Незнайко на Місяці - Микола Миколайович Носов

— Мене звати лікар Шприц, — сказав він. — Гадаю, що наш дорогий прибулець з космосу потребує медичної допомоги, яку я готовий надати одразу ж, притому зовсім безплатно. Далеко не зайвим було б зараз провести хоча б поверховий медичний огляд. У першу чергу треба дослідити серцеву діяльність.

Лікар Шприц витяг з кишені чорну дерев'яну трубочку, приставив Незнайкові до грудей і припав до неї вухом.

— Удари серця прекрасно прослуховуються крізь скафандр, — сказав він. Ритм серця трохи прискорений, що пояснюється збудженням від зустрічі і тієї уваги, яку виявили космонавтові жителі нашого міста.

Кажучи це, лікар Шприц вирвав з рук працівника телестудії мікрофон і приставив його до дерев'яної трубочки, яку й далі притискав до грудей Незнайка.

— Шановні глядачі! — мовив він. — Пані й панове! З вами говорить лікар Шприц. Ви чуєте глухі удари: тук! тук! тук! Це б'ється серце космонавта, який прибув на нашу планету. Увага, увага! Говорить лікар Шприц. Моя адреса: Холерна вулиця, будинок п'ятнадцять. Прийом хворих щоденно з дев'ятої ранку до шостої вечора. Допомога вдома. Виклики по телефону. Прийом у нічні години оплачується в подвійному розмірі. Ви чуєте удари космічного серця. Є зуболікарський кабінет. Видалення, лікування і пломбування зубів. Плата помірна. Холерна, будинок п'ятнадцять. Ви чуєте удари серця…

Тим часом кімнату заповнювали нові відвідувачі: кореспонденти й кореспондентки різних газет і журналів. Вони щільним кільцем оточили Мигу, Жуліо й Козлика, засипаючи з усіх боків питаннями. Жуліо, в якого язик розв'язувався добре тільки тоді, коли мова заходила про різнокаліберні товари, старався відмовчуватись. Козлик теж не поспішав з відповідями. Тож на всі запитання відповідав Мига, і треба сказати, робив це дуже винахідливо, тобто, коли можна було, відповідав на запитання прямо, коли не знав, що сказати, — ухилявся від прямої відповіді, але ні разу не сказав «не знаю». Так, на запитання одного з кореспондентів, скільки часу космонавт пробуде в їхньому місті, Мига відповів:

— Скільки треба буде.

На запитання, чи відвідає він інші міста, сказав:

— Відвідає, якщо захоче.

На запитання, чи не має космонавт наміру закупити в їхньому місті якісь товари, відповів:

— Це залежатиме від того, які товари ми зможемо йому запропонувати.

Цікавих було стільки, що бідолашний Мига почав втрачати терпець і вже ледве стримувався, щоб не наговорити кому-небудь грубощів.

Зрештою запитання почала задавати кореспондентка журналу «Домашнє і декоративне собаківництво».

— Я представниця журналу «Домашнє і декоративне собаківництво», — з гідністю заговорила вона. — Прошу вас відповісти на запитання, яке, безумовно, може зацікавити наших читачок: чи є домашнє і декоративне собаківництво на тій планеті, звідки прибув наш шановний космічний мандрівник?

— Безперечно, є, — підтвердив Мига.

— Які породи декоративних собак там найбільше розповсюджені?

— Різні, мадам.

— Які породи мають перевагу?

