Українська література » Дитячі книги » Альфонс Цiттербаке - Герхард Хольц-Баумерт

Альфонс Цiттербаке - Герхард Хольц-Баумерт

Читаємо онлайн Альфонс Цiттербаке - Герхард Хольц-Баумерт
мій Чистун знайшов приліплену під столом гумку і заніс до себе в клітку. Коли вже він щось ухопить у свій дзьоб, то нізащо не відбереш.

Хай йому всячина, тому великодню!


Яка пригода була в мене з макаронами й помідорами

Мабуть, ніколи в житті я більше не їстиму макаронів і помідорів. Від самої згадки про них мені стає погано. А було ось як.

В суботу наш клас поїхав на екскурсію. Як це було чудово! Ми спали в бараці на солом'яних матрацах. Приємно пахла свіжа солома. Самі варили собі їсти. Першого дня готували дівчатка — гороховий суп і сосиски. Другого дня дівчатка приготували суп із локшиною і м'ясо.

Наступного дня мала відбутися мандрівка до руїн замку. Бруно сказав мені:

— Щось не хочеться плентатись до тих руїн. Це ж далеченько — кілометрів з п'ять буде.

Я відповів:

— У мене теж нема охоти. Ми з татом уже були там.

— Давай залишимося, — прошепотів Бруно.

— Ні, так не годиться, — відповів я теж пошепки. — Дисципліна є дисципліна.

Бруно невдоволено кивнув, а потім скорчив страшну пику.

— Я дещо придумав, Ціттербаке, — сказав він. — Ось побачиш.

А що він придумав — не сказав.

Наступного дня Гаррі, наш піонервожатий, знову призначив куховарити дівчаток, але ті відмовилися, їм теж хотілось побачити руїни. Раптом обізвався Бруно:

— У мене пропозиція. Ми з Ціттербаке вміємо куховарити, то й побудемо сьогодні за кухарів.

Всі здивувались, а Гаррі нам просто не повірив. Але Бруно так розходився, що Гаррі таки погодився. Всі пішли, а ми з Бруно залишилися куховарити. Бруно навіть не схотів вислуховувати від дівчаток поради. Коли всі пішли, він запитав мене:

— А ти вмієш куховарити, Ціттербаке?

— Так, — сказав я. — Можу насмажити смачної картоплі.

Зупинилися на смаженій картоплі. Але тільки поговорили, та на тому й кінець. Смажити картоплю передумали, а як приготувати щось інше, я не знав.

— А я гадав, ти вмієш куховарити, — сердився Бруно.

— Чому ж саме я? Це ж ти не захотів іти разом з усіма! — обурився я.

— А чому я? — гарячкував Бруно. — Ти ж сказав, що не хочеш іти до руїн, бо вже бачив їх!

Трохи посперечавшись, ми знову заходилися думати, що ж готувати.

— Треба щось зварити, — вголос міркував Бруно. — Без обіду не можна. У мене самого вже бурчить у животі. Як же так без обіду?

— Я залюбки попоїв би макаронів з томатним соусом.

Це я чудово придумав.

— Гаразд, — погодився Бруно. — Якщо ти більше нічого не вмієш, давай хоч це приготуємо.

Ми пішли до сільської крамниці й попросили макаронів.

— Скільки фунтів? — запитала продавщиця.

Ми здивовано переглянулись.

— Хвилинку, — попросив я її, - ми зараз повернемось.

Надворі ми стали гадати, скільки ж фунтів узяти. Нас двадцять п'ять чоловік і піонервожатий. Бруно гадав, що треба купити двадцять п'ять фунтів. А я думав, що півфунта макаронів на людину досить. Ми вернулись в крамницю і купили дванадцять фунтів. Бруно попрохав також дванадцять фунтів помідорів.

— Е, хлопче, на початку літа помідорів не буває! — продавщиця, мабуть, гадала, що ми сміємося над нею.

— Хвилинку, — заїкаючись, попрохав я. — Нам треба ще раз вийти.

Надворі Бруно пробурчав:

— Таке запропонував! Макарони без помідорів не підуть.

Що я міг сказати? Ми вернулися в крамницю, і я запитав:

— А чогось іншого у вас нема?

Продавщиця, мабуть, здогадалася, що нам треба:

- Є консервовані помідори у банках.

Ми були врятовані. Купили дванадцять банок помідорів і всі покупки принесли в табір. Бруно відразу ж заходився розпалювати вогнище. Зрозуміло, чому. Бруно не вміє куховарити. Отже, він хотів бути за кочегара, а мені лишалася кухня. Він розпалив у плиті величезне вогнище і все підкладав дров, а я ходив сюди-туди по кухні.

— Ну, Ціттербаке, — запитав мене Бруно, — скоро варитимеш?

— А чому саме я? Я не знаю, як варити макарони з помідорами! — закричав я.

Ми знову посперечались, але нічого не вдієш, обід треба готувати. Мама варить макарони якось у воді. Я намагався пригадати, як саме.

— Принеси води! — трохи подумавши, звелів я. Ми висипали макарони в каструлю, налили туди трохи води і все це поставили на вогонь.

— А помідори?

Я знову мало не посварився з Бруно.

— Ти не маєш ніякого уявлення про кулінарію! — крикнув я. — Помідори вкинемо наостанку.

Поки варилася повнісінька каструля макаронів, ми тим часом пішли пограти в бадмінтон.

Десь за годину Бруно раптом закляк із ракеткою в піднятій руці.

— Ціттербаке, щось смердить! — крикнув він. Я хотів заперечити, але й сам відчув запах. Він долинав з кухні. Ми прожогом кинулися туди. Каструля димувала й шипіла. Фунтів зо два макаронів здулися над каструлею і, мов довгі білі черев'яки, падали на плиту. Під каструлею теж лускотіло й шипіло. Ми перекинули каструлю над великою мискою, хотіли висипати макарони. Але висипалась тільки частина. Решта макаронів прикипіли до дна і не випадали. Ми втупилися в каструлю. Скидалося на те, що ми зварили купку вугілля.

— Може, вистачить тих, що висипалися? — стиха промовив Бруно. Висипалося чимало. Ми вишкребли

Відгуки про книгу Альфонс Цiттербаке - Герхард Хольц-Баумерт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: