Українська література » Дитячі книги » Король Матіуш Перший - Януш Корчак

Король Матіуш Перший - Януш Корчак

Читаємо онлайн Король Матіуш Перший - Януш Корчак
class="p1">— Ось скажу вчительці, що не даєте спокійно перейти через дорогу, вона вас покарає!

Зате діти крокували вулицями спокійно й чинно, і рівно о дев’ятій всі контори й магазини були відчинені.

У школі люди похилого віку і старенькі хочуть сісти за задні парти, ближче до обігрівачів: розраховують подрімати під час уроку.

Дорослі учні читають, пишуть, розв’язують задачі. Усе як треба. І все-таки вчителька кілька разів розсердилася за те, що її неуважно слухають. Та хіба можна бути уважним, коли тебе діймають турботи: як удома справляються діти, що чути на фабриці, у магазині?

Дівчатка щодуху стараються, хочуть довести, що вони гарні хазяйки. Але приготувати обід не так уже й просто, коли не знаєш, як це робиться.

— Може, на обід замість супу подати варення?

І — гайда в магазин.

— Ой, як дорого! У інших магазинах дешевше.

Покупці відчайдушно торгуються, щоб довести, як дешево вони вміють купувати. А продавцям хочеться похвалитися великою виручкою. Торгівля йде жваво.

— Дайте, будь ласка, ще десять апельсинів.

— Фунт родзинок.

— Швейцарського сиру, будь ласка. Тільки щоб свіжий був, а то принесу назад.

— У мене сир найвищої якості й апельсини з тонкою шкіркою.

— Добре. Скільки з мене?

Продавець намагається полічити, але в нього нічого не виходить.

— А скільки в тебе грошей?

— Сто.

— Мало. Це коштує дорожче.

— Я потім принесу.

— Гаразд.

— Лише дай мені здачу.

— Ото дурна! Грошей не вистачає, а вона ще здачу просить.

Справедливості заради слід зауважити, що в магазинах і установах із відвідувачами обходилися не дуже ввічливо. Раз по раз чулося:

«Дурень… Брешеш… Забирайся геть!.. Не хочеш — як хочеш… Не корч із себе розумницю… Відв’яжись!..» І так далі.

Траплялося почути й таке:

— Почекай, ось мама прийде зі школи.

Або:

— Закінчаться уроки, усе татові розповім.

Від вуличних хлопчиськ життя не стало: влетять у магазин, наб’ють повні кишені—і згадуй, як звали. Поліцейські начебто на постах, але користі від них мало.

— Поліцейський! Ти що, осліпнув? Хулігани в магазин увірвалися, схопили чорнослив і втекли.

— У який бік?

— А я звідки знаю?

— Якщо не знаєш, я нічим не можу тобі допомогти.

— На те ти й поліцейський, щоб дивитися.

— Ти за одним магазином устежити не можеш, а в мене їх п’ятдесят.

— Дурень!

— Сама дурепа! Не подобається — не клич наступного разу.

Виходить поліцейський із лавки, а шабля за ним по землі волочиться.

«Теж мені… Злодія їй злови, а в який бік утік, не знає. Собача робота. Стоїш весь день і роззираєшся навсібіч. А ця жаднюга хоч би яблучко дала! Не буду більше поліцейським, нехай роблять, що хочуть. Краще в школу піду».

— Мамусю, тебе сьогодні запитували?

— Татко, ти контрольну розв’язав?

— Бабусю, ти з ким сидиш? А за якою партою?

Деякі хлопці по дорозі з роботи заходять до школи за татком чи мамою.

— Ну, що ти сьогодні робив на роботі? — запитує тато.

— Та нічого особливого. Посидів за письмовим столом. Потім у вікно дивився на похоронну процесію. Хотів закурити, але цигарка попалася гірка. На столі в тебе якісь папери лежали, я їх підписав. Приходили троє іноземців — чи то французи, чи то англійці, залопотіли по-своєму, але я сказав, що не розумію, і вони пішли. Час було пити чай, але чай не принесли, і я весь цукор з’їв. А потім телефонував хлопцям, але додзвонився лише до одного — напевно, телефон зіпсований. Він сказав, що працює на пошті, і там багато листів із закордонними марками.

З обідом бувало по-різному: в одних домівках він удавався на славу, в інших пригорав, а в третіх його зовсім не було, тому що розпалити плиту не зуміли, і мамам терміново доводилося готувати.

— Мені ніколи, — казала мама, — у мене багато уроків. Учителька запевняла: дорослим треба більше задавати. Це несправедливо. В інших школах стільки не задають.

— А в кутку хтось стояв?

— Стояв, — зізналася збентежена мама.

— За що?

— На четвертій парті сиділи дві пані, — здається, знайомі з дачі — і весь урок базікали. Учителька двічі зробила їм зауваження, а вони — жодної уваги. Тоді вчителька поставила їх у куток.

— Вони плакали?

— Одна сміялася, а інша витирала сльози.

— А хлопчиська до вас пристають?

— Трішки.

— Зовсім, як у нас! — зраділа дівчинка.

ХLIII

атіуш читає в кабінеті газету. У газеті детально повідомляється, як минув учорашній день. Звичайно, пишуть там, поки в державі ще немає порядку. Телефони працюють погано, листи на пошті не розібрані й не доставлені адресатам, потяг зійшов із рейок, але скільки жертв, невідомо, оскільки телеграф не працює. Треба набратися терпіння, поки діти не звикнуть. Жодна реформа не обходиться без жертв. І на перших порах господарство після будь-якої реформи терпить збиток.

В іншій статті говорилося, що комісія посилено працює над законопроектом про школи, який задовольнив би всіх: і вчителів, і батьків, і дітей.

Раптом у кабінет, як очманіла, влетіла Клу-Клу. Вона посміхалася на весь рот, плескала в долоні і стрибала від радості:

— Відгадай, яка в нас новина!

— Що таке?

— Приїхало п’ятсот негренят.

У Матіуша зовсім із голови вилетіло, що він дав Бум-Друму телеграму з проханням прислати в столицю п’ятдесят негренят. І ось чи то папуга стукнув дзьобом, чи то з інших технічних причинах, але в телеграмі виявився зайвий нуль. Виходило, ніби Матіуш запрошує не п’ятдесят дітей, а п’ятсот.

Матіуш від несподіванки розгубився, а Клу-Клу була на сьомому небі від щастя.

— Так навіть краще. Чим більше дітей вивчиться, тим легше буде встановити в Африці нові порядки.

І Клу-Клу завзято взялася за справу. Вишикувала в парку всіх приїжджих дітей і поділила на п’ять загонів по сто чоловік, на чолі їх поставила дітей, на яких можна покластися. Ті, у свою чергу, призначили відповідальних за кожну десятку. П’ять ватажків оселилися з Матіушем у палаці, а всі інші — у літньому павільйоні. Клу-Клу розтлумачила ватажкам, що в Європі можна робити і чого не можна. А ватажки повторили це у своїх загонах.

— Учити ми їх будемо так само.

— А де вони спатимуть?

— Поки на підлозі.

— А що вони їстимуть? Адже кухарі ходять до школи…

— Нічого, вони до різносолів не звикли.

Клу-Клу не любила витрачати час дарма й одразу по обіді провела перший урок. Вона пояснювала так дохідливо, що через чотири години ватажки все зрозуміли і втлумачували іншим.

Усе ніби складалося благополучно. Але раптом у палац на змиленому коні прискакав гонець і, ледве звівши подих, повідомив: діти ненавмисно

Відгуки про книгу Король Матіуш Перший - Януш Корчак (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: