Ірка Хортиця — надніпрянська відьма - Ілона Волинська

— Я знала, що від тебе всього можна чекати, клята Хортова крове. Відьму гублять її власні закляття! Пригадуєш молоко, яке ти здоїла? Своїми ж руками ти створила для мене зброю! — жінка підняла ампулу з білою рідиною: — Прощавай, Ірко Хортице, ти так ніколи й не станеш справжньою відьмою!

Запальничка клацнула, легкий язичок полум’я лизнув скло ампули.

— На вигоні вогонь горить, у нашої відьми живіт болить! — бубоніла відьма.

Дівча на рогачі раптом страшенно зблідло, схопилось руками за живіт і дико, пронизливо закричало, наче від нестерпного болю. Рогач, що літав у повітрі, здригнувся. Дівча полетіло вниз. Хлопчик спробував його зловити… І вони всі втрьох упали на асфальт: дівча, хлопчик і рогач. Несамовито закричавши, дівча забилося в конвульсіях, але ликове кружало з рук не випустило.

— Що, пече?! — зареготала товста відьма, продовжуючи підігрівати ампулу з молоком на вогні. Насолоджуючись, вона дивилася тільки на суперницю, що корчилася від болю.

Аж раптом у повітрі просвистіла важка стріла. Тупе вістря вцілило прямісінько відьмі в долоню. Жінка скрикнула, крихітна ампулка дзенькнула об тротуар, і біляве дівча миттю її підхопило. Хлопчик опустив лук.

— Усе одно спалю-у-у! — нестямно заверещала бабега.

Гаряче повітря вдарило всім в обличчя. Там, де стояла жінка, спалахнуло вогняне колесо! І це колесо покотилося до темноволосого дівчати!

Повз Іващенка промайнуло цебро — то білявенька, не розгубившись, хлюпнула на вогняне колесо водою. Але перш ніж бризки встигли долетіти до вогню, відьма зробила ще одне перевтілення. На місці колеса виникла висока копиця сіна. Вода тихо хлюпнулася на неї, не завдавши жодної шкоди.

— Давай, Ірко! — тріумфально закричала білявенька.

Язичок вогню лизнув лико. Добре висушене кружало миттю зайнялося!

— У мене теж є запальничка, Радо Сергіївно! — процідила крізь зуби темноволоса Ірка.

— Що ти робиш? — глухо завило десь у глибині копиці. — Моє лико! Без нього я не зможу перевтілюватися! Лишуся такою назавжди!

— Ми знаємо, Радо Сергіївно, — чемно відповіла темноволоса.

Ликове кружало палало на асфальті. Копиця сіпнулася, два жмутки сіна вирвалися з неї, немов заломлені в стражданні руки, а два чорні провалля, наче очі, витріщилися на Ірку…

— Будь ти проклята, Хортова крове! — завила Рада Сергіївна. — Я ще до тебе доберуся!

— Копицею сіна? Навряд!

Ликове кружало востаннє спалахнуло й розсипалося. Копиця завмерла.

Розділ 24

Як і було обіцяно,

щасливий кінець

— Молодчина, Тетянко, — поблажливо похвалив Богдан. — Точно з’ясувала, на що відьма може обертатись. Без тебе ми б так не змогли підготуватися!

— Та й ти нічого. Із лука стріляєш влучно, — зніяковіло пробубніла Тетянка.

— Аякже, — знизав плечима Богдан. — Це ж я зараз Арагорн, а після першого фільму цілісінький рік Леголасом був, — Богдан підібрав з асфальту меч та Ірчин кросівок.

Сама Ірка ще й досі не зводила очей із нерухомої копиці.

— Своє ликове кружало я триматиму в сейфі, вогнестійкому, — сказала вона.

— Авжеж, он Рада цінний натурпродукт козлам усіляким довірила, і що з того вийшло? — Богдан штурхонув мечем заціпенілого Аристарха. — Забирайте свою солом’яну Раду Сергіївну. Тут, звісно, не село, але теж можуть розтягнути.

— До речі, куди ви поділи курку? — пожвавішала Ірка.

