Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер
– Ну чому, чому ти зварила цвітну капусту? – питала вона разів сто. – Сьогодні ж понеділок – день макаронів із шинкою!
Мама відповіла черговим «гм-м» і намастила їй скибку хліба смальцем. До речі, мама не їла цвітної капусти. Вона знову дивилась у свій сумний чай, укинувши в нього дві маленькі таблеточки. Маргарита була переконана, що на зустрічі випускників мама зіпсувала собі шлунок. Тож дівчина не здивувалась і подумала, що це таблетки від шлунку. Однак її вразило, що мама постійно жує жуйку:
– Ти диви, а я завжди думала, що ти не любиш жуйок, що тебе просто тіпає від них.
Маргарита пішла в дитячу кімнату і почала робити домашні завдання з математики. За нею ввійшов Гансик, присів на край письмового стола і сказав:
– А знаєш, що мама робить у спальні?
– Напевно, прилягла собі трохи, – сказала Маргарита, – у неї щось зі шлунком.
Гансик похитав головою:
– Прилягти прилягла, – сказав він, – але на підлогу. І робить вправи. Вона відтискається!
Маргарита злякалася так, що циркуль, яким вона саме збиралася розділити кут навпіл, випав їй із рук. Гансик схопив Маргариту за плече:
– Що це все має означати? – Він безпорадно, навіть трішки перелякано, подивився на сестру. – Вона нічого не каже, крім «гм-м», сьорбає чай із таблетками, жує жуйку і відтискається! Може, вона здуріла?
– Ану запитаймо її! – запропонувала Маргарита, відриваючи задок від крісла.
– Я вже питав. Щойно!
– І що вона сказала?
– Вона сказала «гм-м»! Що ж іще?! Маргарита опустила задок на стілець.
– Почекаймо, поки прийде тато, він усе з'ясує!
Гансик пішов до свого двоповерхового ліжка, виліз по драбині нагору, завалився на матрац, так що той голосно зарипів, заткав праву ніздрю вказівним пальцем лівої руки, заплющив очі й задрімав. Пообідній сон – це для Гансика завжди було святе!
Маргарита поділила ще сім кутів і накреслила ще три трикутники разом із їхніми бісектрисами, причому, на жаль, тільки в одному трикутнику всі три бісектриси акуратно перетнулися в одній точці. Тоді вона висунула нижню шухляду свого стола і витягла звідти роман із серії «Захопливі історії з життя аристократів». Вона розгорнула книжку на закладеному місці й замаскувала її промокаткою. Щоби мама, закінчивши зарядку і зайшовши до дитячої кімнати, не побачила цього аристократичного читва. Звичайно, ніхто не забороняв Маргариті читати 64-сторінкові романчики. Та певні речі батьки і забороняти не мусять: коли тато і мама роками сміються з тітоньки Емми, яка читає оте дрантя про «кров-любов», то не наважишся визнати за собою такий ґандж. Маргарита відсунула вбік закладку і почала читати:
«Тінь глибокого смутку затьмарила правильні риси Астрід фон Гоендоес, коли граф Бодо фон Ессельфінґ покинув її з гомеричним реготом. Раптом серце, нестямно калатаючи, підказало їй: він негідник, одначе я належу йому до кінця! Я кохаю його!»
Маргарита в розпачі прикрила сторінку промокаткою. У розпачі, бо раптом зрозуміла, що, намагаючись уявити графа Ессель-фінґа, вимальовує його собі точнісінько таким, як Флоріан Кальб, ну хіба що тільки трохи старшим.
Маргарита підскочила, навіть досить рвучко, що взагалі було їй невластиво, й підійшла до настінного дзеркала, яке висіло між вікнами. Це вона робила вкрай рідко. Вона не мала звички дивитися на себе в дзеркало. Маргарита уважно розглянула свої ясні очі, маленький носик, кучері кольору спанієля й дійшла висновку, що її обличчя справді доволі правильне і має щось таке, як «риси». І воно теж нечувано затьмарене смутком. Логічний висновок із усього цього був один: її серце «до кінця» належало Флоріанові Кальбу! Вона кохала його! Замість гніву на нього – смуток. А його подібність із портретом Бодо фон Ессельфінґа! А обличчя, затьмарене смутком! «Зі мною все зрозуміло. Ясно-яснісінько, як білий день!» – зітхнула вона.
Маргаритине обличчя затьмарилося ще більше. Нещасним голосом вона пробурмотіла кудись у дзеркало: «Прокляття! Ну, начувайтеся!» Так часто казала цветльська бабуся, і то був найбільший вияв обурення, відомий Маргариті, адже вона була ніжна і доволі лагідна дівчинка.
Розділ З
у якому тато недостатньо серйозно сприймає мамині нові звички, Маргарита зустрічається з Флоріаном Кальбом не зовсім так, як би їй хотілось, а Меді розповідає новину, та їй ніхто не вірить
Дивна поведінка Маргаритиної мами не змінилась і тоді, коли з роботи повернувся тато. Мама сказала «гм-м» замість «добрий вечір, коханий» і на питання, чи добре вона провела день, теж пробурмотіла тільки «гм-м».
Тато розгублено смикав себе за вуса, скручуючи з них справжні знаки питання.
– І так весь день, – поскаржилася Меді. – Вона навіть не пограла зі мною в гру. А я ж написала всі слова і порахувала всі кульки!
Меді пішла до школи тільки кілька тижнів тому і вважала, що з неї цілком досить і того, що їй там доводиться сидіти тихо чотири години на день. Те, що їй тепер іще й удома треба писати слова на зразок «мама-мімі» й рахувати червоні та сині кульки, було вже занадто! Тому мама уклала з Меді угоду: за кожну виконану вправу з письма та математики вони грали в якусь гру. Дотепер мама завжди виконувала цю домовленість.
Тато перекрутив свої знаки питання в іншому напрямку, взяв Меді на коліна, смачно поцілував її в маківку і гукнув: «їсти!»
Мама накрила у вітальні на стіл, принесла каструлю зі свинячим гуляшем і миску з макаронами, чотири склянки, пляшку пива, пляшку апельсинового соку і… горнятко чаю. Тато задоволено понюхав гуляш і макарони, наклав собі повну тарілку і занепокоєно глянув на маму:
– Ну, як твій шлунок? Уже все в порядку?
Потрактувавши мамине «гм-м» як згоду, він настромив макарони і гуляш на виделку, відтранспортував цю складну конструкцію до рота, вивантажив ЇЇ там і почав жувати. Над його вусами відбилося неймовірне здивування. Проковтнувши, тато промовив:
– Мамо, макарони недосолені, а гуляш переперчений! Такого в родині Закмаєрів ще не траплялося.
– У чому річ, мамо? – спитав тато. Цієї миті заверещала Меді:
– Пече, пече! – репетувала вона, махаючи рукою перед відкритим ротом. А тоді з відразою виплюнула шматок м'яса на тарілку. Маргарита і Гансик теж
