Брати-віталійці - Віллі Бредель
— І все ж воно так. Люди — це лихі або дурні тварюки. Не віриш мені, старому, тоді зачекай, сам переконаєшся.
— А ви? Тоді й ви погані!
— І я теж, — погодився Йозеф. — Ох, теж, теж!..
Пришалілий і здивований Клаус трішки відстав й лячно зиркав на дідугана. Той більше не вважав на хлопця, а дивився похмуро вперед і чимчикував далі, витягнувши голову і зігнувшись під вагою короба.
Прибувши до міста, вони розійшлись. Клаус радів з цього, бо дід уже настобрид йому.
У Вісмарі був ярмарок. Зачарований юнак блукав численними вулицями і милувався міцними ошатними будинками, що тісненько тулились один до одного, могутніми церквами і насамперед кораблями в гавані. Скрізь — робота й метушня. Вантажники носили важчезні лантухи на могутній вітрильник, де на головній щоглі майоріло барвисте знамено. Клаус на хвильку занімів з подиву: скільки такенних міхів поглинає черево оцього судна! А вантажники їх несли й несли без упину.
Кривими вулицями без кінця і краю тяглися вози, йшли селяни з великими кошелями та паками на плечах. Притримуючи широкого меча за поясом, прогарцював пихатий панок з міської ратуші і метнув зловісний погляд на Клауса.
Ось хлопець зачув пісню, якої співали в Дортені на Ельбі, коли він жив там серед селян:
Їдуть люди звідусіль: З хуторів, великих сіл, Гомін, говір, гам і спів, Стук і рип важких возів, — Гей, то їдуть хліб і сіль!Майдан перед церквою, яка міцними мурами та пряморіжною цегляною вежею скидалась на замок, заполонили численні ятки, вимальовані в червоний, голубий, зелений і білий кольори. Довкола — підводи, воли, корови, вівці. У клітках, що купами громадились одна на одній, — кури, качки, голуби, а в інших — кози й поросята.
Клаус походжав поміж крамницями; його очі уже донесхочу намилувалися всілякими дивовижами, і він вдихав різноманітні пахощі, що їх шибав йому вітер. Які ж то чудові пахощі!.. Хоч на що глянеш — усього кортить купити.
Є тут і пшениці, і пашниці, а печеного хліба й поготів: чорного й білого, круглого й пирогастого. Зарізані кури й гуси, оббіловані рожевенькі зайці колихаються довгими низками на шворках. Тут таки поруч — солодощі, тістечка, немов серденька, на яких щось цукром написано. Від сковорідок іде смачний дух смажених каштанів. Півмідяка — і Клаус набив собі ними повнісінькі кишені.
Продавали тут полотно і вишивки, стрічки й барвисті гудзики, поруч бовваніли дерев’яні й глиняні фігурки: Марія з немовлятком, Ісус із хрестом на плечах, Ісус на проповіді, розіп’ятий Ісус. Були у крамницях і статуетки веселих сільських музик і танцюристів; а один худорлявий чоловічок, згорбившись, квапно чимчикував кудись із великим ціпком у руці й разюче нагадував Йозефа. Клаус був як не свій від усього, що тут побачив.
Окремий ряд займали торговці рибою. В їхніх цеберках лежали оселедці, камбала, тріска, білорибиця, дунайський лосось, макрелі, судак і риба, яку Клаус бачив уперше: довга, сіро-зелена, з гострою страхітливою головою, і трохи менша, зате товстіша, з великою лускою і напрочуд вирлоока. Риби відчайдушно змагались за життя — били хвостами, корчилися, зводили голови. А що тут?.. Хлопець зупинився мов укопаний. В цеберці моталися довгі темні гадюки з невеличкими голівками: деякі були з дитячу руку. Продавець пояснив:
— Це не змії. Це звичайні вугрі.
— Невже їх їдять? — недовірливо глянув на нього Клаус.
— А звісно…
Та чи не найцікавішим видовиськом на ярмарку був мандрівний співак побіля дерев’яного щита з розмаїтими малюнками, од яких холола душа. Співака оточили жінки та чоловіки, а навпроти товпилася малеча. Приземкуватий та опасистий, він мав химерного чуба, що спадав йому на чоло і біг кружка над самісінькими вухами. Здавалось, на ньому була пласка хутряна шапка. Доточений гіпсом ніс задирався догори, і співак виглядав надто кумедно. Чистим, лунким голосом він затягнув сумовитої бувальщини, яку віддавали й малюнки на дошці:
Татунь стікає кров’ю, В нарузі плаче донька, А лицар-вбивця втік. Он батечку, ой нене, Ой дівонько, oй доню, Де злодій той тепер?.. Напевне, він готує Те ж саме лихо й вам!..Дівчата
