Вогонь і крига - Ерін Хантер

Його охопив смуток, коли він згадав про Левосерда. Наставник Сіросмуга і воєвода Громового Клану був добросердим вояком із хутром золотого кольору. Але його вбили в бою, і Тигрокіготь зайняв його місце. Під час першої Вогнесердової мандрівки до Чотиридерева Левосерд повів новаків обхідним шляхом, через Високі Сосни, повз Сонцескелі та вздовж межі Річкового Клану. Сьогодні ж Синьозірка вела їх простісінько через серце земель Громового Клану. Вогнесерд побачив, як вона, востаннє майнувши, зникла у підліску, і кинувся навздогін гурту.

Синьозірка вела свій клан уперед разом із Тигрокігтем. Вогнесерд проігнорував здивований нявкіт Сіросмуга і наздогнав провідницю.

— Синьозірко, — видихнув він, порівнявшись із нею. — Можна з тобою поговорити?

Синьозірка глянула на нього і кивнула.

— Тигро кігтю, ставай попереду, — нявкнула вона і тоді сповільнилась. Тигрокіготь промчав повз неї. Решта котів без жодних запитань побігли за своїм темним воєводою у підлісок.

Синьозірка і Вогнесерд перейшли на крок. За якусь мить вони вже залишилися наодинці.

Стежка виводила з густого ялівцю на маленьку галяву. Синьозірка вистрибнула на повалене дерево і сіла, обгорнувши хвостом свої передні лапи.

— У чому справа, Вогнесерде? — запитала вона. Вогнесерд завагався, зненацька охоплений сумнівами. Саме Синьозірка заохотила його відмовитися від життя кицюні та приєднатися до Клану. Відтоді вона завжди довіряла йому, коли інші коти ставили під сумнів його відданість Клану, до якого він кровно не належав. Що вона скаже, коли він, Вогнесерд, зізнається, що збрехав про Круколапа?

— Говори, — наказала Синьозірка, слухаючи, як кроки інших котів Громового Клану затихають удалині.

Вогнесерд набрав повітря.

— Круколап не загинув.

Синьозірка смикнула хвостом, але мовчки слухала розповідь Вогнесерда.

— Ми зі Сіросмугом відвели його на угіддя Вітряного Клану. Я… Я думаю, він приєднався до Ячменя.

Ячмінь був самітником, не лісовим котом, але й не кицюнею. Він мешкав на фермі Двоногів, яка лежала на шляху до Високих Скель — священного місця для всіх лісових котів.

Провідниця Громового Клану дивилася повз Вогнесерда у лісові глибини. Вогнесерд нетерпляче вдивлявся в неї, намагаючись вгадати, що вона відчуває. Розсердилася? Але він не бачив злості у її великих блакитних очах.

Через кілька довгих митей Синьозірка заговорила:

— Я рада чути, що Круколап живий. Сподіваюся, з Ячменем він щасливіший, ніж був у лісі.

— Ал-ле ж він н-народився у Громовому Клані! — Вогнесерд запнувся, збентежений тим, як спокійно провідниця сприйняла відхід Круколапа.

— Це не означає безумовно, що він пристосований до життя у Клані, — зауважила Синьозірка. — Зрештою, ти народжений кицюнею, а проте став добрим вояком. Круколап може віднайти свій шлях деінде.

— Але він залишив Громовий Клан не тому, що хотів, — заперечив Вогнесерд. — Він просто не міг залишитися!

— Не міг? — Синьозірка спинила на ньому свій погляд. — Про що тоді йдеться?

Вогнесерд потупив погляд.

— Ну? — наполягала Синьозірка.

У Вогнесерда пересохло в роті.

— Круколап знав таємницю Тигрокігтя, — прохрипів він. — Я… Я гадаю, Тигрокіготь замірявся його вбити. Або налаштувати проти нього Клан.

Синьозірка замахала хвостом з боку на бік, і Вогнесерд помітив, що її плечі напружилися.

— І чому ж ти так думаєш? Що то за таємниця, яку дізнався Круколап?

Вогнесерд відповів через силу, витримуючи її суворий погляд так сміливо, як лише міг:

— Тигрокіготь убив Рудохвоста в битві проти Річкового Клану.

