Незнайко на Місяці - Микола Миколайович Носов
Мига одразу підійшов до воріт, зазирнув у щілину і, помітивши світло у вікнах будинку, почав гучно стукати кийком у хвіртку. Через якийсь час двері будинку відчинилися, з них вийшов Фікс з рушницею в руках і зачалапав у своїх капцях по доріжці.
— Хто стукає? — спитав він, підійшовши до хвіртки.
— Поліція! — заявив Мига. — Відчиняйте негайно!
Почувши слово «поліція», Фікс розгубився й одразу відчинив хвіртку. Побачивши перед собою чотирьох поліцейських у блискучих касках, він так перелякався, що затремтів усім тілом і випустив рушницю.
— Ви арештовані! — сказав Мига і спрямував йому просто в очі промінь ліхтаря.
У цей же час Жуліо підбіг до нього ззаду, накинув на шию зашморг і ловко скрутив за спиною руки.
— За-за-за що мене арештовано? — спитав, заїкаючись від страху, Фікс.
— За те, що задаєте ідіотські запитання, — пояснив Мига.
— Але дозвольте… — почав був Фікс.
Більше він нічого не встиг сказати, бо Жуліо миттю заткнув йому рота гумовим кляпом.
Ви пробачте, Незнайку, що ми повелися з цим телепнем дещо грубувато, — сказав Мига, — але інакше не можна було, бо ж він міг пальнути в нас з рушниці. Будь ласка, покараульте тут біля хвіртки, а коли треба буде, ми покличемо вас… Ну, а ти марш до будинку, й щоб не було ніякого писку! — наказав Мига Фіксові й штовхнув його ззаду ногою.
Фікс покірно почвалав по доріжці. У цей час з будинку вискочив другий слуга пана Клопса — Фекс. Не встиг він і слова сказати, як руки йому були скручені, а в роті стирчав гумовий кляп.
Сам пан Клопс сидів у цей час вдома й, нічого не підозрюючи, пив какао з великої голубої чашки. Несподівано двері відчинились, і він побачив, як у кімнату ввалилися троє поліцейських, а з ними Фікс і Фекс із зв'язаними руками й заткнутими ротами. З переляку Клопс широко роззявив рота й перекинув чашку з гарячим какао собі на штани.
— Ні з місця! Ви арештовані! — крикнув Мига. — В поліцію надійшли відомості, що ви скуповуєте крадене й переховуєте у себе злодіїв.
— Та що ви! — замахав Клопс руками.
— Даремно відмовляєтесь, — сказав Мига. — Ми повинні зробити обшук.
Поки Мига говорив, Жуліо обплутав Клопса вірьовкою, наче павук павутиною, міцно прив'язав його до стільця і заткнув рота затичкою. Побачивши, що Клопс усе-таки дригає ногами й намагається встати, Жуліо тицьнув його електричним кийком у тім'я. Від цього Клопс полетів на підлогу разом із стільцем. Тим часом Мига поставив Фікса і Фекса рядом. Звелівши їм стояти смирно, він тріснув кожного по лобі кийком, і вони теж попадали на підлогу.
— Лежіть тут і не заважайте діям поліції, поки не буде закінчено обшук! — наказав Мига. — А вас, пане поліцейський, — звернувся він до Козлика, — я прошу почергувати тут. Якщо хто спробує встати, ви повинні діяти згідно з поліцейською інструкцією і пустити в хід кийка.
— Слухаю, — сказав Козлик.
Мига й Жуліо вийшли на подвір'я і, покликавши Незнайка, подалися шукати скафандр. Козлик, лишившись у кімнаті, пильно стежив за Клопсом, Фіксом і Фексом, які лежали на підлозі. Як тільки хто з них починав ворушитися, він штовхав його кінцем електричного кийка в потилицю і примовляв:
— Це тобі за те, що цькував Незнайка собаками. Іншим разом не роби так!
Через півгодини скафандр знайшли на тому ж місці, де його залишив Незнайко. Мига й Жуліо звеліли Незнайкові віднести скафандр в автомашину, а самі зайшли в кімнату до Клопса:
— Цього разу ми нічого не знайшли, але скоро ми ще повернемося і знайдемо неодмінно, — сказав Мига. — А зараз, пане Козлику, я прошу вас штрикнути їх іще по разочку кийком, щоб вони гарненько зрозуміли, що значить мати справу з поліцією.
Козлик слухняно виконав наказ Миги, після чого всі троє вийшли з будинку й сіли в машину, де на них чекав Незнайко.
Запустивши двигун і від'їхавши на два чи три квартали від будинку Клопса, Жуліо звернув у тихий безлюдний провулок і зупинив автомобіль біля телефонної будки. Тут наші шукачі пригод стягли з себе поліцейську форму й переодяглись у свій звичайний одяг. Мига звелів Незнайкові надіти ще поверх одягу космічний скафандр, а сам почав дзвонити по телефону в готель.
— Алло! — закричав він у телефонну трубку. — Це готель «Ізумруд»? Прошу приготувати найкращий номер для космічного мандрівника Незнайка… Так, так, для космічного. Що ж тут незрозумілого? Прибув до нас прямо з космосу. Ми привеземо його до вас не пізніше ніж за годину. Прошу як слід приготуватися до зустрічі!
Поклавши трубку, він зараз же набрав інший номер і загорлав:
— Гей, це хто? Це студія телебачення? Треба організувати телевізійну передачу з готелю «Ізумруд». Туди скоро приїде прибулець з космосу, космічний мандрівник Незнайко… Ну який, який!.. Кос-міч-ний, кажуть вам! Прилетів до нас з іншої планети у скафандрі… Ніхто й не жартує з вами! Не вірите — можете не приїжджати, потім самі шкодуватимете. На всякий випадок запам'ятайте: ми будемо біля під'їзду готелю через годину. Приїдемо на жовтій автомашині. Дивіться не переплутайте! Остерігайтесь підробок! Справжній космічний мандрівник належить нам.
Мига поклав трубку і вийшов з телефонної будки.
— Тепер телевізійники в наших руках! — сказав він. — Зараз поки що в космічного мандрівника вони не вірять, але не мине й десяти хвилин, як вони почнуть сумніватися. Через півгодини дійдуть до думки, що треба про всяк випадок доправити до під'їзду готелю телевізійну апаратуру й оператора. Якщо навіть ніякого космонавта й не буде, то, можливо, ще станеться щось цікаве. Наші телеглядачі охочі до всяких сенсацій… А зараз, друзі, нам треба як слід підготуватися до зустрічі і домовитись про все. Час для цього у нас є.
Розрахунки Миги, виявилося, були абсолютно правильні. Працівники телестудії спочатку не повірили його словам, але потім почали дзвонити по телефону працівникам кіностудії і питати, чи знають вони про те, що в їхнє місто прибуває космічний мандрівник. На кіностудії, звісно, ніхто нічого не знав, але соромно було признатись у своїй необізнаності, тому сказали, що вже щось про це чули. Розпитавши про все працівників телестудії, вони почали дзвонити в редакції різних газет і журналів, намагаючись вивідати в них які-небудь подробиці. Працівники редакцій самі нічого не знали, але подумали, що вони, як водиться, прогавили. Всі вони стали дзвонити
