Ірка Хортиця — надніпрянська відьма - Ілона Волинська

І тут Ірка серйозно завагалась, чи варто їй сідати в машину з цим дивним майором. Але вибору їй не лишили. На плече лягла важелезна долоня, і дівча неначе вітром внесло в автомобіль. Потім майор недбало закинув туди Тетянку, а сам сів за кермо. Натис щось на панелі приладів… Запори глухо клацнули. Майор заблокував дверцята.

Підморгуючи синіми вогниками, машина помчала в бік міста.

— Вибачте, будь ласка, — тоном цяці-дівчинки сказала Тетянка, — ви нас заарештували?

— А є за що? — майор укотре вишкірив у посмішці свої великі гострі зуби.

Він подивився на Тетянчину розгублену фізіономію і знехотя відповів:

— Просто дехто попрохав вас знайти.

Тетянчине обличчя посвітлішало:

— Мама й тато! Ну звісно! Вони мене шукають! Ірко, сьогодні вдома будемо!

Ірка непевно повела плечем. Їй не хотілось псувати Тетянці радісного настрою. Але щось підказувало: Тетянчин батько, навіть бувши дуже крутим бізнесменом, ні про що не міг прохати цього дивного гострозубого мента. І їм із Тетянкою теж краще триматись від майора якомога далі.

Тікати треба просто-таки зараз, з машини, адже невідомо, куди він їх везе. Ірка гарячково перебирала варіанти втечі. Не вийде… Не вийде… Не те… Знову не те… А якщо…

Вона підвела голову й… одразу ж побачила, що майор уважно спостерігає за нею через дзеркальце заднього огляду. Очі в начальника загону були напрочуд жовті, так само хижі, як і посмішка. Десь глибоко жевріла усмішка, неначе майор чудово розумів, що Ірка зараз вибудовує плани втечі. І заздалегідь глузував із її нікчемності.

— Ірко, ми в місті! Ура! — закричала Тетянка, споглядаючи, як за вікном пролітають вулиці.

Вона так раділа, що Ірці закортіло її стукнути.

Машина повільно стишила хід і загальмувала біля обшарпаних дверей міліцейського відділку. Майор вийшов із машини й ретельно зачинив за собою передні дверцята, лишаючи подруг усередині, під замком. Він трохи постояв, спідлоба розглядаючи вікна власного відділення. Його обличчя здавалось украй невдоволеним. Потім важко зітхнув, неначе змирився з долею й, міцно притримуючи, вивів дівчат назовні.

Ірка зрозуміла — втекти не пощастить. А Тетянка навіть не думала тікати, лише запитувала:

— А мої батьки вже тут? Чекають на мене?

— Аж підстрибують від нетерплячки, — буркнув майор, примушуючи дівчат піднятись сходами на другий поверх.

Вони спинились біля обшарпаних казенних дверей. Коротким поштовхом майор увіпхнув дівчат до кабінету.

Там на них справді чекали. Обабіч старого письмового столу сиділи природжені відьми. Оксана Тарасівна — застигла в незворушній позі, а Стелла й справді нетерпляче крутилась на старому стільці, що жалібно порипував під її чималою вагою. Навіть не моргнувши, обидві глянули на дівчаток і раптом дружно розпливлися в широчезних посмішках.

— Здрастуйте, донечки! — солодко проспівала Стелла. — Які ми раді, що наші неслухняні відьмочки не заподіяли Тетянці нічого лихого!

У відповідь Тетянка лише пирхнула, а Ірка уважно придивилась до Стелли. Усім своїм нутром вона відчувала — стара шерепа не бреше! Вона справді зраділа, вона просто щаслива! Тільки ця її радість іще небезпечніша за будь-які погрози й не обіцяє нічого гарного!

— Обшукай їх, — наказала Оксана Тарасівна. Важка рука мертвою хваткою вчепилась Ірці в плече:

— З кишень усе на стіл! — тихо наказав майор.

