На каравелі "Улюбленець Нептуна" - Владлен Олексійович Суслов

не зважив на це і все таки поставив його відкачувати воду… Та хіба тільки Алонсо? А Тірсо? На нього страшно глянути… Жовтий, як віск, очі позападали. Не людина, а тінь, ходить по кораблю — самі кістки та шкіра. Дієго знає, що в Тірсо тропічна лихоманка, та йому байдуже до цього… А з яким сумом згадують моряки про своїх діток, яких вони залишили вдома…”

— Федю, ходімо просушимо одяг, — мовив Ніанг.

Кудряш відвернувся від дзеркала. Хлопчики вийшли на палубу. Недавню красуню каравелу важко було впізнати. Різьблену фігуру Нептуна, яка ще півгодини тому гордовито красувалась на носі корабля, розкололо навпіл. На щоглах висіли уривки вантів. Кормовий ліхтар зірвало в море. Від камбуза не лишилося й згадки. Одну з гармат, закріплену коло правого борту, змило хвилею.

Похмурий, без камзола, в пошматованій сорочці, капітан стояв біля компаса, спираючись на свою незмінну палицю. Біля Дієго крутився Хуан. Золотий галун на правому рукаві його оксамитової куртки теліпався на одній нитці. Лівого галуна взагалі не було. Під оком у боцмана виднівся здоровенний синяк.

— Усі цілі? — хрипко спитав капітан.

— Всі, крім Гуго, — доповів боцман.

— Знаю, мені казав Доменіко… Туди йому й дорога, негідникові.

Помітивши Федю, Дієго гнівно накинувся на хлопчика:

— Ви знали про бурю й не попередили мене! Милуйтеся тепер наслідками. — Капітан обвів круг себе рукою.

Кудряш отетерів від такого нахабства. Як? Дієго в усьому звинувачує його, Федю?!

— Ви ж самі не послухались мене! — гнівно вигукнув хлопчик. — Повірили своєму звіздареві!..

— Не згадуйте мені про того пройдисвіта! Про небіжчиків не варт говорити! Я радий, що позбувся алхі…

Тут капітан раптово замовк, витріщившись на люк, з якого показалася спочатку голова в чорному береті, а потім і вся незграбна постать Гуго. Обличчя Дієго стало землисто-сірим від злості. Здавалося, він зараз, як розлючений ягуар, кинеться на астролога й роздере його на шматки.

Гуго теж угледів хазяїна й хотів було шмигнути назад у трюм, але різкий окрик капітана прикував його до місця. Боячись розправи, алхімік звалився ниць і якось дико, по-вовчому завив; голова його нервово засмикалась.

Бажаючи загладити свою провину перед капітаном, Доменіко волохатими ручиськами схопив за комір онімілого від жаху астролога й поволік, ніби мішок, по палубі. Той не чинив опору і тільки пронизливо верещав, вимолюючи пощаду. Черевики позлітали в алхіміка з ніг, руки теліпалися, мов неживі.

За два кроки від капітана Доменіко кинув Гуго на мокрі дошки. Скрипнувши зубами, Дієго мовчки підняв палицю І вдарив нею алхіміка. Гуго істерично закричав від болю і, повзаючи на колінах, став запевняти, що в усьому винні зірки, що він здобуде золото, якщо дон Дієго його простить.

Капітан гидливо поморщився й пошкутильгав до себе в каюту. Вже біля дверей кинув через плече:

— Доменіко, почепи цього хробака на рею! — Якусь мить капітан постояв, роздумуючи, і додав: — А втім жаль вірьовки на нього. Краще кинь його за борт…

Слова грізного капітана ніби підстьобнули Гуго. На подив присутніх він блискавично схопився й кинувся до Дієго. Астролог упав перед ним на коліна й хрипким від хвилювання голосом благав:

— Ваша милість! Я не встиг доповісти… Я знайшов філософський камінь! У вас будуть гори золота, тільки помилуйте мене! Дайте мені лише тиждень, всього один тиждень! Я знайшов спосіб, як добути золото з морської води! Повісите мене, якщо кажу неправду…

Слово “золото” магічно вплинуло на Дієго. Він завагався, перевів погляд з алхіміка на Кудряша, потім знову на Гуго й, щось подумавши, сказав:

— А ви, герцог, змогли б добути з води золото?

