стані, як і знайшли. Хтось, розумієте, трудився, затикав вам рота ганчіркою, а ми прийшли, ганчірку викинули. Це, по-вашому, чесно? Чужу працю поважати треба, голубе! Чи ви, може, хотіли б, щоб ми вчинили безчесно?

— Жуліо знайшов ганчірку й почав засовувати її знову до рота Скуперфільду.

— А-а! — зарепетував Скуперфільд. — Не тфеба ган- чіфки! Тьфу! Ганчіфки, ганчіфки, ганчіфки не тфеба! Аф! Аф!

— Дасте три мільйони? — погрозливо спитав Жуліо.

Скуперфільд закивав головою. Жуліо витягнув у нього з рота ганчірку. Скуперфільд почав старанно відпльовуватись. Відплювавшись, мовив:

— На жаль, у мене нема з собою гфошей.

— Нічого. Дасте чек.

— У мене нема з собою чекової книжки.

— Брехня! — відповів Мига. — Жоден капіталіст не виходить з дому без чекової книжки.

— Ну гафазд, фозв'яжіть мене.

Мига й Жуліо вмить розв'язали вірьовку. Скуперфільд деякий час стояв біля дерева, наче приріс до нього, а тоді впав, мов підкошений, на землю.

— Що з вами? — кинувся до нього Мига.

— Не знаю, — промимрив Скуперфільд. — Ноги не діють. І фуки теж.

— Мабуть, заніміли від нерухомості, — висловив припущення Мига.

Не довго думаючи, Жуліо почав згинати й розгинати Скуперфільдові руки, як це звичайно роблять при штучному диханні, а Мига в цей час піднімав і опускав його ноги. Через кілька хвилин Скуперфільд відчував, що вже може керувати своїми кінцівками і сказав:

— Пустіть, я сам.

Він підвівся, крекчучи, кілька разів нахилився, присів, потім надів на голову циліндр, що валявся на землі, взяв палицю з кістяним набалдашником, що лежала поряд з циліндром, і сильно вдарив нею по голові Жуліо. Не чекаючи нападу, Жуліо впав. Побачивши, що Скуперфільд дременув геть, Мига кинувся доганяти його, але раптом гепнувся, спіткнувшись об коріння, що стирчало з-під землі. Підвівшись, він побачив, що Скуперфільд зник за деревами.

— Ах ти гадина! — пробурмотів Мига люто.

Побачивши, що Жуліо лежить нерухомо, Мига підкликав Крабса, який ховався за деревом, і вони разом кинулись до автомашини, що стояла віддалік.

Розділ двадцятий

КРАХ ТОВАРИСТВА ГІГАНТСЬКИХ РОСЛИН

Уночі Незнайко й Козлик спали погано. Їм обом снилися страшні сни: Незнайкові снилося, ніби його весь час переслідують якісь шахраї і він ховався від них то десь на вкритому пилом горищі, то в темному підвалі. Нарешті він сховався в порожню бочку, та саме в цю мить хтось почав наповнювати бочку мазутом. Незнайко хотів вилізти з бочки, але раптом чиясь рука чіпко вхопила його за чуба й не давала навіть висунути голови. Відчуваючи, що ось-ось захлинеться у цій чорній, смердючій рідині, Незнайко зробив одчайдушне зусилля і… прокинувся. Упевнившись, що він зовсім не в бочці, а вдома в постелі, Незнайко знову хотів був заснути, проте зненацька побачив, що вікно тихо відчинилось і в нього лізуть якісь підозрілі типи в картатих кепках і з пістолетами в руках. Скочивши з постелі, Незнайко кинувся тікати. Рятуючись від переслідувачів, він забіг на якусь залізничну станцію, де стояли цистерни з мазутом. Одна цистерна була порожня. Незнайко заліз у неї, але цистерна чомусь почала наповнюватись мазутом. Спочатку мазут дістав Незнайкові до пояса, потім до грудей, нарешті дійшов до горла. Незнайко почав плавати в мазуті, але рівень рідини піднімався чимраз вище. Незнайка, зрештою, притиснуло до стелі. Чорна тягуча рідина почала лізти йому в рот і в ніс, заліпила очі. Відчуваючи, що задихається, Незнайко закричав з усієї сили і знову прокинувся.

Побачивши, що він, як і раніше, лежить у постелі, Незнайко поволі заспокоївся і знову хотів заснути, коли це почувся стогін Козлика.

— Пустіть мене! Пустіть! — благав, розкинувшись на своїй постелі, Козлик.

Незнайко почав термосити його за плече, проте Козлик не прокидався.

— Пустіть мене! — так само кричав він.

— Та чого ти репетуєш! Тебе ж ніхто не тримає, — сказав Незнайко.

— Мені, розумієш, приснилося, ніби розбійники, яких ми бачили в кіно, спіймали мене й душать капроновим зашморгом, — сказав, прокидаючись, Козлик.

— А мені весь час сниться, наче я в мазуті тону, — признався Незнайко.

— Це все від учорашньої кінокартини, — сказав Козлик. — От завжди, як підеш у кіно, так потім цілу ніч душать кошмари.

Поговоривши про те, що кінофільми краще робити веселі, а не страшні, і трохи заспокоївшись, друзі знову заснули, але жахливі сни не залишали їх до ранку.

Прокинувшись раніше, ніж звичайно, Незнайко та Козлик поснідали без апетиту й вирішили піти в контору пішки, щоб хоч трошечки провітрити голови після безсонної ночі. Вийшовши на вулицю, вони побачили на розі продавця газет, який гучно викрикував:

— Газета «Давилонські гуморески»! Останні новини! Море сміху! Всього за два сантики! Повідомлення про крах Товариства гігантських рослин! Сенсація! Власники гігантських акцій нічого не одержать! «Давилонські гуморески»! Крах товариства! Море сміху!..

Купивши за два сантики газету, Незнайко й Козлик почали шукати повідомлення про крах Товариства гігантських рослин, але в газеті нічого про це не писалося. Тільки переглянувши газету вдруге, вони натрапили на невеличку замітку.

Останнім часом читачі нашої газети дуже часто зверталися до нас з проханням розповісти про гігантські рослини. Але що можна розповісти