Пригоди бджілки Майї - Вальдемар Бонзельс

— Я тобі зараз голову відкушу, якщо не скажеш! — заволав шершень і підійшов зовсім близько.

— А моїй голові однаково недовго ще бути на в’язах. То для чого зволікати? Зробіть це. Я не зраджу милу бабку, свою хорошу подругу. Ви ж бо хочете її, як і мене, в полон взяти.

Розбійник важко дихав. Надворі вже почало розвиднятися, і Майя помітила, що у нього бліде чоло, а в очах — страх і нерішучість.

— Господи Боже ти мій, — промовив він, і було видно, що шершень спантеличений та розгублений. — Вже час, я мушу розбудити решту. Ні, ні, маленька бджілко, я не хочу ніякого зла для Шнук. Та я її більше за своє життя кохаю! Скажи, де мені її знайти?

— А я люблю своє життя, — філософськи змінила напрямок розмови Майя.

— Якщо скажеш, де живе Шнук, — сказав вартовий, Майя бачила, як важко йому даються ці слова, він аж трусився весь, — я відпущу тебе на волю, і лети — куди тобі тільки заманеться!

— А ви дотримаєте свого слова?

— Клянуся честю розбійника, — гордо поклявся вартовий.

Майя і слова не могла видушити. Час збігав, до світанку залишалися лічені хвилини, та серце бджілки святкувало перемогу.

— Добре, — погодилася мала, — я вам вірю. Слухайте уважно. Знаете, де біля замку ростуть старі липи? За ними тягнуться одне за одним квітучі луги, а потім — велике озеро. З південного боку, де у нього впадає струмок, на сонці виблискують білі водяні лілії. Там в очереті й живе Шнук. Ви обов’язково її там знайдете, у самий полудень, коли сонце стоїть у зеніті.

Розбійник схопився обома руками за голову. Йому, очевидно, було дуже важко себе пересилити.

— Ти кажеш правду, — тихо мовив він і зітхнув так, що було незрозуміло — радість це, чи сум. — Вона мені сказала, що хоче до своїх білих, які колишуться на воді. Вона тоді про лілії говорила. Ти — вільна, можеш летіти… Дякую.

Вартовий відійшов убік, звільняючи прохід. Надворі світало — розпочинався ще один літній день.

«Розбійник уміє тримати своє слово», — сказав вартовий. Він не знав, що Майя чула про нічну змову шершнів, тож думав собі: «Ну що таке одна-єдина бджілка? Скоро їх тут буде тисячі в полоні».

— І вам усього найкращого! — гукнула Майя і помчала, навіть не подякувавши за звільнення. У неї просто не було часу на це.

Маленька Майя летіла так швидко, як тільки могла. Мобілізувавшись, зібравши в кулак всі свої сили, всю свою волю, бджілка мчала, немов стріла, випущена з лука вправною рукою. Щоби ви знали, бджоли дуже вправно та швидко літають, швидше за інших комах. Майя намагалася хутчій дістатися до лісу, аби знайти там надійний сховок: а раптом шершень пошкодує, що відпустив її та, розбудивши інших, кинеться навздогін?

З дерев додолу, на зів’яле листя спадали важкі краплі роси. Тут було так холодно, що бджілка заледве ворушила крильцями. Навкруги панувала така тиша, ніби сонце забуло про бідолашну землю, і всі живі істоти заснули вічним сном. Майя піднялася так високо, як тільки могла. Зараз для неї є лише одна мета: вона мусить якнайшвидше знайти свій вулик, відшукати свій народ, свою батьківщину, якій загрожувала смертельна небезпека! Вона має попередити їх! Вони повинні приготуватися відбити напад, запланований розбійниками-шершнями цього ранку! Все-таки, бджолиний народ — то велика сила. Вони здатні стати на захист Вітчизни і битися навіть з переважаючими силами супротивника. Проте, якщо вулик заскочать зненацька, рано-вранці, коли всі ще сплять: і королева, і солдати, тоді бути біді… Чимало бджілок потраплять в полон, і шершні святкуватимуть перемогу. Маленька Майя подумала про силу і міць своїх родичів, про їхню готовність до самопожертви та вірність королеві. Від цих думок вона сама запалала ненавистю до ворогів, сама вже була готова померти за свій народ! У її серці спалахнули мужність, щастя і любов.

Раптом Майя збагнула, що не може зорієнтуватися… Так-так, вона загубилася… Ще ніколи в житті вона не літала так високо. Від холоду боліло все тіло, та й згори важко було розгледіти якісь знайомі місця… «Як же мені знайти дорогу додому? Як вчасно попередити про небезпеку?», — зітхнула вона. Аж несподівано якась незвідана сила потягнула її у певному напрямку. «Чому мені хочеться летіти саме туди? Це, напевно, мене притягує рідна домівка», — Майя віддалася цьому відчуттю і швидко полетіла в тому напрямку. Несподівано бджілка відчула шалену радість: удалині замаячіли сірі крони лип із замкового парку. На галявині Майя побачила, як починають клубочитися світлі пасмуги туману, і подумала про квіткових ельфів, про їхню добровільну та радісну смерть. Спомин про ельфів знову наповнив її серце впевненістю і розігнав останні страхи. «Ну й нехай, — думала вона, — нехай мене зневажають за те, що я покинула поліс. Нехай королева покарає мене, лише б їм усім оминути лиху годину».

Ось уже біля довгого кам’яного муру видніється голуба ялина, яка служить захистком для її полісу від західного вітру. А ось червоні, сині, зелені льотки: брами її рідного дому. Серце у Майї шалено закалатало і малій перехопило подих, але бджілка опанувала себе і скерувала до червоного льотка. Він має привести її до рідного народу, до королеви. Коли вона приземлилася на дощечку під льотком, її перепинила сторожа, двоє вартових. Вони одразу схопили бджілку, та Майя від хвилювання не могла і слова мовити… Вартові мали рацію, адже жодна чужа бджола не має права без дозволу королеви зайти у вулик. Такий вчинок одразу карається смертю.

— Ану назад! — грізно крикнув вартовий і грубо відштовхнув Майю. — Що це вам таке на думку спало? Забирайтеся геть, бо ми вас заколемо! — тоді вартовий звернувся до свого товариша і здивовано запитав: — А в тебе вже колись таке