Незнайко на Місяці - Микола Миколайович Носов
— Гуси! Гуси!
— Та що ви, гусей ніколи в житті не бачили? — здивувався Крабс.
— Не бачив, щоб мені провалитися на місці, чесне слово! Тобто, точніше сказати, не пам'ятаю вже, коли бачив. Адже я, чесно сказати, ніколи не буваю за містом.
— Це ви серйозно? — недовірливо спитав Крабс.
— Чесне слово, пане Крабсе. Коли ж мені? Я все життя добував гроші й ні разу навіть у зоопарку не був. Та й чого я туди піду? Адже за вхід треба гроші платити. Так і зовсім розоритися можна! Скажіть, отаке вигадали! Я ж не з'їм цих звірів, якщо подивлюся на них. За що ж тут гроші платити?
— Але ж звірів теж чимось треба годувати, от гроші й потрібні на корм, — сказав Крабс.
— От іще! — пробурчав Скуперфільд. — Ну й нехай дурні звірам на корм гроші дають, а мені це не по кишені. Думаю, звірі як-небудь і без мене проживуть.
— Але ви, я бачу, все-таки дуже любите тварин, — сказав пан Крабс.
— Люблю, щоб мені провалитися, це ви точно підмітили. Буває, побачиш якесь звірятко, так і хочеться його приласкати або погладити, слово якесь гарне сказати, навіть поцілувати… От, не вірите? Чесне слово! Одного разу зустрів я на вулиці собача. Такий гарненький був цуцик, що я одразу вирішив зайти в магазин і купити йому ліверної ковбаси, та, на щастя, не було при собі дрібних грошей, а розмінювати десять фертингів не захотілося. Гроші, знаєте, така річ: поки десятка ціленька — це десятка, а витрать з неї хоч п'ять сантиків — це вже не десятка. Гм!
— Ось приїдемо до Миги та Жуліо, у них ви побачите різних тварин, — сказав пан Крабс. — У них на дачі ставок, а на тому ставку й гуси, й качки, й селезні, навіть лебеді є.
— Невже й лебеді?
— Так, а в саду просто на волі живуть кролі, цесарки, фазани. Крім того, у них маленьке ручне ведмежа є. Таке симпатичне!
— Та що ви? І не кусається?
— Навіщо ж? Лагідне, мов ягнятко.
— І його можна погладити?
— Звичайно. Ось приїдемо, і можете гладити скільки завгодно.
Пан Скуперфільд навіть засовався на місці від нетерплячки. Йому хотілося скоріше побачити ведмежа й прилащити його.
Пан Крабс тим часом уже давно звернув з шосе й вивів машину на лісову дорогу, обабіч якої височіли місячні кедри, дуби, каштани, а також зарості місячного бамбука. Всі ці дерева були не такі великі, як наші земні, а карликові, як і всі інші рослини на Місяці. Вибравши місце, де дерева росли не дуже густо, пан Крабс зменшив швидкість, повернув кермо, й машина поїхала лісом, уже зовсім без дороги.
Відчувши тряску й огледівшись, пан Скуперфільд виявив, що вони їдуть по лісовій цілині, і спитав:
— Чого це ми звернули з дороги?
— А це ми навпростець, — сказав Крабс. — Так буде скоріше.
Заглибившись далеченько в ліс, Крабс несподівано зупинив машину. Вийшовши з автомобіля, він відкрив капот і заходився копирсатись у двигуні. Вимкнувши непомітно систему запалювання, він заліз знову в машину й почав натискувати ногою на педаль стартера. Стартер скреготів, наче бив по залізу канчуком, але двигун не хотів заводитись.
— Заїло? — співчутливо спитав Скуперфільд.
— Заїло! — стурбовано підтвердив Крабс.
Він знову виліз із машини, покопирсався в двигуні, пробуючи завести його. Нарешті сказав:
— Мабуть, двигун перегрівся. Доведеться, нам з вами пройтися пішечки. А втім, тут недалеко.
Довелося й Скуперфільдові залишити автомашину.
Пан Крабс відкрив багажник, вийняв з нього звиту джгутом вірьовку й непомітно засунув її в кишеню, після чого зачинив дверцята кабіни й пішов прямо в лісову гущавину. Пан Скуперфільд плентався за ним, спотикаючись об купини й чортихаючись про себе на кожному кроці.
Незабаром пан Крабс побачив, що місце, куди вони зайшли, було досить глухе, і, зупинившись, сказав:
— Здається, ми не туди заблукали. Що ви на це скажете?
— Що ж я можу сказати, голубе? Адже не я вас веду, а ви мене, — резонно зауважив Скуперфільд.
— Це справді так! — пробурмотів Крабс. — Ну нічого, зараз я вилізу на дерево й подивлюся зверху, куди нам іти. Поможіть-но мені видертись ось хоча б на цей кедр.
Вони разом підійшли до кедра, трохи вищого за інші дерева. Глянувши вгору й побачивши, що гілки, за які можна було б ухопитися руками, досить високо, пан Крабс притулив Скуперфільда спиною до стовбура і сказав:
— Стійте тут, зараз я вилізу вам на плечі й тоді зможу дотягнутися руками до гілок. Підождіть тільки трішечки, я спочатку скину черевики.
Крабс нахилився, але не знімав черевиків, а непомітно витяг з кишені вірьовку і вмить прив'язав Скуперфільда до стовбура поперек живота.
— Гей! Гей! — закричав Скуперфільд. — Навіщо ви це робите?
— Ну, мені ж треба прив'язати вас до дерева, а то ви ще впадете, коли я почну вилазити вам на плечі, — пояснив Крабс.
Сказавши так, Крабс почав бігати навколо кедра, не випускаючи вірьовки, і незабаром руки й ноги пана Скуперфільда були міцно прив'язані до дерева, та йсам він був обмотаний вірьовкою, наче булонська ковбаса.
— Гей, перестаньте жартувати! — кричав Скуперфільд, відчуваючи, що не може поворухнути ні рукою, ні ногою. — Звільніть мене зараз же, а то я покличу на допомогу.
— Навіщо ж кликати на допомогу? — заперечив Крабс. — Я і сам допоможу, коли вам щось треба.
Кажучи це, Крабс підняв циліндр, що впав з голови Скуперфільда, й надів знову йому на голову, а впущену палицю поставив поряд, притуливши до дерева.
— От бачите, як добре, — сказав він.
— Розв'яжіть мене, а то я плюватимусь! — заверещав Скуперфільд.
— Навіщо ж плюватися? Це нечемно, — відповів Крабс.
Скуперфільд усе-таки плюнув, але не влучив у Крабса.
— От бачите, як негарно, — спокійно сказав Крабс. — Тепер я змушений буду заткнути вам рот.
Він витягнув з кишені брудну ганчірку, якою витирав автомашину, згорнув її і всунув у рот Скуперфільду, а щоб той не міг виплюнути цей кляп, зав'язав йому ще рот носовичком. Тепер Скуперфільд міг тільки тихенько мугикати і трясти головою.
— Ну що ж, — сказав Крабс, уважно оглянувши Скуперфільда з усіх боків. — Здається, все зроблено правильно. Дихайте тут повітрям, милуйтеся природою. Думаю, що до кінця дня я встигну вернутись і звільнити вас. А зараз поки раджу вам