Синьозірка примружила очі.

— Вояк нізащо не вбив би іншого зі свого ж Клану! Навіть ти маєш це знати — ти ж достатньо довго з нами прожив.

Вогнесерд зіщулився на її словах, притиснувши вуха до голови. Це вдруге за весь час вона згадала його хатнє походження.

Синьозірка повела далі:

— Тигрокіготь розповів, що то воєвода Річкового Клану, Дубосерд, убив Рудохвоста. Круколап, очевидно, помиляється. Чи він насправді бачив, як Тигрокіготь убив Рудохвоста?

Вогнесерд нервово смикнув хвостом, змахнувши листя позаду себе.

— Він каже, що так.

— І ти розумієш, що, кажучи це, ти ставиш під сумнів честь Рудохвоста, виставляючи його котом, винним у смерті Дубосерда? Один воєвода нізащо не вб’є іншого у битві, якщо цього можна уникнути. А Рудохвіст був найшляхетнішим вояком, якого я будь-коли знала.

Очі Синьозірки затуманилися від болю, і Вогнесерд пошкодував, що роз’ятрив її рани спогадами про колишнього воєводу, хай навіть мимохіть.

— Я не можу відповідати за вчинки Рудохвоста, — пробурмотів він. — Але я знаю, що Круколап справді вірить у те, що Тигрокіготь винен у смерті Рудохвоста.

Синьозірка зітхнула і розслабила плечі.

— Усі ми знаємо, яка у Круколапа багата уява, — лагідно нявкнула вона з виразом співчуття на обличчі. — Його тяжко поранили у тій битві, він пішов, перш ніж вона закінчилася. Ти можеш поручитися, що він не додумав те, чого не добачив?

Перш ніж Вогнесерд устиг відповісти, лісом залунав гучний крик і з підліску вискочив Тигрокіготь. На якусь мить він затримав підозрілий погляд на Вогнесерді, перш ніж звернувся до Синьозірки.

— Ми чекаємо на тебе на кордоні.

Синьозірка кивнула.

— Передай, що я підійду за мить.

Тигрокіготь опустив голову, розвернувся і кинувся назад крізь ялівець.

Спостерігаючи за ним, Вогнесерд слухав, як слова Синьозірки відлунюють у його голові. Вона мала рацію: у Круколапа таки багата уява. Вогнесерд згадав своє перше Зборище, коли новаки з усіх Кланів жадібно ловили кожне слово Круколапа, доки той описував битву з Річковим Кланом. І тоді він Тигрокігтя не згадував.

Синьозірка підвелася, і Вогнесерд підстрибнув услід.

— Ти збираєшся повернути Круколапа до Клану? — запитав він, злякавшись, що міг накликати на свого друга ще більше проблем.

Синьозірка зазирнула у глибину очей Вогнесерда.

— Він, мабуть, щасливіший там, де він зараз, — тихенько нявкнула вона. — Поки що ж нехай Клан і надалі вірить, що він помер.

Вогнесерд вирячився на неї враженим поглядом. Синьозірка збиралася брехати Клану!

— Тигрокіготь — великий вояк, але й неабиякий гордій, — провадила Синьозірка. — Йому буде легше сприйняти те, що його новак загинув у бою, аніж утік. І для Круколапа так теж буде краще.

— Тому що Тигрокіготь може вирушити на його пошуки? — наважився запитати Вогнесерд.

Чи могло бути так, що Синьозірка повірила йому, хай навіть трішки?

Синьозірка дещо нетерпляче похитала головою.

— Ні. Тигрокіготь, може, й амбітний, але він не вбивця. Краще хай Круколапа запам’ятають як полеглого героя, аніж як боягуза.

Знову залунав клич Тигрокігтя. Синьозірка зістрибнула зі стовбура і розчинилася в заростях ялівцю. Одним стрибком Вогнесерд здолав пень і побіг услід за своєю провідницею.

Він наздогнав її на краю струмка. Спостерігав, як вона його перетинає, перестрибуючи з каменя на камінь на протилежний берег. Вогнесерд біг їй услід, у голові його роїлися