Артеміс Фаул - Йон Колфер

Проте ці слова Трабла не переконали.

— То небезпечний чоловік. Мабуть, має якусь свою магію.

Капрал Граб захихотів, але одразу отримав стусана. Пробурчав щось на кшталт «От розкажу мамусі» і швидко начепив шолома.

Рут почервонів.

— Ходімо. Ваше завдання — знайти злитки. Бережіться пасток. Я не довіряв Фаулу, коли той був живий, і точно не довірятиму, коли він помер.

Слово «пастки» привернуло увагу. Сама думка про те, що міна може розірвати тебе на малюсінькі шматочки, робить уважним і дисциплінованим. Люди Бруду створили напрочуд жорстоку зброю.

Молодший офіцер Холлі стояла струнко. Вона знала, що в будинку нікого не лишилося, але її рука все одно потягнулася до «Нейтрино-2000».

У будинку було на диво тихо. Тишу порушувало лише потріскування останніх атомів солініума. І в тій тиші була смерть. Будинок перетворився на колиску смерті. Холлі відчувала її запах. За середньовічними стінами лежали трупи мільйонів комах, а під підлогою застигли тіла павуків і мишей.

Вони нечутно підійшли до дверей. Холлі перевірила територію сканером. Нічого, крім пилу і гнізда мертвих павуків.

— Чисто, — сказала вона в мікрофон. — Заходжу. Фоулі, ти мене чуєш?

— Я поруч із тобою, дорогенька, — відповів кентавр. — Хіба ти на міну наступиш, тоді я повернуся до свого робочого місця.

— Не зареєстрував ніякого тепла?

— Після синього вибуху такого не буває. По всьому будинку спокійно. Лише спалахи солініума. Через кілька днів заспокоїться.

— Але радіації немає, правда?

— Правда.

Рут із недовірою фиркнув. У навушниках немов слон чхнув.

— Схоже, доведеться прочісувати будинок як за старих часів, — додав він.

— Не баріться, — порадив Фоулі. — Даю вам п’ять хвилин, тоді будинок возз’єднається зі світом.

Холлі зробила крок через розтрощений поріг. Люстри ще гойдалися після вибуху, але в усьому іншому все було таким, як вона його запам’ятала.

— Золото внизу, в моїй кімнаті.

Ніхто не відповів. Ані слова. Когось знудило. Прямо в мікрофон. Холлі обернулася. Трабл зігнувся навпіл і схопився за живіт.

— Мені погано, — простогнав він. І на чоботи знову полилося те, що було у нього в шлунку.

Капрал Граб роззявив рота, щоб сказати щось зі словом «матуся». Але звідти поринула жовч.

На жаль, підняти візора Граб не встиг. Видовище було досить огидним.

— Фу. — Холлі натиснула кнопку на шоломі капрала.

На костюм полилися залишки капралової вечері.

— От бовдури, — вилаявся Рут і відштовхнув братів.

Далеко він не зайшов. Один крок — і він приєднався до компанії.

Холлі навела камеру на шоломі на бідолашних офіцерів.

— Що в біса тут відбувається, Фоулі?

— Шукаю. Зачекай.

Холлі чула, як він несамовито лупив по клавіатурі.

— Так. Раптова нудота. Блювота... О, ні.

— Що? — спитала Холлі, хоча відповідь вона вже знала. Давно здогадувалася.

— Магія, — ледь чутно прошепотів Фоулі. — Вони не можуть увійти в будинок, доки Фаул не помре. Станеться щось на кшталт гострої алергічної реакції. Це означає... Неймовірно, але...

— Вони живі, — закінчила Холлі. — Йому вдалося. Артеміс Фаул живий.

— Дарвіт, — вилаявся Рут, і на теракотову плитку полилася нова порція блювоти.

Холлі пішла сама. Вона мала побачити на власні очі. Якщо там лежав Фаул, то золото мало бути десь поряд. У цьому вона була переконана.

На неї дивилися ті ж самі портрети, але цього разу погляди в них були хитрі, а не сердиті. Холлі дуже кортіло розрядити в них «Нейтрино-2000». Але то було не за правилами. Якщо Артеміс Фаул їх переміг, так тому і бути. Жодних обвинувачень.

Вона спустилася сходами до своєї камери. Після вибуху двері трималися на одній завісі. Після спалахів солініума на стінах лишилися сліди, немов від кулястої блискавки. Холлі увійшла всередину, трохи налякана від того, що могла або не могла побачити.

Там не було нічого. Нічого, що можна було назвати мертвим. Лише золото. Десь сотні дві злитків. Лежали на її матраці. Акуратними рядочками. Добрий старий Батлер, єдина людина, що зійшлася з тролем і перемогла його.

— Командире? Прийом.

— Слухаю вас, капітане. Скільки тіл?

— Жодного, сер. Я знайшла залишки викупу.

Довга тиша.

— Облиш його, Холлі. Ти знаєш правила. Ми відступаємо.

— Але, сер. Має бути спосіб...

У розмову втрутився Фоулі.

— Не сперечайтеся, капітане. Я рахую секунди до тієї миті, як з’явиться сонце.

Холлі зітхнула. Слушно. Ельфійський народ не може з’являтися на поверхні коли заманеться. Просто хотілося перемогти цю людину. Дитину.

Вона востаннє обвела поглядом камеру. Тут народився великий згусток ненависті, зрозуміла вона, і рано чи пізно доведеться з ним зустрітися. Холлі сунула пістолет у кобуру. Краще вже рано. Цього разу Фаул переміг, але такий, як він, не зупиниться. Вигадає ще якийсь хитрий план. А коли він повернеться, Холлі Шорт чекатиме на нього. З великим пістолетом і широкою посмішкою.

Одразу за зоною зупинки часу земля була м’якою. Півтисячоліття без дренажу перетворили ґрунт біля середньовічних стін на болото. Саме тут Мульч і виліз на поверхню.

М’яка земля — не єдина причина, чому він обрав саме це місце. Іще одна причина — запах. Тунельний гном міг відчути аромат золота навіть крізь кілометрову гранітну стіну. Ніс у Мульча Діггумса був один із найкращих у цьому бізнесі.

Візок лишився, можна сказати, без захисту. Двоє офіцерів Служби Вилову стояли біля повернутого викупу, проте зараз вони реготали над своїм командиром.

— Мало не вдавився, га?

Чікс кивнув і показав страждання бідолашного Рута.

Пантоміма Чікса Вербіла прекрасно відволікала увагу. Мульч прочистив труби і виліз із тунелю. Не вистачало ще одного випускання газів у присутності офіцерів ЛЕП. Та не було чого переживати. Хлопці були так зайняті, що їм можна було надавати ляпасів, і ніхто б не помітив.

За кілька секунд гном перетяг до тунелю пару десятків злитків. Легшої роботи йому ще не зустрічалося. Мульч і сам ледь стримався від реготу, коли затягував останні два злитки. Джуліус добре йому допоміг, коли підключив до цієї справи. Краще й бути не могло. Він вільний, як пташка, а всі вважають його загиблим. Коли ЛЕП зрозуміє, що золото зникло, Мульч Діггумс буде на іншому кінці континенту. Якщо вони взагалі зрозуміють.

Гном опустився в землю. Доведеться зробити кілька ходок, щоб перенести все золото, але воно того варте. З такими грошима він може хоч зараз виходити на пенсію. Доведеться зникнути, звісно, але в голові уже майже