Грот афаліни - Павло Андрійович Місько

«Па-ах!!! Ш-ш-ш-ш…» — знову злетіла червона ракета, і цього разу в одному з наметів, високо на березі пролунав різкий вигук чужою мовою. З наметів почали вискакувати, на ходу одягаючись, солдати, шикувались у шеренгу.

Бома Яп дотанцював до вартового, завив, рвучко підстрибуючи то праворуч, то ліворуч, прицілюючись києм в обличчя, у шию, але в останню мить завдаючи уколів мимо. І всі завили дикими голосами, заскакали, повторюючи рухи бома, погрожуючи палицями, смолоскипами. Прожектор знову засліпив усіх. Потворні тіні захиталися, здибилися вище від пальм, а смолоскипи потьмяніли, стали зовсім не грізними.

Солдат задкував, наставивши автомат перед собою, погрожував ним, щось вигукував і показував, щоб люди йшли геть. Та от уже й відступати йому нікуди, уперся спиною в гору ящиків. Киї загрожують і праворуч, і ліворуч, хтось довбнув палицею солдатові в груди. Якась жінка схопила жменю піску й сипнула йому в очі…

І тут оглушливо застрочив, забризкав вогнем автомат. Янг, збитий Раджем з ніг, устиг іще помітити, як бома впав на коліна, потім ліг на бік, як Радж блискавично змахнув крисом, ткнувши солдатові під бік, як американець сповзав на землю, шорхаючи спиною по ящику з написом «US navy engineer troops», як зверху, від пальм, тупотіли вниз чужі солдати.

Люди зі страхом розбігалися. Янг біг з усіма односельцями і раз у раз оглядався туди, на гору ящиків, де тремтіло світло прожектора і в цьому світлі старенька Рата, яка тільки ще дотупала до ящиків, підхопила із землі кинутий горщик з олією, вилила її на ящики, підпила залишений смолоскип і притулила до брезенту, підпалюючи. Ще не розгорілося добре, як знову застрочив автомат… За солдатами не було видно, де впала Рата, де лежить Яп. Американці метушилися, відриваючи брезент з вогнем, гасячи його піском. І тут пролунала нова команда, залящали постріли. Кулі стукали у стовбури пальм, гупнули в пісок кілька збитих горіхів.

Люди розсипалися по хатах, ховалися в глухі кутки. Боялися, що солдати кинуться слідом, усіх повбивають, а хати попалять.

Янгова мати стогнала, схлипувала, а батько гладив її по голові, як малу. А потім вони перешіптувалися, а мати все стогнала і скаржилася на болі в животі. Янг лежав на циновці у своєму кутку й тремтів усім тілом, клацаючи зубами. Куди подівся Радж? Чи не підстрелили його в цій метушні?

Тільки на світанку просунувся в хатину Радж.

— Спиш? — прошепотів він. Тамуючи глибоке і важке дихання, ліг біля Янга.

— Ні-і… Тебе чекав! — прошепотів і Янг.

— Я зараз піду… Птаха, коли він засидиться на одній гілці, можна й каменем збити. Попливу на Рай.

— На чому?

— Щось придумаю.

— Оце зараз, уночі?!

— Уночі. А зірки навіщо на небі? Та й над Раєм заграву від вогнів здалеку видно. Може, вранці шукатимуть чи питатимуть про мене, кажи, що я не був увечері біля ящиків. Поїхав на Рай відразу після сходу. І мамі з татом скажи, щоб так само говорили.

— А люди ж бачили, що ти був з усіма.

— Люди бачили, звичайно. Але думаю, що і їм вигідно казати, що мене не було. Ю андестенд мі? Розумієш мене?

— Йес, сер. Але всякі є люди, кому вигідно і на одного тебе звалити провину. Я ж бачив, як ти ножем…

— Тс-с-с…

— Лі Сунь перший тебе викаже. — Янг міркував зовсім зріло, і Радж скуйовдив йому чуба: «Ростеш, малий!»

— Не було ж китайця з людьми… Ну, прощавай… — Радж поцілував Янга. — Ти ж знаєш, де мене шукати — у дельфінарії. Ух! — раптом скреготнув Радж зубами. — У такий час доводиться вас залишати!

— А коли знову вдома будеш?

— Не знаю. Важко в містера вирватись. У вихідні подвійне навантаження. А знаєш, що на тих ящиках, на березі, написано? Що майно належить військово-морському флоту США. Базу хочуть будувати.

Янг у темряві обняв Раджа за шию.

— Ну, хлопче, бережи матір і батька. З Амарою дружи — він вірний мій товариш. — Радж поцілував Янга ще раз і відповз до дверей.

Стогнала уві сні мати…

Янг витер сльози на щоках.

3

— Янг… Я-янг! — хтось покликав його здушеним голосом. Потім постукали ціпком об поріг. — Ти ще спиш?

Янг упізнав голос старости Ганеша, і його сон відразу зник. Такого ще не бувало, щоб сам староста звертався до нього, якогось хлопчака.

— Я знаю, що не спиш… Збери друзів і біжіть купатися. Довго сьогодні купайтеся… І було б добре, якби весь час хтось хлюпався в лагуні — по черзі. І коли щось побачите, негайно повідомляйте. Янг, ти будеш командиром розвідки.

Хлопець не вірив своїм вухам. Йому довіряють таку важливу справу?! Схопився так, що аж задвигтіла хатина.

— Тихіше гарцюй… А то завчасно розвалиш, — сказала мати кволим голосом. Вона і батько ще не вставали, ніби враз і назавжди втратили цікавість до життя. — Насічи горіхів, кинь поросяті, а тоді вже лети. Курей випусти.

Їхня хатина, як і все у селі, збудована на високих палях. Під бамбуковою підлогою-настилом можна ходити пригну вгайсь. Тут і загородка для поросяти, і клітка для курей. Тут і комора, де ще є трохи кокосових горіхів торішнього урожаю.

Янг працював і прислухався до того, про що перемовляються Ганеш з батьком. Один стоїть біля порога, другий — у дверях.

— … Так користі ж немає із зелених. Сік, молочко… Хіба що бражку робити. Так на бражку ж можна і з самої пальми соку наточити! — говорив батько. — Але ж на біса вона, і без неї гірко!

— А я раджу позрізати горіхи, хоч зелені. Усе-таки якась користь буде, — каже Ганеш. — А може статися — не встигнемо і такі спожити. Знищать усе бульдозерами… Я чув, що сюди, на Біргус, великі літаки сідатимуть, кораблі військові припливуть.

— Боже милосердний! Отаку навалу послати…

— Треба нам усім триматися разом. Може, прийдуть американці карати, то будемо в одно говорити: ми тільки молилися, проганяли злих духів. І що Раджа не було з нами, поїхав на Рай. Я всім так скажу, попереджу… (Янг подумав: «Ну й добре, що сам староста скаже»)… А солдат перший напав на нас… І треба готуватися до поховання Япа і Рати… — Ганеш пішов, постукуючи ціпком.

— Великий Вішну! — схлипнула мати. — Вони ж цілу ніч лежали на березі. Краби очі повиїдали… Як я тепер буду родити? Бома немає, нікому буде відганяти злих духів.

— Ти не горюй… Дасть бог, усе буде добре, — зітхнув батько.