Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс
Софі жувала тістечко, не відчуваючи смаку.
— А чому ти вирішила це зробити?
Марта гойдалася на ослінчику, посміхаючись на всю ширину Леттіного личка і вертячи пальцями так швидко, що вони почали зливатися у веселий рожевий вихор.
— Я хочу заміж і десятеро дітей.
— Але ти ж іще не стала дорослою! — здивувалася Софі.
— Ще ні, — погодилася Марта. — Тільки-от, розумієш, щоб устигнути народити десятьох, я повинна почати якнайшвидше. А так у мене буде час почекати і побачити, чи той, хто мені сподобається, любить мене тому, що я — це я. Заклинання поступово перестає діяти, і з часом я ставатиму все більше схожою на себе.
Софі була настільки вражена, що доїла тістечко, так і не помітивши, яке воно на смак.
— А чому десятьох?
— Тому що я хочу саме стількох, — пояснила Марта.
— А я й не знала!
— Ну, не могла ж я говорити про це на кожному кроці, коли ти всіляко підтримувала маму в тому, що мені треба вирушити на пошуки щастя, — сказала Марта. — Тобто ти думала, що мамі хочеться саме цього. Я теж так вважала, поки не помер тато, але тоді я побачила, що вона просто хоче нас позбутися: запхнувши Летті туди, де навколо неї щодня будуть крутитися юрми чоловіків, один із яких врешті-решт візьме її заміж, а мене відправивши якомога далі! Я так розлютилася, що вирішила: а чому б і ні? От я й порозмовляла з Летті, яка була розлючена нітрохи не менше, ніж я, і ми з нею все владнали. Тепер із нами все гаразд. От тільки через тебе ми тривожимося. Ти занадто розумна і вродлива, щоби змарнувати все своє життя в капелюшній майстерні. Ми з Летті про це говорили, але так ні до чого і не додумалися.
— Та в мене все добре, — заперечила Софі. — Хіба що я трохи нуджуся.
— Усе добре?! — вигукнула Марта. — Та, видно, куди вже краще, раз ти не приходила сюди багато місяців, а оце раптом з’явилася в цьому страхітливому сірому платтячку й шалі, і вигляд у тебе такий, ніби ти навіть мене боїшся! Що мама з тобою зробила?
— Нічого, — знічено сказала Софі. — Ми були дуже зайняті. Марто, не треба так говорити про Фанні. Вона ж твоя мати.
— Так, і я досить схожа на неї, щоб її розкусити, — відрізала Марта. — Саме тому вона й відіслала мене подалі — чи принаймні спробувала це зробити. Мама знає: якщо хочеш когось експлуатувати, зовсім не обов’язково погано з ним поводитися. Вона знає, яка ти сумлінна. Вона знає про твій пунктик — нібито ти приречена бути невдахою тільки тому, що найстарша. Вона обвела тебе навколо пальця і змусила гарувати на неї. Можу побитися об заклад, що вона тобі не платить.
— Але я ж іще в ученицях! — заперечила Софі.
— І я так само, але мені платять, — відрізала Марта. — Тому що Цезарі розуміють, що я на цю платню заслуговую. Ця ваша капелюшна крамниця останнім часом гроші лопатою загрібає — а все завдяки тобі! Це ж ти зробила той зелений капелюшок, у якому дружина мера виглядає немов красуня-школярка?
— Ядучо-зелений, ага. Я його прикрашала, — сказала Софі.
— А той чепчик, що був на Джейн Фер’є, коли вона зустріла того свого шляхтича! — не вгамовувалася Марта. — Та ти просто геній у всьому, що стосується капелюшків і одягу, і мати прекрасно це знає! Ти підписала собі вирок, коли пошила Летті отой рожевий костюмчик до минулорічного Травневого свята! А тепер ти заробляєш гроші, а мати вештається собі по місту без діла…
— Вона займається закупівлями, — сказала Софі.
— Закупівлями! — вигукнула Марта. Пальці у неї так і мигтіли. — Та з цим можна впоратися за половину ранку! Я бачила її, Софі, і чула дещо з того, що про неї говорять. Вона виїжджає в найманій бричці, у новому вбранні, купленому на зароблені тобою гроші, і наносить візити в усі підряд особняки в долині! Подейкують, нібито вона збирається купити оту таку велику резиденцію на самому кінці долини й облаштувати її за останньою модою. Ну, а ти що?
— Як на мене, Фанні цілком заслуговує на відпочинок і задоволення, вона ж тяжко працювала, щоби нас виростити, — зауважила Софі. — Думаю, мені тоді залишиться крамниця.
— Яке щастя! — в’їдливо вигукнула Марта. — Послухай-но…
Але цієї миті два порожні стелажі для тістечок біля входу до кімнати роз’їхалися, і в проміжок поміж ними встромив голову підмайстерок.
— Здається, я почув твій голосок, Летті, — сказав він, усміхаючись водночас по-дружньому і грайливо. — Передай там, що вже допеклася нова партія.
Його присипана борошном кучерява голова знову зникла.
Софі подумала, що цей хлопець досить вродливий. Їй закортіло запитати, чи це не він подобається Марті, але вона не встигла. Марта поспішно піднялася, продовжуючи говорити.
— Я мушу покликати дівчат, щоби віднести все до крамниці, — сказала вона. — Допоможи-но мені. Візьмися з того кінця… — вона потягнула на себе найближчий лоток, і Софі допомогла їй занести його в людну і гамірну крамницю. — Тобі треба щось із собою зробити, Софі, — пихкала Марта на ходу. — Летті весь час повторює, що не знає, як ти даєш собі раду без нас, ти ж без нашої допомоги не вмієш ставитися до себе з належною повагою… І вона має рацію!
У крамниці лоток у них забрала пані Цезарі, схопивши його обома могутніми руками, голосно про щось розпорядилася, і за Мартою в комору метнулася вервечка людей, щоби принести нові лотки. Софі гукнула «до побачення!» і стала пробиватися до виходу. І далі забирати у Марти час було б неправильно. Крім того, Софі захотілося побути самій і подумати.
Вона помчала додому.
Уже почалися феєрверки, вони здіймалися з лугу над річкою, де був ярмарок, немовби змагаючись із блакитними вибухами над вежами Мандрівного Замку Хаула. Від того Софі ще більше відчула себе якоюсь недолугою, наче каліка.
Вона думала і думала над почутим від Марти, думала про це більшу частину наступного тижня, але так нічого і не добилася, крім іще більшої розгубленості і незадоволення. Виходило, що насправді все зовсім не так, як їй дотепер здавалося. Марта і Летті її просто ошелешили. Виявляється, всі ці роки вона їх ніскілечки не розуміла! Проте повірити, що Фанні саме така, якою її змалювала Марта, Софі все-таки не могла.
Часу на роздуми було скільки завгодно, тому що Бессі в належний час узяла відпустку, аби влаштувати весілля, і Софі залишилася практично сама. Фанні і справді дуже часто не було в крамниці (хтозна, вешталася вона чи займалася справами), а після Травневого свята торгівля сповільнилася.
Через три дні після