Мауглі - Редьярд Джозеф Кіплінг
— Чудово! — сказав Мауглі. — Тепер розведуть теревені! Як люди схожі на плем’я Бандар-Ліг! Зараз він почне споліскувати водою рот, а потім пускатиме з нього дим. І лише після цього розповідатиме свої історії. Премудрий народ ці люди! Біля Мессуа не залишилося жодного сторожа; всі вони тепер сидітимуть тут, доки не наповнять свої вуха базіканням Бульдео. Але що це? Невже я перетворююся на такого ж неробу, як і вони?
Мауглі швиденько підскочив і побіг назад до хатини. Коли він зупинився біля вікна, то відчув легенький дотик до ноги.
— Мамо, це ти? Навіщо ти прийшла сюди? — запитав Мауглі, одразу зрозумівши німу мову Матері Вовчиці.
— Я почула в лісі спів моїх дітей і пішла за тим з них, кого люблю найбільше. Дороге моє Жабеня! Мені дуже хотілося подивитися на ту жінку, яка давала тобі молоко, — говорила Вовчиця, уся мокра від роси.
— Вони зв’язали її і вже хотіли вбити, але я розрізав мотузки, і тепер вона зі своїм чоловіком піде із села через Джунглі.
— І я піду назирці. Хоч я і стара, але зуби в мене ще є. — Вовчиця Мати трохи піднялася на задніх лапах і крадькома зазирнула через вікно в темряву хатини. Через хвилину вона безшумно спустилася на землю. — Я теж давала тобі перше молоко. Але Багіра говорила правду: «Людина врешті-решт завжди приходить до людини».
— Можливо, це так, — сказав Мауглі неприязно. — Але принаймні зараз я зовсім не думаю йти до них. Зачекай тут, доки я не повернуся, але не з’являйся їй на очі.
— Ти ніколи не боявся мене, моє Маленьке Жабеня, — сказала Мати Вовчиця, ховаючись у високій траві так спритно, як це вміють робити лише вовки.
— Зараз усі люди сидять навколо Бульдео, — прошепотів Мауглі, встрибуючи в хатину. — Він розповідає їм те, чого ніколи не було. Коли старий закінчить свої вигадки, всі прийдуть сюди, так вони кажуть, і принесуть Червону… вогонь, щоб спалити вас обох. Ну, що ви вирішили? Треба негайно йти звідси.
— Я говорила з чоловіком, — відповіла Мессуа. — До Ханівари звідси близько п’ятдесяти миль, там є англійці…
— А вони з якої зграї?
— Я не знаю. Це білі люди. Говорять, що вони керують всією країною і не дозволяють ні спалювати інших людей, ні битися без свідків. Якщо ми встигнемо сьогодні вночі прийти туди, тоді ми врятовані, а якщо не встигнемо — нам кінець.
— Вас не уб’ють. Жодна людина не вийде сьогодні вночі за ворота села. Що це він робить? — запитав Мауглі, поглянувши на чоловіка Мессуа, який, сидячи навколішках, рився в землі в одному з кутів хатини.
— Там у нього сховано трохи грошей, — відповідала Мессуа. — Ми не можемо взяти з собою нічого, крім грошей.
— А, це ті дрібні цяцьки, які передають із рук в руки, а вони залишаються такими ж? Хіба і там вони теж знадобляться? — запитав Мауглі.
Чоловік Мессуа сердито поглянув на хлопчика.
— Та він просто дурень, а не диявол, — пробурмотів він. — З грошима я зможу купити коня. Ми занадто змучені, щоб довго йти, а через годину все село гнатиметься за нами.
— Я кажу, що вони не гнатимуться за вами доти, доки я цього не захочу. Але купити коня — хороша думка, бо Мессуа зовсім знесилена.
Чоловік тим часом підвівся, ховаючи в пояс останню рупію. Мауглі допоміг Мессуа вилізти через вікно. Свіже нічне повітря одразу оживило її, але Джунглі в місячному сяйві здалися жінці дуже похмурими й страшними.
— Ви знаєте шлях до Ханівари? — запитав Мауглі пошепки. Ті відповіли, що знають.
— Чудово. Не забувайте, що вам зовсім нічого боятися і не варто поспішати. Лише одне… можливо, час від часу вам чутимуться пісні Джунглів. Хай вас це не лякає.
— Невже ти думаєш, що ми наважилися б іти вночі через Джунглі, якби на нас не чекала смерть від вогню? Але хай краще нас загризуть у Джунглях дикі звірі, ніж уб’ють люди, — сказав чоловік Мессуа. Жінка поглянула на Мауглі та розсміялася.
— Я по-вто-рю-ю то-бі, — сказав хлопчик так, як інколи говорив Балу, всоте втокмачуючи старий Закон Джунглів своєму неуважному учневі, — я повторюю, що жоден зуб у Джунглях не торкнеться вас; жодна лапа не підніметься проти вас. Ні людина, ні звір не затримає вас, доки ви не наблизитеся до Ханівари на відстань погляду. — І потім, звернувшись тільки до Мессуа, додав:
— Він не вірить мені, але ж ти повіриш?
— Звичайно, мій сину. Людина ти, дух чи вовк із Джунглів — все одно я тобі вірю.
— Він злякається, коли почує поруч спів мого народу. Але ти тепер знаєш і розумієш, що це таке. Ідіть і не поспішайте: немає потреби квапитися. Ворота села залишаться замкненими.
Мессуа раптом заридала і схилилася до ніг Мауглі, але він швидко підняв її, хоча й сам весь тремтів від хвилювання. Жінка обіймала хлопчика і називала його всіма лагідними словами, які тільки знала. А чоловік її в цей час дивився із жалем на поля, які він мусив залишити, і говорив:
— Тільки б добратися до Ханівари! Там я подам англійцям скаргу на браміна і на старого Бульдео, та й на інших. Я розорю їх до нитки, голими пущу по світу. Вони вдесятеро заплатять за мої незасіяні ниви і за моїх ненагодованих буйволів. Я знайду справедливість!
Мауглі засміявся.
— Я не розумію, про яку справедливість ти говориш, але… якщо до наступних дощів ти