— Перевагу мають найкращі і найменш кусючі, — відповів Мига, всіляко стараючись зберегти на обличчі приємну усмішку. У приймальні тим часом з'явилася представниця однієї з рекламних фірм. На ній була вузенька, яскраво-зелена сукня, на голові такий самий яскраво-зелений модний берет, з-під якого вибивались у всі боки косми. Видно було, що, поки вона пробиралась крізь натовп вулиці, зачіска її зазнала значних змін. Обличчя у неї було суворе і рішуче, з рівним, гострим, трохи червонястим носом і крихітними сірими очками, в яких світилась упертість. У руках вона тримала кілька фанерних плакатів, закріплених на палицях, на грудях висів невеличкий фотографічний апарат у шкіряному футлярі. Підбігши до Незнайка, вона сунула йому в руки плакат, на якому було написано:

«Коротульки не шкодуватимуть і не витратять марно гроші, якщо їстимуть пряники кондитерської фабрики «Зоря».

Відскочивши кроків на два-три назад, вона спрямувала на Незнайка фотографічний апарат і зробила знімок. Побачивши це, Мига зовсім втратив витримку. Він підскочив до Незнайка, вирвав у нього з рук плакат і люто шпурнув його на підлогу, після чого підскочив до представниці рекламної фірми і штурхнув її ногою. Представниця, однак, не захотіла лишатися в боргу і в свою чергу дала йому стусана, вдарила по голові плакатом та ще й на довершення всього плюнула йому на рукав піджака.

Діставши такого відкоша, Мига затрясся від обурення.

— Геть звідсіля! — загорлав він, шаленіючи. — Заберіть її, або я за себе не відповідаю! Геть усі звідси! Припиніть телевізійну передачу зараз же! Ви повинні підписати з нами контракт і заплатити гроші. Ми не зобов’язані показувати вам космонавта безплатно!

Але ніхто не хотів виходити, й Мига накинувся на хазяїна готелю.

— Пане Хапсе, це неподобство! Хто дозволив напустити сюди всю цю публіку? Ми зараз же виїдемо з вашого готелю!

— Панове, прошу звільнити приміщення! — закричав, злякавшись, Хапс. — Панове, прошу вас усіх геть звідси! Через вас я можу втратити постояльців. Аудієнція закінчена!

Побачивши, що ніхто його не слухає, Хапс кивнув поліцейським, що стояли біля дверей, і ті почали орудувати своїми кийками.

Телеглядачі, що стежили за цим побоїщем, бачили, як нещасні кореспонденти й кореспондентки вискакували з кімнати, старанно уникаючи ударів електричних кийків. Працівники телестудії тим часом витягували за двері свої трансформатори, реостати, прожектори та іншу апаратуру. Останнім з кімнати виїхав телеоператор, сидячи верхи на своїй телекамері.

На цьому телевізійна передача закінчилася.

Розділ тринадцятий

ВИНИКНЕННЯ ТОВАРИСТВА ГІГАНТСЬКИХ РОСЛИН

Наступного ранку в усіх газетах з'явилося повідомлення про те, що в місячне місто Давилон прибув космічний мандрівник. Тут були знімки, на яких Незнайко був сфотографований тоді, коли він вилазив з автомашини, і тоді, коли вже виліз, і тоді, коли появився в готелі.

Найбільший інтерес викликала фотографія, де Незнайко був знятий з рекламним плакатом, що закликав місячних жителів купувати пряники кондитерської фабрики «Зоря». Того дня в кондитерських магазинах продали стільки пряників, скільки раніше не продавали за цілий місяць. Магазини збували покупцям весь залежалий товар, бо ніхто не хотів нічого їсти, крім цих пряників, а хазяїн кондитерської фабрики збільшив випуск пряників у кілька разів і заробив великі гроші.

У газетах була вміщена також фотографія лікаря Шприца, знятого якраз у той час, коли він оглядав Незнайка. Під знімком надрукували не тільки ім'я лікаря Шприца, а й його адресу. Тому всі хворі, які мали ще досить сил, аби пересуватися самим, кинулися до нього, а ті, що не могли вийти з дому, почали дзвонити йому по телефону. Кожному хотілось лікуватися тільки у лікаря Шприца. Біля його будинку вишикувалась черга завдовжки на всю Холерну вулицю. Лікар Шприц нікому не відмовляв у медичній допомозі, але