Дракон із шоколадним серцем - Стефані Берджіс
Це прозвучало вже не вперше, і — я була переконана — не востаннє. І щоразу, почувши від брата цю фразу, я аж тріпотіла від якоїсь легенької зловтіхи.
Він зітхнув і злизнув рештки гарячого шоколаду з писка. А відтак загомзався на купі золотих монет, від чого ті навсібіч розлетілися підлогою печери.
— Тебе ж, на відміну від мене, люди ніколи не цікавили! — пробурчав він. — А тепер ти можеш перекидатися на людину щоразу, як тобі цього закортить! А мама не дозволяє мені навіть відвідати тебе в місті! Вона каже, що й досі не впевнена, що це безпечно!
— Це безпечно, — мовила я. — Слово честі. Члени королівської родини намагаються нам догоджати, адже тепер їхнє місто охороняє ціла зграя драконів. Усі інші королівства їм заздрять — а ще це, вочевидь, вигідно для торгівлі.
— Гм-м-м… — Яспис понуро дряпонув кігтями золоті монети. — У цієї твоєї принцеси Софії є кілька вартих уваги теорій щодо різниці між драконячим і людським інтелектом. Було б цікаво поспілкуватися з нею особисто замість того, щоб повсякчас листуватися…
— Я можу перетворити тебе на людину на кілька днів, якщо хочеш, — запропонувала я. — Мені такі штуки вдаються дедалі ліпше.
Тепер, згадуючи про те, що я — одна із тих самих легендарних харчемагів, я вже навіть не здригалася. Неабияк зарадило те, що Марині на це було начхати — аби тільки я не лінувалася й не використовувала свої новонадбані вміння на кухні.
Але цього ніколи не буде. Тепер я знала, на що здатна, і тільки це примушувало мене ретельніше контролювати свої сили. Я б ніколи не перетворила нікого проти його волі, так, як колись зачаклували мене саму.
Сілке сама наполягла на тому, що не проти стати моєю першою піддослідною. Урешті-решт, завдяки рішенню підтримати наш шоколадний будинок вона за ці останні сім тижнів утоптала більше шоколаду, ніж люди з’їдають за все життя. Також, ставши новою помічницею Горста, вона виторгувала собі незлецьку платню, хоча й наполягала, що працюватиме на умовах часткової зайнятості. Вона просто не могла просидіти на одному місці впродовж цілого дня. Але, коли з’являлася в «Шоколадному серці», кельнерка з неї була чудова, а її листівки щодня приводили до нас нових і нових відвідувачів.
Отже, ні, я не почувалася винною в тому, що утнула зі своєю першою найкращою подругою… адже я навчилася бути дуже обережною. Однак братові ж зовсім не обов’язково про це знати, еге ж?
З удаваною серйозністю я всміхнулася йому й солодкаво промовила:
— Можливо, мені навіть удасться випадково не перетворити тебе на слимака… От як подумаю про щось хибне, коли готуватиму для тебе гарячий шоколад! Хоча, якщо я це зроблю… — Я тихенько позадкувала, напруживши кожен м’яз і безневинно дивлячись йому просто в очі. —…Хіба це щось змінить?
— Ар-р-р! — бухнувши з пащі димом, Яспис кинувся на мене.
Утім я встигла ухилитися.
Як я й планувала, брат незграбно приземлився на цілу купу діамантів, смарагдів та інших самоцвітів — точнісінько за тим місцем, де я оце щойно сиділа. Пчихаючи, він схопився на лапи, затрусив головою й оглушливо заревів, а відтак кинувся до мене. Я гайнула навтьоки, а в спину мені летіли димові кулі.
Незабаром ми вже борюкалися, розкидаючи навсібіч діадеми й самоцвіти.
— Діти! — Матінка, важко зітхнувши, заповзла до печери, протискаючи своє блискуче тіло крізь головний лаз. — Невже я ніколи не зможу залишити вас удвох зі спокійною душею? — Похитавши головою, вона впустила на підлогу те, що тримала в лапах. — Ось. Ми літали на полювання й принесли вам попоїсти.
Облишивши Ясписа, я кинулася смакувати. Брат ухопив здобич за інший край, і ми всміхнулися одне одному, ласуючи чудовим м’ясом.
Певна річ, м’ясо було не людським. У моєї родини з’явилося нове правило. Людей тепер не треба було завше уникати — уже ні! — але їсти їх категорично заборонялося.
Дракони завжди захищали свої родини.
За годину настав час повертатися. Я підчепила одним пазуром порожній глек-шоколатьєре, на інший підвісила клунок, у якому приносила своїй родині шоколадні смаколики.
— Будь розумничкою, — наказала мені мама, коли я рушила до виходу з печери. Вона провела мене одним із найсуворіших своїх поглядів. — Зроби так, щоб ми тобою пишалися. І пам’ятай: ми чекаємо на тебе в наступний твій вихідний по обіді!
— Я прийду, — пообіцяла я. — Як завжди.
Коли я дерлася довгим тунелем, що вів до виходу з гори, Яспис гукнув мені навздогін:
— Не забудь передати мого листа принцесі!
Дідо й досі хитав головою, коли я вибралася на свіже повітря, де він на мене чекав.
— Малеча моя… Що з вами обома стало…
Тим не менш, він, як завше, простягнув масивну передню лапу, і я потішено пригорнулася до його теплих лускатих грудей. Відтак він обхопив мене обома передніми лапами, і між його гігантських пазурів я відчула себе в цілковитій безпеці.
За мить він розпростав величезні крила. Ми здійнялися в зимне й чисте надвечірнє небо, шугонули вгору над кряжем і вирушили в бік Драхенбурґа.
За кілька років — ну, може, десь так за тридцять, — якщо матінка поступиться, я нарешті зможу сама літати туди й назад, від міста й до нашої гори. Можливо, варто було б розлютитися через те, що чекати доведеться так довго. Колись я аж скаженіла від того, що мені не дозволяли літати самій. Але зараз, після всього того, через що я пройшла…
Відверто кажучи, так приємно було дивитися на дерева й гірські схили, улаштувавшись між дідовими величезними пазурами, поки його дужі крила впевнено розсікали повітря у згуслій темряві! Якщо вже чесно, дивлячись на цей камінчастий схил, де моє життя змінилося назавше, мушу визнати: якщо мені знову трапиться на очі цей підступний харчемаг…
Ну, дякувати я йому точно не буду. Я ж драконка, а не хробачок якийсь! Але спопеляти я його теж не збираюся… бо нізащо не відмовлюся від того, що набула.
Незабаром дідо знову висадить мене на міському майдані, найближчому до «Шоколадного серця». Перед нашим прибуттям його завжди розчищають. Але, навіть коли дідо полетить, я не почуватимуся самотньою й відірваною від рідних. Уже ні. Я ж знаю, що знову побачуся з ними наступного вихідного, усього лиш за сім днів. А тим часом…
М-м-м-м-м… Заплющивши очі, я уявила, що чекатиме на мене в кухні «Шоколадного серця», коли, вже в людській подобі, я увійду туди сьогодні ввечері.
Аромат підсмажуваних какао-бобів наповнюватиме повітря, а Марина стоятиме біля пічки, збираючись навчити мене нового рецепта.
Спочиваючи в дідусевих