Дівча судорожно смикнулось, але майор тримав так само міцно. Низько опустивши голову, аби відьми не бачили сліз приниження, що текли по її щоках, Ірка почала вивертати кишені. Купка речей на столі мала жалюгідний вигляд: остання кулька розрив-трави, тюбик одолень-зілля, баночка польотної мазі. Насамкінець випав тюбик помади. Природжені задоволено кивнули. Майор відпустив дівчаток і солідно сів за свій стіл, поміж відьмами. Дівчата стояли перед цією трійцею — як підсудні перед трибуналом у фільмах про сталінські часи.

Оксана Тарасівна глянула на відьмочок пронизливим прокурорським поглядом і зненацька заявила:

— Даруйте за те, що накоїли мої роблені. Будьте певні — я не давала дозволу на вас нападати.

— Дівчаткам тільки б своєї хазяйки здихатись, — зловтішно позираючи на Оксану Тарасівну, додала Стелла. — Молоді, кров грає, на волю хочуть.

— Ваші бабці теж хочуть, ще й як! — раптом зухвало заявила Тетянка. — Цілу промову виголосили, про те, як вони на вас працюють, а ви… — Тетянка гмукнула, — …понаїдали пузела.

Оксана Тарасівна зацікавлено глянула на чималенький Стеллин живіт. Та почервоніла від злості:

— Це хто ж у мене такий розумний, на хазяйку свою дурну пащеку роззявляти?

— Вони у вас всі не дурні… коли про це йдеться, — посміхнулась їй Тетянка.

Ірка спробувала було застережливо штовхнути подругу, але та лише відмахнулась:

— Годі тобі, Ірко! Який сенс мені їх боятися — вони все одно вирішили мене вбити! Хіба ти не відчуваєш?

— А ти, отже, відчуваєш? — хриплувато спитала Стелла й трохи злякано покосилась на Оксану Тарасівну. — То прижився дар! У кістки ввійшов, у кров просочився. Із серцем зіллється, з розумом зімкнеться — буде нова відьма!

— Не буде! — Оксана Тарасівна роздратовано ляснула долонею по столу й нахилилась уперед, пильно вдивляючись Тетянці в обличчя. — Ти все правильно зрозуміла, дівчинко! Лише наші роблені дурепи могли подумати, що ми дозволимо їм прийняти справжній дар! Ми не збираємось втрачати своїх служниць!

— То навіщо ви дозволили привезти ту вмираючу відьму на острів? — спитала приголомшена Ірка. — Навіщо вирішували, хто з ваших роблених отримає дар?

— Я нічого не вирішувала! Я просто тягла час! Ця стара природжена мала забрати дар на той світ! Адже я не могла прямо сказати своїм дівчаткам, що не дозволю жодній із них прийняти дар! А якби вони, зневірившись, про все забули й кинулись на мене?

— Ото жахіття! — трясучи здоровенним животом, розреготалась Стелла. — Хіба ж роблені можуть піти проти хазяйки? На тебе та з твоєю ж силою? Їм же, дурепам, хуже! Тоді вони вже нікогда не будуть відьмами, і миттю потєряють усе, що здобули за допомогою твоєї сили!

— Чудово! І я лишуся сама, без роблених! А тобі тільки цього й треба! Я своїх дівчаток роки збирала: розумних, беручких, донечок впливових батьків… Я на них силу витрачала!

Бризкаючи слиною, відьми горлали одна на одну, й Ірка відчула, що мара минула. Ніякий це не сталінський трибунал, а найзвичайнісінькі тітки-скандалістки й продажний мент. Що він може проти відьми? Штовхнувши Тетянку, Ірка почала повільно просуватися до дверей.

Раптом одним стрімким рухом майор вихопив важкий десантний ніж. Тетянка злякано скрикнула… Ніж із розмаху встромився в стільницю,