Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1 - Володимир Читай

Подивився Карк на все, зітхнув, головою покачав. Викликав цапа Бодая і жаліється:

— Я про Вашого… — хотів Карк сказати «сина», але згадав, що то не син. — Якщо так далі буде, то ні школи, ні учнів не залишиться. Забирайте його зі школи або щось робіть.

Довідалися про крутихвостові вихиляси батьки, почали нарікати, що не можна чорта в школі разом з їхніми дітьми вчити. Бо той їх тільки збиткам навчить! Почали вимагати, щоб лісову раду зібрали знову і чортенятка таки вигнали. Назавжди!

Зібралася рада. Зубр Суддя радіє:

— Я ж казав! Не можна йому вірити! Він негідник! Йому місце у Пеклі!

Почали звірі гомоніти поміж собою і вирішили, що чортика треба виганяти. Тільки-но голосувати почали, як тут цап Бодай встав і на середину вийшов:

— Я попрошу уваги! — Він вдарив копитом об камінь, аж дзвін пішов.

Звірі принишкли. Ніколи не чули вони, щоб Бодай на лісовій раді виступав.

— Я прошу не виганяти Крутихвоста! Він виправиться!

— Що!? Тобі ще мало? — заревів зубр Суддя. — Чи ти хочеш, щоб він усіх наших дітей чортами поробив? У тебе дітей не має, тому ти так собі легковажиш. Ні, вигнати його!!! Чи ти може його ще на поруки візьмеш? — засміявся зубр.

— Так! Я візьму чортенятка на поруки. Ручаюся! Якщо за тиждень він не стане чемним і вихованим — я піду з цього лісу сам!

Здивувалися звірі, що цап таке каже. Ніколи ще не було такого, щоб хтось готовий був піти з лісу геть заради іншого.

— Якщо р-р-ручається, то… нічого не вдієш. Тр-р-реба віддавати на пор-р-руки. Такий закон, — каже Карк.

Зубр Суддя насміхатися став:

— Ви ще побачите! Крутихвоста все одно за тиждень виженуть. А разом з ним ще й козла впертого позбудемося!

— Сам ти козел! А я — цап! — Бодай взяв Крутихвоста за шкірку, вкинув до мішка, закинув за плечі і пішов в гори.

А звірі ще довго гомоніли, чого це старий Бодай так за малого Крутихвоста заступається.

Тихо в мішку сидів Крутихвіст. Сидів і боявся ворухнутися. «Поб'є мене, напевно, Бодай, бо я його не послухався,» — думає. Він згадував цей день, школу, лісову раду, і йому було якось не по собі. Не хотілося йому ані свистіти, ані кривлятися.

Дійшли вони додому, коли сонце сідало. Скинув Бодай з плечей мішок, розв'язав. Нічого не каже. Налив у миску молока і дає Крутихвосту. А той взяв… і випив, щоб не злити цапа, одним ковтком, аби не знудило. Та й їсти хотілося, бо вже два дні нічого до рота не брав.

Ліг Бодай спати. Поклав голову на ноги і захропів. А Крутихвоста не зв'язав.

Почав і чортяка моститися до сну і побачив, що лапи в нього не зв'язані.

— Я ж можу втекти! — подумав. — Зараз ніч. А до ранку вже далеко буду.

Розбігся, підстрибнув і полетів. Летить так швидко, аж вітер обганяє. Довго летів. Аж раптом зупинився і став, як вкопаний.

— Куди це я? — думає.

Сів.

— Від кого це я втікаю? Від Бодая? А чого це я від нього тікаю? Він же мене не ображав, не обзивав, не бив. Він — єдиний, хто за мене заступився на лісовій раді, а то б вже вигнали давно невідомо куди. Поручився навіть за мене.

Згадав Крутихвіст, що якщо за тиждень він не стане слухняним, то Бодай з лісу сам піде.

— Що ж це виходить, Бодай поплатиться, якщо я втечу?

Розвернувся Крутихвіст і назад полетів. До Бодая. Був ще до сходу сонця. Навшпиньки, так що б не збудити, підійшов до цапа, ліг, пригорнувся до нього і заснув.

На ранок Бодай знову молоко наливає в миску і дає чортяці. Крутихвіст ковтками випив, і йому здалося, що не таке воно вже й гидке, це молоко. Навіть, смачніше за кров.

— Ти хочеш у Лісі жити? — питає цап.

— Хочу.

— То мусиш змінитися! Забудь, що ти чорт,і облиш свої пекельні звички.

— А як я можу змінитися, коли не можу змінитися! Я ж чорт! Я з пекла!

— Головне — це бажання! Якщо ти схочеш, то так і станеться. Уяви, що ти не чорт, а цапок!

— Добре, я спробую. Але ти мені допоможеш? Мені хвіст не дає спокою. Це через нього я на місці всидіти не можу. Дідько завжди казав мені та братам: хочеш жити — вмій крутитися!

Узяв Бодай мотузку, мовчки обмотав хвоста чортику навколо живота і зав'язав на вузол. І не розв'язував.

— А ще я не знаю, які погані слова не можна говорити!

Узяв Бодай прутика, і тільки-но Крутихвіст погане слово скаже, як цап його по плечах бити починає. Скоро той і відучився.

Бодай його багато нових цікавих слів навчив, чарівних слів. Навчив, коли треба казати «дякую» й «будь ласка», «добрий день» і «до побачення», «вибачте» й «перепрошую». Крутихвіст добре запам'ятовував, бо дуже старався і мав бажання до цапової науки. Розповів цап, що таке добро і зло, правда і брехня, дружба і зрада, рай і пекло. Розповідав, як сам знав. По-простому, не по-книжному.

Минув тиждень. Ніхто їх не чув, не бачив.

На восьмий день, зранку, Бодай збудив Крутихвоста і повідомив, що сьогодні вони йдуть до лісу на раду.

Страшно стало Чортеняті. Згадав він, що цап слово за нього дав, поручився. І якщо він не стане слухняним, то той з лісу геть піде. Зубр Суддя допоможе, тільки тішитися з того буде.

І хвилюватися почав за цапа більше, ніж за себе: старий вже Бодай, його там у дикому лісі вовки або тигри загризуть.

— Скупай