Твоя Марія... і Кіб - Аліна Миколаївна Болото

Ілка недбало відкинула пасмо волосся що сповзло на око:

— Я пропоную скористатися відсутністю Краля…

— Краль тільки-но повернувся разом зі мною!

— …відсутністю Краля й вийти з будинку негайно!

— Але Краль…

— Завів своєї! Тебе приручають, а ти віриш, як…

—  Ілко, твій дядечко витягнув мене з чималої халепи.

Дівчисько недобро всміхнулося:

— Це яким же чином? «Ах, герою, ти гідний кращої долі! Відкинь сантименти й посядь належне місце в світі. Капарида має потребу в тобі, не втрать свого шансу!» І ти повірив?

— А чому б і ні?

Ілка спалахнула миттєво:

— Ага, виходить, ти тільки за цим сюди й прибув?! Виходить, ти справді вирішив залишитися на Капариді?

— Точно, — підтвердив я. — Саме за цим. Маю намір скинути Ледока й очолити службу спокою. До речі, ти в якому відділі значишся? Можу в майбутньому посприяти кар’єрі.

Тієї миті Ілка раптом дуже нагадала мені уля: на її обличчі виразно постало бажання розшматувати мене. Треба буде внести в секторальну раду пропозицію про заборону на поїдання людей у сирому вигляді.

—  Ілунько, охолонь! Даруй, тобі ж, без сумніву, надто добре відомий зміст наших з Кралем переговорів. Ми так старанно розшукували тебе в лісі, перебаламутили все навколишнє населення, а ти в будинку сидиш… То чого ти домагаєшся від бідолашного пілота цього разу? Тільки на вікар’єру я не згоден категорично!

Ілка ледь пригасла:

— «ДЗ» налагодити зможеш? — швидко спитала вона.

Садибу ми полишили класичним способом: під пакунками з добривом для абааля. Візок котив мій старий знайомий робот-охоронець, товариш по полюванню на диких звірів. Коли мене виженуть із транспортного флоту, повернуся на Капариду й розвозитиму абааль.

Однак наша розмова була ще не скінчена. Я прискорив крок, наздогнав Ілку й запитав:

— То звідки ж усе-таки подробиці щодо Краля? Чи твій дух незримо супроводив нас у мандрах лісами?

Ілка на мить уповільнила крок:

— Якщо ти згоден вважати онда духом, нехай буде так. Які ще запитання турбують ваш світлий розум?

— Мій просвітлений розум бажає знати, хто придумав витівку з «героїчною» втечею з мерії?

— Не я, — запевнила Ілка. — Найвірогідніше, сам Ледок.

— А Краль?..

— А в Краля домовленість із Ледоком, вірніше, обмін. Твою голову на мою голову. «Спокійні» схопили мене ще біля бази Норина, та Ледок не хоче псувати стосунки з моїм дядечком: на Кралеві зуби поламав не один шеф служби спокою.

Поставити наступне запитання я не встиг: щось довгасте, волохате й брунатне виринуло з заростів, промчало вихором, відразу опинилося з іншого боку й на звершення впало мені на плечі та огорнуло їх зі щільністю коміра, який скучив за господарем. Я сів. Серце, що підскочило досить високо, повільно ставало на місце.

— Ну і йолоп же ти, Кире!

— Кир-ря, — проворкотів бараноїд, влаштовуючись зручніше.

— Це Кир, — пояснив я здивованій Ілці, — мій другий пілот — великий оригінал. То про що ми говорили?

— Гелітер!

Над верхівками дерев справді ковзнула сіра тінь гелітера.

— Він привів «спокійних»!

«Кир? Нісенітниця! Кирчику, але навіщо тобі нашийник? Невже я так переконливо іменував бараноїда собакою, що повірив навіть Ледок?!»

Я стягнув з його шиї туге кільце, якщо передавач є, то його застромили саме туди, Ілка відразу вихопила його в мене з рук і сховалася в кущах. Виринула звідти буквально через хвилину:

— Нехай поганяються за ляпаком! Я добряче налякала бідолаху, й він бігтиме досить довго.

Виборсавшись із того клубка колючок, куди мене всадовив бараноїдів захват, я обтрусився з досить розумним виглядом.

— Раз вони розпочали пошуки, значить, Краль уже повернувся й виявив пропажу, — зітхнула Ілка.

— Виходить, нам треба бігти швидше? — спитав я, досить бадьоро.

— А ти вважаєш, що дотепер ми бігли? — здивувалася Ілка. — А що у вас тоді зветься плазуванням?

Кир відповів: «Кир-ря!», і я з ним погодився. Після цього ми продовжили подорож, яка дещо затяглася.

—  Ілко, а де ж наші водолази-аматори, де онди?

Ілка знов зупинилася й повернула до мене здивоване обличчя:

— Ватіше, у тебе з очима все гаразд? Як тебе взяли в космофлот?!

У цьому місці Кир знову мене випередив. Він роззявив пащу й вибухнув скрекотінням на зразок зіпсованого будильника.

— У тебе дуже балакучий другий пілот, — зауважила Ілка й знову рушила вперед.

— Не ображай мого колегу, — заступився я, — він хоч і не уль, але теж не вегетаріанець. То де ж твої онди?

— Ліворуч іде Юккаго, праворуч — його брат. Вони зустріли нас ще біля плантації.

Я подивився праворуч, але не побачив нічого, крім дерев, та й ліворуч були тільки шорсткі стовбури, обплутані сіткою ліан. Мені