Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер

Цветльська бабуся не повірила в мамин грип.

~ Ну-ну, – сказала вона, – не роби з тата вар'ята! Минулого тижня – зустріч випускників, цього тижня – грип, – розкажи це комусь іншому, – вона шморгнула носом, майже як Маргарита. – Що сталось? У вас подружня криза?

Тут тато виклав усю правду, і бабуся безмежно обурилася. Маргарита ще ніколи не бачила її такою розгніваною. Бабуся оголосила мамину дієту зрадою всього роду Закмаєрів.

– Ми всі круглі й добре вгодовані. Це – спадкове, – говорила вона, потягуючи носом.

Маргарита звернула бабусину увагу на те, що мама не може мати закмаєрівських генів, бо вона просто вийшла заміж за одного із Закмаєрів.

– Не роби з тата вар'ята, – заперечила бабуся. – Тепер вона Закмаєр, а Закмаєри всі круглі.

Бабуся голосно шморгнула носом:

– А як вона виглядала раніше? То ж був просто ходячий анекдот! її мало не здувало вітром. До заміжжя вона була просто штахетою.

І бабуся ще довго обурювалася з приводу дієт й ідіотських жіночих журналів, які втовкмачують бідним дурепам такі жахливі нісенітниці. Тоді тато зазначив, що цього разу винен не журнал, а така собі Марі-Луїза:

– Неможлива особа! Я трохи пригадую цю пані. Коли я познайомився з Елізабет, вона постійно водилася з тією Марі-Луїзою попід ручки. Потім та, Богу дякувати, поїхала до Англії і вийшла там заміж. І народила трьох дітей. Але тепер, – тато зітхнув, – вона повернулася. Розлучена і з однією дитиною! Двоє інших залишилися з батьком. І після розлучення вона скинула тридцять кілограмів!

– Ага! Розлучена! – Бабуся зневажливо скривилась. -І залишила двох дітей у батька! Гарно, нічого не скажеш! І ти дозволяєш своїй дружині зустрічатися з такою особою! Я би на твоєму місці заборонила.

Тато спробував пояснити бабусі, що мама – не мала дитина, котрій він може заборонити бавитися з іншою дитиною.

– Чоловік має право забороняти своїй жінці! – не вгавала бабуся.

– Я ж не якийсь хатній тиран, – сказав тато.

– А шкода, – сказала бабуся. Тепер вона була обурена не тільки своєю невісткою, але і сином.

– Не слід підтримувати стосунки з жінкою, котра залишила своїх дітей у колишнього чоловіка, – скрикнула вона. – Ганьба!

Гансик, жуючи маківник, теж вигукнув: «Ганьба!» Тато почав збиратися додому набагато швидше, ніж звичайно, бо його рознервували бабусині нотації. А бабуся була така зла на тата, що і не намагалась його затримати. І вона не поцілувала його на прощання, як звичайно, в обидві щоки, а тільки буркнула: «Тобі не завадило би навчитися трохи більше наполягати на своєму». У машині, підстрибуючи на вибоїнах, Маргарита промовила:

– Бабуся якась дивна.

Тато не відповів, а Гансик заверещав:

– А от і ні, вона має рацію! Мама не повинна зустрічатися з тією Марі-Луїзою!

– Та я не це маю на увазі, – сказала Маргарита – Я маю на увазі, що вона обурюється, коли після розлучення діти залишаються з батьком. Це звучить так, ніби батько – найстрашніше, що може бути.

– Ні, вона не це хотіла сказати, – заперечив Гансик. – Вона хотіла сказати, що добра мати ніколи не віддасть своїх дітей!

– Та і я ж про це! – сказала Маргарита. – А чому добрий батько має віддавати своїх дітей?

– Тому що нібито існує материнський інстинкт, а не батьківський, – пояснив тато.

– А в тебе є батьківський інстинкт? – поцікавилася Маргарита.

– Не знаю, – сказав тато.

– А якби ти розлучився з мамою… – Тато не дав Гансикові договорити:

– Я не збираюся розлучатись!

– А якщо мама з тобою розлучиться… Тато знову перервав Гансика:

– Не розлучиться!

– Та я знаю, – кивнув Гансик, – але ж можна собі таке уявити.

– Ну, припустімо, – сказав тато.

– А що було би з нами?

Сигналячи, тато почав переганяти цистерну з молоком. Маргарита затамувала подих, адже це зовсім не просто – обганяти довжелезну цистерну на вузькій кривій дорозі машиною, з якої не витиснеш більше як 95 км на годину.

– То з ким би залишилися ми? – спитав Гансик, коли тато нарешті знову виїхав на праву смугу.

Тато сказав, що не знає, бо ніколи про це не думав.

– Ти би взяв нас до себе? – наполягав Гансик.

– Усіх трьох? – голос тата звучав дещо розгублено.

– Так, усіх трьох, – підтвердив Гансик.

– Мама би вас не віддала, – ухилився від прямої відповіді тато.

– А якби віддала? – вперто правив своє Гансик.

– А ви би хотіли до мене? – спитав тато.

– Припустімо, хотіли би, – сказала Маргарита.

– Ну, то я би спробував, – прорік тато. Це пролунало героїчно. Потому він уже не так героїчно додав:

– Але я не знаю, чи дав би собі раду з Меді. Це, напевно, було би дуже важко. Вона ж така маленька!

Тато забрав одну руку з керма і скрутив із лівого вуса знак питання, а з правого ~ знак оклику.

– Ну, ось бачиш! – Маргарита повернулася до Гансика. -Цілком так само могло бути в Марі-Луїзи. Двоє старших дітей захотіли залишитися в Англії, в тата, а найменшого він не взяв!

Гансикові очі затято зблиснули. Він закричав:

– А чого ти весь час захищаєш цю дурепу! Якби вона була доброю матір'ю, діти не хотіли би лишатись у батька!

– А якщо тато був добрим батьком? – Маргарита усміхнулася до Гансика.

– Не верзи дурниць! – огризнувся Гансик. Коли він не знав, як викрутитися, то завжди починав кричати: «Не верзи дурниць!» Маргарита до цього звикла і не ображалася. Вона просто відвернулася, пригадавши мамині слова, що не варто давати відчути інтелектуальну перевагу тому, хто дурніший. Але тато вже захопився цією ідеєю і продовжував уголос розмірковувати, як би виглядало життя такої трійці – Гансик Маргарита тато. Він дійшов висновку, що це все вимагало би лише «перерозподілу та переструктурування». Він був переконаний, що все би функціонувало бездоганно. Слухаючи татову версію життя итрьох, Маргарита зі здивуванням помітила, що хатню роботу в цьому уявному трикутнику тато порівну розподілив між нею та Гаисиком, а те, що було не до снаги дітям, перекинув на пральні, хімчистки, ресторани і прибиральниць. Здавалося, що для нього самого нічого не змінювалось. У такому «троїстому» господарств татові знову не залишалося жодних обов'язків, окрім заробляння грошей і смаження яєчні з салом.

Але Маргарита не встигла розкритикувати тата за такий розподіл праці, бо вони вже майже приїхали, і Гансик запитав:

– А коли ми прийдемо додому, ти ще