Федя замислився. Колись батько розповідав, що в морській воді, крім кисню й водню, з якого вона складається, є хлористий натрій, магній, гіпс, бром, калій, залізо, мідь, стронцій, золото та інші хімічні елементи. Тато казав і про те, що люди вже навчились добувати з морської води магній, а за допомогою синтетичних смол, подрібнених на невидимі зерна, що звуться іонітами, неважко добути й золото. Правда, в морській воді його дуже мало: всього чотири грами на мільйон тонн… Крім того, потрібне складне обладнання, реактиви, спеціальні знання, яких Федя не мав. Він же не інженер-технолог на хімічному заводі, як його батько, а всього лише школяр — перейшов у восьмий клас… Звичайно, при тому рівні розвитку науки й техніки, який вони мали в шістнадцятому столітті, про добування золота з морської води не могло бути й мови. Зваживши все це, хлопчик спокійно заявив:

— Ні, я не зміг би і ніхто не може…

— А я можу, можу! — заволав алхімік, побачивши, що капітан не вірить йому й не збирається відміняти свого наказу. — Виставте варту, замкніть мене на замок, але дайте всього тиждень, один тиждень!!! О, ви не пожалкуєте, я збагачу вас!..

Тінь вагання лягла на обличчя капітана. Золото йому було потрібне. Повернувшись до Доменіко, Дієго сказав;

— Може, спробувати? На той світ я його встигну відрядити й через сім днів… Як ти гадаєш?

— Так само, як і ви, — не задумуючись випалив Доменіко.

— Гаразд, — махнув рукою капітан, — спробуємо. Тільки тиждень забагато… Сьогодні що за день?

— Четвер, — мовив Хуан.

— Так ось, даю тобі… — Дієго став загинати пальці, відлічуючи дні. — Четвер, п’ятниця, субота, неділя… Ну, гаразд, і понеділок твій… Даю тобі п’ять днів, У вівторок ти покладеш мені на стіл золото. Коли ж ні-стережися! Все.

— Спасибі, спасибі, — низько кланявся Гуго. — Перед вами буде весь світ… Золото все може… — і він, задкуючи, сховався в своїй каюті.

— А ти чого вуха розвісив?! — крикнув капітан боцману. — Скликай людей, наводь порядок!

Незабаром на каравелі закипіла робота. Стукали сокири, дзижчали пилки, лаявся боцман, за своєю звичкою підганяючи матросів. Одні зашивали вітрила, другі лагодили пошкоджені борти і реї, треті поралися в трюмі, допомагаючи Луїсу. Габріель обладнував новий камбуз…

Франсіско вже встиг переодягнутися й разом з Альфансо, Педро та Доменіко зайнявся стерном. З сокирою в руці, похитуючись, поплівся на корму і Тірсо. Порівнявшись із хлопчиками, він щиро посміхнувся їм.

— Що, гороб’ята, налякалися? У ваші роки, ох-хо-хо, рано ще блукати по морях…

— А ви не знаєте, якої сили був шторм? — спитав Федя.

— Це, синку, не шторм, а шквал. Налітає він неждано-негадано і дме щосили… Часу-то в нього обмаль, ось він і надолужує… Пам’ятаю, я ще хлопчиком був, таким, як ти, — Тірсо потріпав НІанга по кучерявому волоссю. — Наше сільце лежить біля самого моря. З діда-прадіда всі рибалили. Батько теж був рибалка… Так от, якось влітку пішов я з матір’ю зустрічати батька.