Мауглі - Редьярд Джозеф Кіплінг

одні, без охорони, йшли по такій небезпечній частині Джунглів, де щомиті можна натрапити на вовкулаку. Тому він, Бульдео, вирішив провести їх до села. Можливо, вони зустрінуть дорогою і саме дияволеня — це й на краще: вони принаймні на власні очі побачать, як найсміливіші сіонійські мисливці розправляються з такою нечистю. Брамін, сільський священик, дав йому в дорогу амулет, який чудово захищає від різної чортівні.

— Про що він говорить? Що каже? — щохвилини запитували вовки у Мауглі, який акуратно перекладав зрозумілою для них мовою все, про що йшлося, доки справа не дійшла до чаклунства. Тут хлопчик вже й сам не розумів, про що йдеться — він зрозумів одне: люди, які були такими добрими до нього, потрапили у пастку.

— Хіба люди ловлять людей у пастки? — запитав Сірий Брат.

— Так він розповідає. Я не все добре розумію. Вони всі збожеволіли. Старий каже, наче люди зловили Мессуа та її чоловіка за те, що вони були добрими до мене. Але я зовсім не розумію, до чого тут Червона Квітка. Я мушу все побачити на власні очі. Що б люди не думали робити з Мессуа, вони почнуть свою справу лише після повернення Бульдео. Тому… — Мауглі не закінчив фразу, яку почав, і замислився, повертаючи в руках держак свого ножа. Тим часом Бульдео з вугільниками, не гаючи часу, рішучими кроками попрямували до села.

— Я побіжу зараз до Людської Зграї, — нарешті промовив після тривалого мовчання хлопчик.

— Ну а ці? — запитав Сірий Брат, показуючи на темні спини вугільників.

— А ти їм заспівай щось на дорогу, — посміхнувся Мауглі. — Я б не хотів, щоб вони прийшли в село раніше, ніж зовсім стемніє. Змогли б ви затримати їх до того часу тут, у лісі?

Сірий Брат лише вишкірив свої білі зуби.

— Ми будемо водити їх околяса, мов прив’язаних цапів. Адже я знаю людей.

— Ну, це зайве. Заспівай трохи, щоб їм не було нудно повертатися. Пісня може бути й не дуже ніжна, Сірий Брате. І ти, Багіро, проведи їх, та підспівуй трохи коли-не-коли. Як настане ніч, зустрінь мене, Сірий Брате, біля села — ти знаєш місце, де ми спілкувалися.

— Не скажу, що це легке полювання — вистежувати разом із людським дитинчам. Коли ж я спатиму? — бурчала, позіхаючи, Багіра, хоча очі чорної пантери говорили, що вся ця історія її дуже тішить. — От не думала, що мені доведеться співати для людей! Однак спробуємо.

Вона нахилила голову до землі, щоб звук здавався глухішим, і вивела своє довге протяжне: «Вдалого полювання» — свій нічний мисливський поклик, який наганяв ще більшого жаху, бо лунав серед білого дня. Мауглі, хоча й був уже далеко попереду, чув, як рев Багіри лунав у Джунглях, спочатку підсилюючись, а потім спадаючи все нижче й нижче, і нарешті завмер як жалібне ридання. Мауглі чув і весело сміявся, продираючись крізь Джунглі. Перед ним промайнули фігури вугільників, які збилися в купу, і старого Бульдео, в якого за плечима стрибала рушниця, а він сам трусився, наче листок банана від вітру. Потім у Джунглях почулося виття Сірого Брата: «Іа-ла-ха! Іа-ла-ха!» — крик мисливців Зграї, які переслідують оленя або антилопу, — звук, який заповнює всі околиці й про який не можна сказати, звідки він лунає. Він спочатку наближається й росте, щоб потім раптом обірватися різким, коротким зойком. Три інших вовки відгукнулися, і тоді розпочалося таке виття, що Мауглі готовий був заприсягтися, що в ньому беруть участь не чотири вовки, а ціла зграя. Околиці заполонила чудова Ранкова Пісня Джунглів, з усіма її переливами, пісня, яка добре знайома кожному дорослому вовкові Зграї. Пісня, яка всупереч усім звичаям Джунглів, раптом залунала вдень, у годину післяобідньої тиші.

Ще мить тому нічну пітьму Не полохала тінь. Та місяць згас — надходить час Спочинку й сновидінь. Ранкова мить уже летить, Лунає звідусіль: «Солодких снів тому, хто штив Закони Джунглів всі!» І зуб, і ріг з нічних доріг Щезають на зорі. Приходить день — пора людей, Спішать плугатарі. У глиб печер і геть з очей Зникає хижий звір. Червоний сніп — повзе ясний Світанок із-за гір. Плазуй в нору, ховайсь в діру — Вже сонце припіка. Тривожний стук — гуде бамбук: Тікай, тікай, тікай! Удень ліси в чудній красі Нових лящать пісень. Небесна рать — качки ячать: «Належить людям день!» На всіх стежках, на моріжках Повисохне роса, І на землі кігтистий слід Себе відкриє сам. Про водопій удень не мрій, Лунає звідусіль: «Солодких снів тому, хто штив Закони Джунглів всі!»

Неможливо відтворити те враження, що здатна викликати пісня, яку виконували вовки, коли чули тріск гілок під ногами людей, що видиралися на дерева, і голосіння Бульдео, який промовляв одне за одним усі відомі йому заклинання. Потім вовки заспокоїлися