Артеміс Фаул. Парадокс часу - Йон Колфер

виплутався з клубка переплетених тіл і вирішив, що буде безпечно сховатися за основою пілону. Він розібрав залишки стіни і, обхопивши руками останній валун, підняв його. Камінь легко зрушив з місця, залишаючи по собі лише тільки чер­в’яків і сиру землю. Там не було ніяких посилок з майбутнього; з якоїсь причини цей трюк спрацю­вав лише один раз.

«Отже, ніякої допомоги. Доведеться викручува­тись самому».

Артеміс повернувся до місця, де лежали Мульч і Холлі. Вони обоє стогнали.

— Я думаю, у мене кишки порвалися, коли я по­збавлявся цього повітря, — сказав Мульч. — У цій мі­шанині я натерпівся страху.

Артеміс поморщив ніс.

— Із тобою все буде гаразд?

— Дай мені хвилинку, і в мене буде достатньо сил, щоб забрати із собою все те золото, яке ти мені обіцяв.

Холлі була як у дурмані. Її повіки тріпотіли, вона намагалася вийти з непритомності. Її руки билися як риби, викинуті з води. Артеміс перевірив пульс і температуру. Легкий жар, але серцебиття в нормі. Холлі видужувала, але мине декілька хвилин, перш ніж вона зможе контролювати своє тіло і розум.

«Мені доведеться зробити це самому, — зрозумів Артеміс. — Без Холлі і Батлера».

Тільки Артеміс проти Артеміса.

«Ну, можливо, ще й омнітул», — думав Артеміс, залізаючи до Холлі в кишеню.

Ратдаунські електричні пілони, починаючи з мо­менту їх будівництва, вже кілька разів з’являлися в заголовках ірландських газет. Захисники природи гаряче протестували проти їх зведення, стверджу­ючи, що величезні структури зіпсують вид прекрас­ної долини, не кажучи вже про те, що неізольовані силові лінії можуть згубно позначитись на здоров’ї всіх, хто живе під ними. Національне управління електромереж у відповідь на ці протести заявило, що лінії занадто високі, щоб зашкодити кому-небудь, а побудова звичайних пілонів в обхід долини займе місця в десять разів більше.

Таким чином півдюжини цих металевих гігантів перетнули Ратдаунську долину, сягаючи ста метрів заввишки. Часті дзвінки від протестуючих у службу технічної підтримки змусили електричних магнатів виділити гелікоптер для обслуговування ліній.

Цієї ночі, коли Артеміс біг залитим місячним світлом лугом, збиваючи крапельки роси по дорозі, ніякі протестуючі не обдзвонювали пілони, але вони повсюди розмістили свої транспаранти, схожі на мі­сячні прапори. Артеміс петляв між цими перешко­дами, постійно піднімаючи голову, щоб бачити фігу­ри вгорі.

Лемур зараз був на дротах, його силует виднівся в місячному світлі. Він з легкістю пробирався по ме­талевих кабелях, а Артеміс молодший і Батлер сто­яли на платформі техобслуговування, нездатні про­сунутися далі.

«Нарешті хоч якісь крихти удачі», — подумав Ар­теміс.

Перша удача полягала в тому, що лемура зараз не можна було схопити, а друга — що юний суперник разом з Батлером вирішили йти за шовковистим ле­муром прямо по пілону, де той тільки-но пробіг. А сам він міг піднятися по сусідньому стовпу, який слугував сервісним пілоном.

Артеміс дістався підвалин пілона, обнесених ко­лючою сіткою. Важкий висячий замок був легко зла­маний за допомогою омнітула, так само як і сталевий замок від ящика зі спорядженням. Усередині були різні інструменти, рації та електрозахисний костюм. Артеміс схопив важке спорядження, просовуючи руки в рукавиці, що додавалися до нього, і прибира­ючи своє довге волосся під каптур. Вогнестійкий, зшитий зі сталевих ниток костюм мав діяти як за­хисна клітка Фарадея. А інакше він не зміг би про­лізти по дротах і не перетворитися на геніально-зло­чинний попіл.

