Тирамісу з полуницями - Іоанна Ягелло

Цікавими є спостереження за різницею розмірів подарунків та ціни. Облога вже згаданого «Сатурна» вказує на те, що популярним дарунком стала побутова техніка, причому солідна, як-от: пральки, холодильники, телевізори, проте й невелика, як, приміром, комп'ютери, планшети чи кавоварки. Останні — про що я довідалася в інформаційному відділі — перетворилися на найбільш «ходовий» товар. Пралька, хоч її, може, і незручно ставити під ялинкою, точно стане крутим подарунком для того, у кого вона, наприклад, нещодавно зламалася. Натомість кавоварка має всі ознаки вишуканого й коштовного подарунка. Ціни на них сягають навіть кількох тисяч злотих! Так само коштовним (хоча й дешевшим) дарунком може стати білизна з «Інтіміссімі» чи сорочка із крамниці «Esprit».

Цікаво, чи подарунок має відповідати потребам, чи забаганкам? Яким він має бути: необхідною річчю чи річчю дорогою? Не треба бути експертом, щоб помітити, що заможні поляки купують дорогі речі, а бідніші — потрібні. А які подарунки купують підлітки? На жаль, часи, коли під ялинку клали намисто з полакованих макаронів для мами, а для тата — попільничку із соляної маси, вже минули. Підлітки приходять до Н&М, намагаючись купити щось за кишенькові. Часто це те, що вони останньої миті помітили й купують за принципом: о, класна річ! Ідеальний подарунок для сестри!

А насправді сутність подарунка полягає в роздумах про бажання й потреби того, для кого призначається подарунок. Я цього року заздалегідь склала список дарунків. Братові вирішила купити книжку про динозаврів, бо він ними саме цікавиться. Що купила сестрі — не напишу, бо вона теж читає цей блог. Батьки не читають, тому можу сказати, що мамі дістався суперовий бальзам для волосся, бо вона скаржиться, що воно пересушене й безживне, а вітчимові — навушники, бо його якраз поламалися. Купування зайняло в мене дві години, якщо врахувати вибирання й вистоювання в чергах. І я дуже задоволена. Гадаю, що всі зрадіють, а подарунки ж якраз для того й існують.

Мідзару

* * *

Те, як виглядає святвечір і святковий стіл, багато чого свідчить про родину. Як сказав колись Лев Толстой, усі щасливі родини однакові, а кожна нещасна — нещасна по-своєму. Та чи мав він рацію?

Лінчина родина не була типовою. Вона наче складалася з пазлів. Мама, вітчим, зведений брат і Каська, зведена сестра Лінки, яка, щоправда, проводила свята зі своєю названою сім'єю, проте все-таки була присутньою за цим родинним столом, бодай тому, що у святвечір вони до неї зателефонували. То була щаслива родина. Не ідеальна, а просто в міру нормальна. Спокійна. А ще тому, що вони купили не живого коропа, як минулоріч, а вже випатраного. Найсумнішою зміною на ці свята стало відкриття, що Кай перестав вірити у святого Миколая. Хтось у школі сказав йому, що святого в червоному вбранні не існує, а що Кай був розумним хлопчиком, то відразу зіставив деякі факти — не допомогли запевняння сестри, яка так прагнула, аби Кай ще зберіг цей останній бастіон дитинства, що все це неправда. Кай знав.

— Мені завжди здавалося, — сказав він, ледь шепеляво, бо йому досі бракувало горішніх зубів, — що із цим Миколаєм щось не так. Моєму товаришеві із садочка він приніс таке здоровенне «Лего», а він же зовсім не був слухняним, а мені приніс маленьке, хоч я й був чемний. І я не міг зрозуміти цієї несправедливості. А тепер усе ясно. І я не ображатимусь, що під ялинкою немає великих подарунків, бо знаю, що ми бідні.

— Ми бідні? Хто тобі нарозказував таких дурниць? — обурилася мама. — Ми зовсім не бідні. Ми просто... середньо заможні!

— А це не одне й те саме? — поцікавився Кай.

— Це такий евфемізм, сонечко, — пояснила Лінка.

— Евпе... що?

— Евфемізм. Якщо не хочеш казати чогось навпростець, наприклад, якоїсь неприємної правди, то можна сказати завуальовано.

— Заова... що? — Невже сестра мусить уживати такі незрозумілі слова? Не може нормально сказати?

— Ну, такий... не навпростець.

— Ага. Тобто, якщо, наприклад, я хотів би сказати, що в тебе на обличчі жахливі прищі, то краще сказати, що в тебе така... кайфова висипка?

Лінка скрикнула й хотіла вже накинутися на малого, якби не мама, яка втишила їх, сказавши, що помітила на небі першу зірку, тож можна сідати до вечері.

* * *

Касьчина родина теж належала до щасливих, хоч Каська й не була рідною дитиною подружжя Кочуберів. Ба більше, вони вдочерили її пізно, коли та вже була підлітком. Майже все своє дотеперішнє життя Кася провела в дитбудинку. Тим більшим було її щастя, коли з'ясувалося, що в неї є шанс отримати сім'ю, і тепер задля своїх названих батьків дівчина була ладна на все. Янка й Марек дуже довго прагнули дитини, та всі зусилля виявилися марними. А Янка завжди хотіла мати дітей замолоду, щоб краще їх розуміти й бути до них ближчою. Тому вони й вирішили вдочерити дівчину-підлітка. «Не хочу бути старою матір'ю», — часто казала Янка. Тепер вони з Касею були справжніми подругами.

То був маленький, але дуже приємний святвечір. Споживши приготовані Мареком страви (бо в родині готував переважно він), родина вирішила переглянути комедію. І тепер усі сиділи на дивані, Каська — посередині. А коли раптом обабіч почулося неголосне похропування, дівчина обережно встала, щоб не розбудити батьків, і вкрила їх м'яким флісовим пледом. Вимкнула телевізор і світло. Мабуть, прокинуться за годину чи й дві, здивовані тим, що сталося. Але таке траплялося доволі часто. Каська усміхнулася й пішла до своєї кімнати з думкою, що в неї справді класне життя.

* * *

Оскар сидів за святвечірнім столом лише з мамою, проте нині почувався дуже щасливим. Мама була тверезою. Від ранку не випила жодної краплини, приготувала салат і біґос. І тепер сиділа