Гордівниця Злата - Тамара Крюкова

— Я бачу, ти не терпітимеш кривди.

— Який з цього сенс? Краще б мені промовчати, а тепер я нажила ворога, — засмутилася Злата.

Дівчина й не знала, що ворог у неї з’явився тієї ж миті, коли принц освідчився їй.

Повернувшись додому, юна герцогиня дала волю своїй люті. Вона надавала ляпасів служниці, яка не дуже спритно допомагала їй роздягатися, пожбурила бронзовим свічником у гувернантку, яка намагалася втішити «схвильоване дитя», і, грюкнувши дверима, зачинилася у своїх покоях. Не знаходячи собі ніде місця, Агнеса то наче розлючений звір ходила з кутка в куток, то кидалася на кушетку й безутішно ридала. Нарешті вона заспокоїлася й підійшла до дзеркала. Очі її підпухли від сліз, а волосся скуйовдилося. Зараз вона не була схожа на блискучу даму з вищого світу.

— Ця мерзотниця мені за все заплатить. Не вистачало ще, щоб від хвилювання у мене зіпсувався колір обличчя, — процідила герцогиня, припудрюючи гарненький носик.

Повернувши колишнє самовладання, Агнеса подзвонила в дзвіночок. Служниця миттю з’явилася на виклик.

— Накажи фурману з’їздити до табору та привезти до мене циганку, ту, яка так добре ворожить на картах. І нехай поквапиться, а не трактири перераховує, — звеліла пані.

В очікуванні ворожки час тягся нестерпно повільно. Агнеса намагалася читати роман, але думки її були далеко. Раз у раз їй чувся звук екіпажу, що під’їжджає, і вона кидалася до вікна. Не встигла ворожка переступити поріг покоїв і схилитися в уклоні, як герцогиня нетерпляче наказала:

— Кланятися потім будеш. Ворожи! Я хочу знати, чи буду я королевою?

Циганка дістала з-під квітчастої хустки колоду карт і розкинула їх на столі. Побачивши, що поруч з червовим королем випала бубнова дама, герцогиня зблідла і, не давши ворожці вимовити слова, несамовито змішала карти на столі в купу.

— Твої карти брешуть! — крикнула вона.

Сивоволоса циганка мовчки схилила голову в шанобливому уклоні. Вона багато пожила й знала, що сильним світу цього не варто суперечити, особливо коли вони розгнівані. Заспокоївшись, Агнеса запитала:

— Як мені повернути принца? Мені потрібен трон.

— Є в мене приворотне зілля. Якщо три дні поспіль поїти ним принца на світанковій зорі, він перед тобою не встоїть, — пообіцяла циганка.

— Чи ти при своєму розумі? Як я буду принцу на зорі зілля давати? Хіба тільки кухаря підкупити, — замислилася герцогиня, але відмахнувшись від цієї думки, наказала: — Кажи, який ще засіб знаєш.

— Можна шпильку зашити в корсет принцової нареченої, щоб він від неї відмовився. Чи коржа їм дати з відворотною травою. Як з’їдять — відразу ж посваряться.

Чим більше герцогиня слухала рецепти ворожби, тим більше впадала у відчай. Усі вони були нездійсненними. Вона наказала ворожці ще раз розкинути карти, і знову, наче глузуючи, червовий король і бубнова дама стали поруч.

День наближався до ночі, коли Агнеса прогнала циганку геть. Багрянець заходу розлився над містом. Він палахкотів над палацами та халупами, рівномірно обдаровуючи їх красою та обіцяючи на ранок гарну погоду. Поступово останні червонуваті розчерки західних променів згасли. Ніч накрила місто темним простирадлом. У вікнах згасли вогні. Тільки вартові стояли на сторожі, час від часу постукуючи стукалками, вулицями бродили вартові, охороняючи спокій городян.

Юна герцогиня була похмурішою за хмару, але вона твердо вирішила, що не відступиться. Почуття помсти палило її невигубним полум’ям.

«Цікаво, як у мене ляжуть карти?» — подумала Агнеса й дістала нову колоду. Наслідуючи циганку, вона взялася розкладати карти на столі. Ось червовий король. Герцогиня зволікала перш ніж дістати наступну карту, а потім повільно перевернула її. Це була осоружна дама.

— Якщо я не можу добути принца й корону добром, нехай мені допоможуть сили зла! — незадоволено вигукнула вона, жбурнувши колоду, що залишилася в руці, на стіл. Піковий туз, провісник біди, упав зверху на бубнову даму.

Герцогиня в благоговійному страху витріщилася на карти. Що це: випадковість чи знамення? Вона зібрала карти, перетасувала їх і почала відкривати одну за одною. Король, дама… піковий туз.

Пальці в юної герцогині тремтіли, вона поглянула довкола і, намагаючись надати голосу рішучості, промовила:

— Темні сили, якщо ви чуєте мене, дайте знак.

Агнеса завмерла. Вона сподівалася, що повалить чорний дим, запахне сіркою, посиплеться сніп іскор, але нічого подібного не сталося. Усе було, як і раніше. Герцогиня була глибоко розчарована, хоча, щоправда, відчувала й полегшення.

«Мабуть, карти випали випадково», — зітхнула вона і, щоб переконатися, розклала їх востаннє. Дама випала першою, потім піковий туз, потім ще один і ще… Агнесі стало по-справжньому страшно, але вона як заведена продовжувала перекладати карти. У колоді виявилась одна бубнова дама і п’ятдесят три пікових тузи. Тепер герцогиня не сумнівалася, що розбудила сили зла.