Ще одна удача. Підйомна платформа, розташова­на збоку пілона. Вона була замкнута і захищена ко­довим замком. Але замки не встояли перед омнітулом, а захисний код протримався ненабагато довше, коли Артеміс просто згвинтив панель управління й активував підйомник уручну.

Артеміс міцно вхопився за поручень безпеки, коли маленький підйомник здригнувся і заскрипів у напрямку нічного неба. Під ним розкинулась до­лина, західний вітер гуляв пагорбами, вириваючи неслухняні пасма з-під каптура. Артеміс дивився на північ, і на якусь божевільну мить йому здалося, що він бачить вогні маєтку Фаулів.

«Там мама, — думав він. — Їй зараз погано, і буде погано в майбутньому. Я можу просто поговорити із собою молодшим. Пояснити, що відбувається».

Ця думка була навіть ще божевільнішою, ніж по­передня. Артеміс не плекав ілюзій стосовно того, яким він був у десять років. Він не довіряв до кінця нікому, окрім себе. Ні батькам, ні навіть Батлеру. При першій же згадці про потік часу його юне альтер-его спочатку скаже Батлерові вистрілити в нього дротиком, а потім уже ставитиме питання. Багато питань, і це відбуватиметься дуже довго. А в нього немає часу для пояснень і суперечок. Цей бій можна виграти тільки завдяки розуму і хитрості.

Ліфт зупинився на верхівці пілона. Знак, що зо­бражує череп над схрещеними кістками, був при­кріплений до високих захисних воріт. Навіть якби Артеміс не був генієм, важко було б не зрозуміти зміст цього послання, але на випадок, якщо повно­му ідіотові вдасться піднятися сюди, там був розмі­щений ще один знак з карикатурним зображенням людини, яку вражає електричний струм карикатур­ного пілона. Скелет людини на малюнку був зобра­жений надзвичайно реалістично, в кращих традиці­ях рентгену.

«Вочевидь, електрика дуже небезпечна», — проко­ментував би Артеміс, якби поруч був Батлер.

На воротах безпеки теж був замок, який затримав хлопця майже настільки, наскільки і перші два. За воротами розташувалась маленька платформа, вкри­та переплетіннями дротів, а внизу гуділи подвійні силові кабелі.

«Півмільйона вольт біжить по цих дротах, — ду­мав Артеміс. — Сподіваюся, в цьому костюмі не­має дір».

Артеміс пригнувся нижче, уважно оглядаючи лі­нії. Лемур зупинився на півдорозі між пілонами і скрекотав собі під ніс, ніби зважуючи прийняте рі­шення. Цій маленькій істоті пощастило, що вона торкалася лише одного дроту, тож ніякий електрич­ний струм не протікав через її тіло. Але варто хоч би пальцем торкнутися іншого дроту, і заряд підкине її метрів на тридцять угору, і вона буде мертва раніше, ніж упаде на землю.

На дальньому пілоні Артеміс молодший сердито дивився на тварину, водночас намагаючись прива­бити її сумкою з пастою.

Робити нічого, доведеться самому лізти на дроти і забирати лемура.

Цупкий костюм був обладнаний для переміщення по дротах. Навколо талії хлопець обв’язав запобіж­ний канат, а в глибокій кишені на стегні лежав громо­відвід. Нижче платформи були прикріплені маленькі сани на ізольованих бігунках, які інженери викорис­товували для переміщення вручну між пілонами.

«Інтелект зараз майже нічого не вартий, — усвідо­мив він. — Усе, що мені потрібно, — це знайти ба­ланс».

Артеміс застогнав. Баланс не був його сильною стороною.

Глибоко вдихнувши, він присів і дістав громовід­від з кишені. Майже одразу, як тільки той звільнився з полону,