Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
- Містер Беґмен та містер Кравч кілька попередніх місяців працювали не покладаючи рук над підготовкою Тричаклунського турніру, - вів далі Дамблдор, - а тепер вони разом зі мною, професором Каркарофим та мадам Максім увійдуть до складу комісії, що оцінюватиме здобутки чемпіонів.
Почувши слово «чемпіонів», усі учні затамували подих і почали прислухатися до Дамблдора з подвоєною увагою.
Він це помітив, усміхнувся й звелів:
- Попрошу скриньку, містере Філч.
Філч, який непомітно принишк у куточку зали, підійшов до Дамблдора з великою дерев'яною скринькою, інкрустованою коштовним камінням. Видно було, що вона неймовірна стара. Учні схвильовано загули, а Деніс Кріві аж на стільця виліз, щоб краще бачити. Та він був такий дрібний, що й тепер його голова ледь-ледь вивищувалася над іншими.
- Містер Кравч та містер Беґмен уже ознайомилися з завданнями, які цього року будуть поставлені перед чемпіонами, - сказав Дамблдор, - і все належним чином підготували. Упродовж навчального року чемпіонам доведеться виконати три завдання, і для цього потрібні будуть усі їхні здібності... уся чаклунська майстерність... відвага... вміння робити логічні висновки... і, звичайно, здатність долати небезпеку.
На цих останніх словах у залі запанувала цілковита тиша, немовби всі перестали дихати.
- Як вам відомо, в турнірі змагатимуться три чемпіони, - спокійно вів далі Дамблдор, - по одному з кожної школи-учасниці. Оцінюватиметься виконання ними кожного турнірного завдання, і чемпіон, який після третього завдання отримає найвищу загальну оцінку, здобуде Тричаклунський кубок. А добиратиме чемпіонів об'єктивний і неупереджений... Келих Вогню.
Дамблдор витяг чарівну паличку й тричі постукав по скриньці. Вона поволі й зі скрипом відкрилася. Дамблдор запхнув туди руку й добув велику, грубо обтесану дерев'яну чашу. Вона була б зовсім непоказна, якби не мерехтливі язики біло-синього полум'я, що наповнювало її по вінця.
Дамблдор закрив скриньку і обережно поставив на неї Келих, щоб його було видно всім у залі.
- Кожен, хто бажає зголоситися на чемпіона, повинен розбірливо написати на стрічці пергаменту своє ім'я, прізвище та школу, а тоді кинути цю стрічку в Келих, - пояснив Дамблдор. - На це дається двадцять чотири години. Завтра ввечері, якраз на Гелловін, Келих назве імена тих трьох, котрих він вважатиме найгіднішими представляти свої школи. Келих стоятиме у вестибюлі, доступний для всіх, хто забажає взяти участь у змаганнях.
Щоб утримати від спокуси неповнолітніх учнів, - додав Дамблдор, - я накреслю у вестибюлі навколо Келиха лінію вікової межі. Жоден учень, якому ще не виповнилося сімнадцяти, не зможе переступити цієї лінії.
І нарешті - я хотів би наголосити, щоб ті, хто хоче взяти участь у турнірі, не ставилися до цього легковажно. Чемпіон, обраний Келихом Вогню, повинен або повинна пройти турнір до самого кінця. Поклавши стрічку зі своїм ім'ям та прізвищем у Келих, ви пов'язуєтеся нерозривною магічною угодою. Коли вас обрано чемпіоном, ви вже не маєте права відступати. Тому, перш ніж кидати в Келих свою стрічку пергаменту, ще раз спитайте себе, чи ви всім серцем налаштовані на гру. А тепер - час уже спати. Усім на добраніч.
- Вікова межа! - вигукнув Фред Візлі, блискаючи очима, коли вони йшли до виходу у вестибюль. - Але ж його можна обдурити настійною для старіння, правда? А коли твоє ім'я потрапить у Келих, можна радіти - хіба він знає, сімнадцять тобі чи ні?
- Не думаю, що той, кому менше сімнадцяти, має якісь шанси, - засумнівалася Герміона, - ми ще так мало всього вивчили...
- За всіх не розписуйся, - урвав її Джордж. - Гаррі, ти ж спробуєш, ге?
Гаррі на мить пригадав Дамблдорове застереження, щоб учні, яким нема сімнадцяти років, не зголошувалися до участі, але потім уявив себе з чудовим Тричаклунським кубком у руках... Цікаво, чи дуже розгнівається Дамблдор, якщо хтось молодший за сімнадцять років зуміє перетнути вікову межу..
- Де він зник? - розхвилювався Рон, що не прислухався до розмови, а шукав у натовпі Крума. - Чи Дамблдор казав, де спатимуть учні з Дурмстренгу?
Та відповідь на це запитання прийшла майже миттєво. Вони саме проходили повз слизеринський стіл, де Каркароф підганяв своїх учнів.
- Назад на корабель, - казав він. - Вікторе, як самопочуття? Ти наївся? Може, послати когось на кухню по гаряче вино?
Гаррі бачив, як Крум похитав головою, знову натягуючи на себе хутро.
- Пане професоре, я випів бі віна, - сказав з надією один зі старших дурмстрензьких хлопців.
- Поляков, тобі я, здається, не пропонував, - гаркнув Каркароф без жодної нотки теплого батьківського тону. - Ти, бачу, знову заляпав їжею всю свою мантію. От нестерпний хлопчисько...
Каркароф відвернувся й повів своїх учнів до дверей, підійшовши туди майже одночасно з Гаррі, Роном та Герміоною. Гаррі зупинився, щоб пропустити їх першими.
- Дякую, - кинув Каркароф, байдуже зиркнувши на нього.
І тут Каркароф завмер на місці. Він утупився в Гаррі, ніби не вірив своїм очам. Дурмстрензькі учні теж зупинилися разом зі своїм директором. Очі Каркарофа повільно оглянули Гарріне лице й завмерли на його шрамі. Усі дурмстренґці теж зацікавлено поглядали на Гаррі. Краєм ока він бачив, як обличчя в декого з них засяяло від захвату. Хлопець, уся мантія в якого була заляпана їжею, штурхнув дівчину, що стояла біля нього, і показав, не криючись, на Гарріне чоло.
- Так-так, це Гаррі Поттер, - пролунав за їхніми спинами рипучий голос.
Професор Каркароф озирнувся. Там, важко спираючись на ковіньку, стояв Дикозор Муді. Його чаклунське око, не кліпаючи, втупилося в директора Дурмстренґу.
Гаррі бачив, як зблідло обличчя Каркарофа і як на ньому з'явилася суміш страху й люті.
- Ти! - вигукнув він, дивлячись на Муді так, ніби не вірив, що бачить його насправді.
- Я, - похмуро озвався Муді. - А тобі, Каркароф, краще йти далі, якщо не маєш що сказати Поттеру. Ти загородив двері.
І справді, за ними вже згромадилися учні, зазираючи один одному через плече, щоб зрозуміти, що там сталося.
Не кажучи й слова, професор Каркароф повів своїх вихованців далі. Муді дивився йому вслід, не відводячи магічного ока від Каркарофої спини, а на його понівеченому обличчі з'явився вираз крайнього несхвалення.
*
Наступного дня була субота, а в суботу багато учнів приходило снідати пізніше. Проте виявилося,
