Ну чисто янгол! - Ірина Сергіївна Потаніна

— Ми досить надивилися на наших милих конкурсанток найближчим часом. О, ми бачили їх у таких ситуаціях, що тепер знаємо про них практично все! — весело заявляв Король. — Отже, дозвольте ще раз повідомити результати.

— Одночасно два титули надаються фіналістці, яка іменується Сплячою Красунею, — «Міс Добраніч». Привітаймо щасливицю. Чудовий приз — почесну грамоту, надруковану щойно поцілунками Принца, переможниці вручать наші улюблені герої Хрюша, Стєпашка та Філя. Нагадую, що поцілунок Принца можна використати за прямим призначенням. Якщо Красуня захоче прокинутися, то прикладе свою грамоту до губів і миттю виявиться Несплячою.

— У номінації «Міс Стрункі Ніжки» перемогла Баба Яга Кістяна Нога. Чудові ноги, я вам доповім! Їй вручать почесну грамоту, надруковану поцілунками Принца, наші чудові потвори. Нагадаю, що поцілунок Принца у всіх обмінних пунктах можна обміняти на чималеньку порцію енергії для чаклунства.

— У номінації «Міс Ангеліна» перемогла представниця янголів-охоронців, мила дівчинка Ангеліна Андрєєва. Їй почесну грамоту з поцілунком вручатиме наш знаменитий конферансьє Петруша. Він так хвилювався за Ангеліну, що зірвав голос, тому мені й доводиться повідомляти все самому. Нагадую, що ця почесна грамота дозволяє легко проходити в реальний світ у гості до своїх підопічних.

— Учасниця конкурсу на ймення «Неуклюжа» Чеширська одноголосно була визнана «Міс Посмішкою» нашого конкурсу. Їй грамоту з поцілунком вручає Старійшина Чеширських Котів. Завдяки цій грамоті «Неуклюжа» отримує право щоденного ламання двох-трьох будинків. Але тільки в районах, призначених до знесення, тільки в них!

— Спеціальний приз від Товариства Зелених отримує чарівна Жаба. «Вона — наш ідеал!» — зізнаються члени товариства. «Вона зелена, природна й нешкідлива! Поцілунок Принца на грамоті дозволить переможниці перевірити, Царівна Жаба вона чи просто жаба. Але в будь-якому разі відтепер вона назавжди „Міс Товариства Зелених“!»

— І нарешті, прекрасна Царівна проголошується «Міс Чарівність»! Вона врочисто запрошується на весілля Принца як… як…

Я нишком кинула оком на Принцесу, очікуючи побачити напружене бліде обличчя й покусані губи. Але ні, вона спокійно дивилася на майбутнього тестя, й по очах її було видно, що навіть якщо він зараз вимовить щось на кшталт «як прибиральниця», в Царівниних стосунках із Принцем нічого не зміниться. Вони все одно одружаться та будуть щасливі, й жодні обставини не можуть бути їм перешкодою.

— Як наречена! — вимовив нарешті Король, і всі навколо радісно зааплодували.

Ось так я виграла конкурс для своєї Ангеліни. Так, між іншим, жодного разу й не побувала на сцені. Зате зробила багато інших не менш кошмарних речей. Втім, Ангеліна відплатила мені нітрохи не гіршою монетою.

— Ми повинні, повинні напружитися й усі разом відкрити цей портал! Адже разом ми — сила! Ми — колишні дівчиська на стежці війни! Дівчиська-переможниці! А отже, можемо все! — упевнено налаштовувала нас Царівна.

— Усі-усі! — підтвердила «неуклюжа», котра теж зголосилася брати участь у моєму відправленні додому.

Річ у тім, що почесна грамота переможниці, яка дарує право на прохід у реальний світ без будь-яких дзеркал, ще не набрала достатньої сили, щоб легко відкривати портал між світами. Я ж дуже квапилася додому. Хвилювалася за Ангеліну й батьків. Переживала за свій клас і особливо — за розбишакувату Крючкову. Загалом, як не просила Царівна залишитися на весілля, я все-таки вирішила повертатися. І ось тепер ті, хто був «дівчиськами на стежці війни», взялися допомагати мені підживлювати грамоту додатковою енергією.

— Три-чотири! — голосно скомандувала Ведмедик і стисла в кулаки всі три свої руки. Було видно, що вона страшенно силкується допомогти. Шерсть у неї на лобі вмить змокла.

— Я зараз розірвуся на безліч дрібних жабенят, — простогнала жаба, яка теж віддавала всі сили моєму порталові.

Переможниці конкурсу дружно, всі як одна, віддавали для мене свої останні сили. Але ж їм ще належало гуляти на весіллі й мати бадьорий вигляд! Які ж вони все-таки добрі й чудесні… Які… Крізь насунуту на очі завісу сліз я вже бачила арку порталу.

— Любі мої, рідні, гарні… — збиваючись, почала я, намагаючись і віддячити, й підбадьорити одночасно.

— Досить! — різко обірвала Ведмедик. — Нема коли язиком ляпати. Все, дірка готова. Давай, поринай. Сама туди, а до нас Ангелінку жени, поки портал не завалився.

Я слухняно ступнула до порталу.

— І це… Ну, як його… Коротше, спасибі тобі, ось! — Ведмедик раптом оглушливо потягла носом, і я не витримала, кинулася до неї обійматися. — Щось у ніздрю потрапило, — виправдовувалася моя плюшева подруга. — Вія, мабуть. Лоскоче там, ото ж ніс і сльозиться…

Я теж ридала… І ніхто, уявляєте, ніхто з присутніх не квапив мене й не скаржився на втому! З добрими, теплими посмішками всі колишні недоторканні капризулі дивилися на Ведмедика, яка плакала вперше в житті, й мовчки чекали, коли я наберуся сили, щоб розлучитися з нею.

— Час! — Ведмедик сама відліпила мене від своїх м’яких грудей, ще мить потрусила всіма трьома ручиськами мою долоню, а по тому рвучко вштовхнула мене в портал.

Усе навколо мене закрутилося й пішло різнобарвними плямами.

— Упс! — перша, кого я зустріла, поспішаючи шкільним коридором, була Танька. Вигляд вона мала, скажемо прямо, найдивовижніший — одне око було яскраво нафарбоване, друге ховалося під спущеним чубчиком. Нігті на одній руці були довгі та яскраво червоні, на другій — коротко підстрижені й ненафарбовані. Сукню було пошито з двох половинок — одна сіра, від якогось строгого вбрання, друга — строката, вочевидь, від кричущого напіввечірнього.

— А