Альфонс Цiттербаке - Герхард Хольц-Баумерт
Я запалив сірничок і підніс до праски-ракети. Спочатку праска засвистіла, тоді, мов кінь, вирвалася у мене з рук і з тріском та димом поскакала по фартусі.
— Тривога! — заволав я і сховався під кухонний стіл. Мама кинулася відчиняти вікна, а тато сміливо вскочив на кухню і спробував зупинити збожеволілу праску. Але вона прискала в його руках, наче зла кішка.
Коли дим розвіявся, я обізвався із своєї схованки:
— Було дуже гарно, правда ж? Тільки великуватий заряд. Якби два фейєрверки, тоді вийшло б чудово.
Не знаю чому, але на мене нагримали. Мама сказала, що вона страшенно злякалась. Як же вона злякається завтра, коли буде салют! Тато обпік собі руку і вважає, що я зовсім не розуміюся на техніці. І бригаді він завтра розповість про це, і мені слід бути уважнішим на уроках виробничого навчання…
А мені ж хотілося застосувати сучасну техніку! Електрична праска є у всіх, а праску-ракету має тільки родина Ціттербаке.
Я читав, що всім великим винахідникам спочатку було тяжко, і люди сміялися над ними. Отак і в мене. Та нічого. Коли за своє відкриття одержу Національну премію, тоді вони побачать…
Тато втішив маму:
— Нема лиха без добра. Тепер тобі доведеться одягти червоне плаття — воно мені дуже подобається. Але що це я кажу? Скільки пляшок шампанського треба для крюшону?
Внизу на мене вже чекають Бруно, Ервін і Петер. Треба йти пускати фейєрверки. їх у мене лишилося небагато, але що вдієш: витратив же для важливої справи.
* * *
Вже смеркло, коли хтось гукнув баском:
— Гей! Є хто на «острові любові»?
— Ой, лишенько! — забідкалася пані Цвой. — Чому ж це «любові»?
— Він же так називається, цей острів, і ми не можемо змінити назву, — сказав я, а тоді крикнув:
— Так, тут нас двоє: Альфонс Ціттербаке і пані Цвой!
Пані Цвой занепокоїлась і шепнула мені на вухо:
— Це ж інспектор Шмідтке!
З очерету виринув важкий рибальський човен і пристав до берега.
— О! Пані Цвой? Добрий вечір! О! То з вами ще й приємний хлопчина?
Пані Цвой зовсім зніяковіла і сказала:
— Він мене врятував, коли перекинувся мій човен.
— Браво, хлопче, — похвалив мене інспектор Шмідтке. — А тепер, будь ласка, ваше посвідчення.
— Любий пане Пімідтке, — жалібно сказала пані Цвой. — Я його загубила, коли перекинувся човен.
Та інспектор Шмідтке був невблаганний:
— Це не допоможе. Три марки штрафу.
— У мене ж і грошей нема з собою!
— Тоді я повинен заявити у Спілку рибалок, — сказав інспектор Шмідтке. — А тепер сідайте у мій човен. Уже вечір, а ввечері ніхто не вудить.
Я зрадів, що мені більше не треба розповідати. Але пані Цвой ще завдала мені прикрощів. Ми сиділи в човні позад інспектора Шмідтке, і я їй шепнув:
— Я знаю, де стоять верші. Дозвольте, я завтра принесу вам лина. Це буде наша помста.
— Хлопче, — сердито відказала пані Цвой, — так не годиться. Невже ти збираєшся красти? Я в тобі розчарувалась.
Так гарно почався день, і так я добре тренувався, а от увечері знову прикрощі. До того ж я це тільки так сказав, щоб розважити пані Цвой. Насправді ж я навіть не знаю, де стоять ті верші.
Ну, гаразд, краще помовчу. Бо хто його знає, що зробить пані Цвой із тим, що я їй нарозповідав.
Оглавление Частина І Завжди у мене прикрощі через прізвище Як я жартував першого квітня Мої пригоди на дорозі привидів Як я вдавав п'яного Прикрощі через рукавичку із штучної козиної шкіри Як я вперше стрибнув головою вниз у воду Що сталося після того, як я вранці побачив павука Чому я завжди попадаю в халепу? Як я впіймав коропа Юмбо та наловив усякої іншої риби Як ми з Великою Змією звалили тацю з пирогом Як я міняв свого складаного ножика Чому називають мене «Вогняним Альфонсом» Як мені на сходах зустрівся лев Що сталося зі мною в трамваї Чому в мене з рук випав тромбон Частина ІІ Як я програв змагання слідопитів Як я проводив домашній телефон Що мені довелося пережити через «шахрайську гумку» Яка пригода була