— Вона в будиночку, там де ми жили, — запобігливо промимрив Аристарх. З острахом поглядаючи на трійко дітлахів, він вихопив із копиці великий жмут сіна й потяг до багажника «Мерседеса». — І корівка там, забирайте на здоров’я, — мимрив ділок-невдаха, старанно запихаючи купу сіна до багажника й на заднє сидіння.

Ірка замислилася:

— Це добре, я її доїтиму, та й бабуся зрадіє… Тільки щось мені ця ідея не подобається.

Раптом її обличчя засяяло. Вона нахилилася до Тетянки:

— Валіза зі шмотками, напевно, теж там? Цікаво, це буде дуже некрасиво, якщо я її заберу?

— Приміряєш, тоді я тобі й скажу — красиво чи ні, — пообіцяла Тетянка.

Аристарх пробіг повз дітей з останнім жмутом сіна, потім усівся за кермо, висунувся з віконця й гукнув фальцетом:

— Таку відьму знищили! Негідники! А ти мені ще заплатиш! — він помахав кулаком Іващенкові, який знесилено притулився до задніх дверей офісу. — У мене твій слід залишився!

Загуркотівши, навантажений сіном «Мерседес» зірвався з місця.

— Ви не хвилюйтесь, — спробувала заспокоїти Іващенка Тетянка. — За слідом вас тільки Ірка могла до смерті замучити, а інші хіба що алергію нашлють.

— Аристарх казав: «швидку Настю», — гмукнула Ірка. Вона засунула руку до кишені джинсів і поклала на мляву долоню отетерілого Іващенка ганчірку з чітким відбитком черевика: — Тримайте ваш слід. Коли я тікала, — пояснила Ірка своїм друзям, — то встигла зняти в саду слід Аристарха й загорнути його у фольгу замість Іващенкового. Будемо сподіватися, що Аристарх не розкриватиме згорток, — Ірка посміхнулася. — Найсмішніше буде, коли закляття накладатиме роблена відьма. Адже вони не хазяйки своєму слову, назад його взяти вже не можуть.

— Відьом не існує, — очманіло пробелькотів Іващенко. — Агов, діти, а ви хто? — чіпляючись за одвірок, бізнесмен звівся на ноги.

— Нічний дозор, негайно вийдіть із темряви! — прокричав Богдан.

— Я в неї начебто й не заходив.

— Ось і не треба, — утішив хлопчак бізнесмена. — Там темно. І дуже страшно, — він швидко відсалютував Іващенкові мечем і повернувся до дівчат: — Ходімо на пляж, на косу. А то деньок щось надто нервовий видався.

І вся четвірка, на чолі з котом, рушила геть із провулка.

Вони підійшли до тролейбусної зупинки. Виснажена Ірка примостилася на краєчку напіврозламаної лавки. Тетянка втомлено схилилась на її плече, зазираючи подрузі в очі…

— Слухай, Ірко, а в тебе очі світяться. І колір змінився! — раптом здивовано зойкнула Тетянка.

— Невже зелені? — безнадійно запитала Ірка.

— Ага, — підтвердив Богдан, теж зазираючи Ірці в очі.

— Як гниле болото?

«Ну ось, тепер вона буде така сама, як Рада. Залишається тільки постаріти, розтовстіти й натягти на себе блакитну кофтину».

Але Тетянка енергійно похитала головою: чому ж як болото? Як смарагди! Обличчя стало білішим, а на щічках з’явився рум’янець. Я читала, що у відьом на обличчі є чотири кольори: чорний, білий, червоний і зелений. Основний спектр!

— Чому? — здивувався Богдан.

— Так заведено, невже незрозуміло?

— Мені багато чого незрозуміло, — задумано пробелькотів Богдан і відразу крикнув на Тетянку: — Нічого тут пишатися! Може, ти ще знаєш, і звідки кіт узявся?

— Рада з Аристархом натякали, що в їхній школі — котів, хоч греблю гати. Але, якщо школи не існує, то не знаю, — зітхнула Ірка.

Кіт озирнувся й коротко фиркнув. Ірчина некмітливість його явно дратувала, але підказувати він не збирався. Нехай сама шукає відповідь.

— А чому це Рада назвала тебе Хортовою кров’ю?