Твоя Марія... і Кіб - Аліна Миколаївна Болото

Бараноїд стулив вуха, опустив голову нижче, пригасив блиск в очах і обережно рушив до Ватіша.

— Кирчику, — Дар відвернувся від того, що досі було Кралем. — Кирчику, навіть ти… Ця планета… — він важко проковтнув слину й перевів подих. — Треба шукати гніздо.

Краєчком ока він ще встиг помітити тінь, яка промайнула ліворуч, і миттєво сховалася в заростях.

— Агов! Ти! — гукнув він услід тіні. — Чому не попередив?!

— Це твій родич, — виникла відповідь з глибини свідомості, — це не уль.

Дар істерично розреготався:

— Ти чув, Кире? Навіщо загриз родича?!

Дар значно довше вовтузився б зі своїми зв’язаними руками, якби не злощасне дерево зі шпичаками. Кир, який зовсім принишк, жував спійману шишку. За цей час Ватіш перевірив боєзапас трофейної «хлопавки».

— П’ятдесятеро, — сказав він самому собі. — П’ятдесятеро.

—  Ілко…

— Даре, чому ти мовчав так довго? Щось сталося?

— Нічого. Здається, я дістався до місця. Якщо Об’єкт схожий на перекинуте блюдце неосяжного діаметру, то я майже поруч. Охорони не видно. Де тут вхід?

— Даруа, зажди, не підходь близько!

У коробці щось тихенько дзенькнуло — очевидно, її аналог впустили, чи просто кинули на підлогу. Дар дивився на передавач, але продовження не було, й він перевів погляд на щось ясно-зелене, що майже зливалося з загальним тлом.

Перекинуту півсферу вінчав рівний майданчик, який нагадував злітний. Скоріш за все споруда нагадувала оточений біговою доріжкою спортивний космодром.

Ватіш вів спостереження з невеликого пагорбка, на якому ще збереглася подоба кущів. Далі принаймні на кілометр, стелилася гола, немов випалена, рівнина. Ні листочка, ні стеблини.

З коробки поштовика пролунало загрозливе тріскотіння й відразу змінилося вереском, Даруа поквапливо зменшив звук.

— Говорить Капарида! — пролунав трохи спотворений перешкодами Ілчин голос. — Ми — розумні жителі планети, звертаємося до Ради Безпеки Співдружності з проханням про втручання! Влада на планеті опинилася в руках злочинців, які привласнили собі право вирішувати долю Капариди. Вони намагаються знищити ондів — наших не подібних до людей, але розумних братів, вони почали виробництво гравітаційної зброї, вони вбили вашого спостерігача, вони вб’ють і другого…

Кир чи то пискнув, чи то тихо рикнув, і Дар озирнувся: з центра півсфери вирвалося полум’я, потім раптом втяглося назад у чорну пащеку провалу, а над лісом прокотилася луна далекого вибуху.

—  Ілка?!

—  Ілка, — підтвердив той самий голос із глибини свідомості.

Ватіш стис кулаки:

— Ти знав?!

— Знав, — спокійно відгукнувся Юккаго, — але я не маю права втручатись у ваші справи.

Ватіш так штовхнув передавач, що він жалібно дзенькнув.

— Вона вирішила, що так буде краще. Першого спостерігача, якого я сюди приводив, розстріляла охорона.

— Ти бачив?

— Я бачив і сказав про це.

Ватіш щосили охопив голову руками.

— Ні, — заперечив Юккаго. — Цього робити не варто. Тоді не буде кому передати тобі записи Норина, й ніхто не проведе тебе до печери, де нема улів.

— Не лізь у мої думки, — сказав Ватіш.

— Найшаановніша публіко, до-озвольте відрекомендуватися: Даруа Ватіш — колишній транспортний пілот третьої категорії, а нині лісовий бурлака зі стажем! — Дар спробував клацнути підборами, але в нього нічого не вийшло: бруд, що налип на чоботи, поглинув звук.

Подив в очах чотирьох закованих у скафандри підвищеного захисту людей змінився іншим виразом.

— Не треба так на мене дивитися, я не божевільний, і не треба стояти тут, на відкритому місці, й техніку вашу краще відігнати під дерева. Ще сьогодні вранці тут кружляв гелітер.

Патрульні негайно забрали крилату машину зі злітної смуги й накинули на неї маскувальну сітку.

— Це і є база? — спитав командир, оглядаючи розкидані вибухом стіни.

Ватіш потер колючу щоку.

— На місці Об’єкта нема навіть цього, — повідомив він. — Там лише велика яма, до якої краще не наближатися.

— Нас зустріли з розпростертими обіймами, — сказав командир, — дякували за порятунок планети від «купки недолюдків» і сумували через твою загибель.

Даруа криво посміхнувся:

— Якби не онди, в них були б підстави сумувати. Всі ці дні гелітери прасували небо над околицями, і я не ризикнув пробратися до космодрому. Ледока затримано?

Командир підняв забрало гермошлему й глибоко вдихнув вологе повітря.

— Ледок вкоротив собі віку.

— Невже?! — Дар був вражений. — А хто це бачив?

— Мер продемонстрував нам тіло Ледока разом з десятком заарештованих «спокійних» і просив надати капарам можливість самостійно владнати цей «інцидент».

— Мерія — це не Капарида!

— Я знаю, — спокійно заперечив командир, — але опору не було, зброї не виявлено…

— То Патруль залишить планету?